Як спритний ошуканець Алдар оженився

казахська народна казка

Одного разу Алдар-Косе знайшов у степу обгризену баранячу лопатку. Підняв він її і зайшов у юрту до жадібної старої баби. Стара варила м'ясо, от і сказав Алдар-Косе:

— Поклади і мою лопатку в котел зі своїм м'ясом.

— Давай,— погодилася баба.

— Тільки дивись, щоб твій котел не з'їв її.

Здивувалася стара його словами:

— Хіба котел може з'їсти кістку або м'ясо? Не бійся, клади, нехай вариться — здивувалася стара його словами:

М'ясо в котлі зварилося, і лопатка виявилася без м'яса (адже на ній і раніше його не було нічого). Подивувалася стара з такого дива, але що робити, віддала замість лопатки - м'ясом. Взяв Алдар-Косе той м`ясний набуток і каже:

— Я повішу своє м'ясо тут, а завтра візьму.

— Вішай, де хочеш. Не пропаде.

Повісив Алдар-Косе лопатку з м'ясом на стіні над ягнятами і сказав:

— Бабулю, як би твої ягнята не з'їли мого м'яса. Стара аж розсердилась:

— Що ти за дурниці городиш! Ягнята м'яса не їдять! — аж розсердилася стара.

Настала ніч, коли всі заснули, Алдар-Косі встав, об'їв дочиста м'ясо з лопатки, а жиром намазав ягняті рота. Потім ліг і собі спати, а вранці Алдар каже:

— Бабулю! Ось ти не вірила, а твоє ягня - з'їло моє м'ясо!

Бачить стара - у ягняти масні губи. Не стала перечитися, віддала те ягня, за з'їдене м'ясо.

Пішов Алдар-Косе з ягням в гості до бая і запитує господаря:

— Можна пустити моє ягня в твою кошару?

— Можна,— погодився бай.

— Боюся тільки, аби барани його не з'їли його.

— Не чув я, щоб барани їли один одного, — сказав бай. — Не бійся, не з'їдять.

Пустив Алдар своє ягня в отару, а сам залишився ночувати в бая. Настала ніч і коли пастух заснув, Алдар прийшов до кошари, зарізав своє ягня і сховав, а кров'ю вимастив рот найжирніших баранів. І знову ліг собі спати. А вранці пішов Алдар-Косе до отари за своїм ягням і, нібито не знайшовши його, каже:

— Мабуть, з'їли моє ягня твої барани!

Пішов бай в череду, помітив кров на губах деяких баранів і подумав: отак - оказія, насправді зжерли. Сказав він тоді Алдару-Косе:

— Бери собі тих баранів, на губах яких є кров.

Відібрав Алдар вісім баранів і відправився в дорогу. По дорозі зустрів він людину, що везла померлу дівчину, запропонував йому Алдар:

— Віддай мені мертву дівчину, а я тобі дам вісім баранів!

Та людина подивувалася та й погодилася і, взвши вісім баранів, віддала Алдару тіло мертвої дівчини та ще коня в придачу. А Алдар-Косе продовжив свій шлях. Ось під'їхав він до свого аулу, а одна дівчина побачила його і переказала це своїм подругам:

— Алдар-Косе везе свою наречену - голосили дівчата, що вибігли подивитися.

Тоді Алдар-Косі вийняв шило і вдарив коня в бік. Злякався кінь і скинув з себе Алдара та мертве тіло. Піднявся Алдар-Косе, пішов до аксакалів в аул і сказав:

— Ось, батьки, що наробили ваші доньки. Налякали вони коня, скинув той мене й мою дружину, яка забилася насмерть. Порадилися аксакали опісля його слів і вирішили:

— Наша провина, і повинні ми тебе винагородити. Що ж залишається робити - вибирай собі будь-яку з тих дівчат за дружину.

Алдар-Косе того і чекав - вибрав він найкрасивішу дівчину і женився на ній.

переклад Дарії Когутяк