Алдар-Косе і два шайтани

казахська народна казка

Ходили колись по степу два шайтани і сіяли розбрат в аулах — давні друзі сварилися поміж собою, чоловіки били своїх дружин, а ті чортенята потім бенкетували на частування, приготовлених в честь примирення поміж пересварившимися людьми.

Одного разу чорти прийшли і до Алдар-Косе.

— Гей, Алдаре, ти вже навчився у нас де-чого. Займися-но нашим ремеслом, — запропонували йому шайтани.

— Ой-бой, чорнявенькі мої, нічого зі сказаного вами не розуміє моя задубівша голова. Ви краще навчіть мене, як потрібно дурити, але тільки здуріть мене тут же - так я краще засвою цю науку.

— Хіба ми можемо тебе обдурити?

— Я дам пораду, як це зробити. Люди почали сіяти, давайте і ми теж засіємо ріллю, а під час поділу врожаю ви мене й здуріть.

— Гаразд, — погодилися шайтани, — хоча ми раніше цією справою й не займалися, але спробуємо тепер - на спір.

— Допоки ми ще не приступили до посіву, давайте домовимося: що ви візьмете - вершки або корінці? Треба заздалегідь домовитися, щоб потім не було образ. Так ось, хай буде ваш вибір першим, — сказав їм Алдар.

— Добре, ми спершу порадимося, а потім скажемо тобі, — відповіли чорти і пішли за порадою до орача.

— Ми хочемо об'єднатися з однією людиною і засіяти поле, а він пропонує нам вибір, що взяти: вершки чи корінці? Як ти на те порадиш?

— Ох, які ви дурні, у посіву зерно буває на стеблі, навіщо вам корінці, беріть вершки, — відповів їм орач.

Шайтани повернулися до Алдара й твердо промовили:

— Ми беремо вершки.

— Добре, нехай буде цей вибір ваш, я дотримаю своє слово ... і беру корінці. Садити будемо моркву, цибулю та часник. Ділянку для посадки, воду для поливу і від пересихання та й вітром забезпечу я. А от прокласти арик, орати землю нехай бере на себе Килтин (1-й шайтан), а Силтин (2-й шайтан) нехай забезпечить нас насінням і засіє ділянку, — запропонував Алдар.

— Най так і буде, — погодилися чорти.

Прийшли вони на поле, і поставили свою халупу. Килтин провів арик і розбив грядки, Силтин дістав насіння і посіяв їх. Алдар зрідка приходив на поле, і кожен раз прикидався втомленим і виснаженим.

— Ми втомлюємося від того, що працюємо кетменем (сапка) і безупинно поїмо наше поле. Від чого ж ти втомлюєшся? — попрікали йому шайтани.

— Це ви говорите внаправду?

— Так, направду.

— О-о-о, ось які ви безсовісні! Я не хотів вам говорити, але змушений. Вы думаете, вода легко приходит на наше поле? Весь тягар роботи на мені лежить. Я день і ніч силою ледве утримую і повертаю сюди буйну воду. Якщо б не вітер, могли б так колихатися вершки? Хіба ви не бачите, як весело шелестять їх квіти? Я вже розбив всі пальці, розчищаючи кожен день отвір в далеких високих горах, звідки виривається вітер. Ви думаєте, на цьому й закінчується моя робота?.. От ви, чорти, виростили великий урожай, а про те не думаєте, що тепер земля від цього поважчала. Кожен день я ходжу до білого бика, який тримає землю на рогах, і гладжу йому груди, щоб він не скинув землю. Тому й нікому не бажаю мук, які переношу я!..

Чорти подумали, що Алдар насправді мучиться, і пожаліли його.

— Ти не ображайся, Алдаре, ми, до того ж, дамо тобі трохи вершків з належної нам частки.

— Навіщо мені це, як я можу порушувати нашу домовленість? Краще візьміть собі, я ж візьму корінці,— відповів їм Алдар-Косе схлипуючи.

Восени вершки із стеблами забрали собі два чорти, а корінці-плоди - залишилися Алдару. Він викопав моркву, цибулю, часник, та відвіз це все на базар, продав і гроші поклав собі в кишеню. Двох шайтанів, що прийшли на базар з сухими гілками-бадиллям на спині, люди підняли на сміх і прогнали з базару. Тут дурні зрозуміли, що Алдар здурив їх, і прийшли до нього сваритися.

— З урожаю наступного року тепер корінці візьмемо ми, — в кінці-кінців вирішили вони.

— Хай буде по-вашому. Тільки давайте на наступний рік посіємо пшеницю і ячмінь, — запропонував їм Алдар-Косе.

Шайтани погодилися і навесні вони посіяли пшеницю та ячмінь. Коли ж врожай поспів, Алдар зібрав зерно, а солому віддав двом чортам. Й знову на базарі з ними трапилася оказія, що й попереднього року. От, як тіьки-но зрозуміли вони усю правду, то розсердилися і вирішили побитися з Алдаром-Косе.

— Хай буде по-вашому, — погодився Алдар. — Тільки скажіть, битися будемо в хижі чи на дворі?

— Ми працювали спільно, буде ганебно, якщо хто побачить нашу бійку на вулиці. Будемо битися в юрті, — відповіли чорти.

— Я згоден. Тільки я візьму малу палицю, а довгі беріть ви, — запропонував Алдар.

Чорти ж зраділи, і вхопили по довгій палиці. Почалася бійка. Як тільки чорти замахувалися, довга жердина упиралася в стінки юрти й бити їм Алдара було незручно, майже неможливо. Тим часом Алдар коротким ціпком міцно віддубасив їх.

— Ні, так не можна. Будемо битися на вулиці, але тепер короткий ціпок ти віддаси нам — закричали чорти.

— Хай буде по-вашому.

Два шайтани обмінялися палицями з Алдаром. А на вулиці сталася їм інша оказія - Алдар-Косе навіть і не підпустив їх до себе. Бо довгою палицею він побив чортів так, що ті попадали без пам'яті.

переклад Дарії Когутяк