Легенда про Детпак-Дале

казахська легенда

Під час великих воєн казахів з калмиками, які тривали майже три століття, зібрали одного разу джунгари численне військо і вийшли в похід, щоби розгромити казахські аули.

Джунгари заглибилися в степ, і тут вони втратили сліди тих аулів, за якими гналися. А куди йти по необжитій пустелі? Перш за все потрібна вода, якої не було в нескінченних спекотних степах ...І джунгари стали гинути від спраги. І ось, перш ніж продовжити похід, джунгари стали радитися між собою, і на цій раді вирішили, що їм слід розділитися на дві частини: одна продовжить похід, а інша залишиться їх чекати. Так і зробили, десять тисяч вершників пішли шукати казахські аули, інші ж розташувалися біля невеликої річки та стали чекати повернення своєї кінноти ... Минуло близько місяця, і від пішовшого у степ джунгарського загону в десять тисяч осіб повернулися лише два воїни. Ватажок джунгар запитав їх:

— Ви билися з казахським військом, і в цій битві всі загинули?..

Але воїни відповіли:

— Ніякого війська ми не зустріли. Ми потрапили на безжиттєву пустелю, якій не має ні кінця - ні краю. Рятуючись від спраги, випили всю воду, а потім пили гарячу кінську кров. Але від спеки та голоду всі загинули.

Почувши таку страшну звістку, ватажок джунгар відправив разом з тими двома воїнами п'ятсот вершників, щоб побачити загиблих в цьому безглуздому поході. Але вони нікого не знайшли: від джунгар не залишилося й сліду, все було занесено піском.

Повернувшись ні з чим, джунгари сказали своєму ватажку:

— Це нежива пустеля - один пісок та мертвий такир, цей безсовісний степ, не відає ніяких правил, він не визнає, не відає законів природи ... Ми навіть не змогли побачити своїх загиблих родичів.

З тих пір ці степи Центрального Казахстану і стали називатися «Бетпак-дала», тобто «Безсоромний степ». А у часи Середньовіччя цей степ називалася ще Дешт-і-Кипчак - країна кипчаків.

А секрет виживання казахів тут дуже простий. Мешкаючи споклонічно на цій територій казахи вивчили її досконало. Тому в кожному казахському аулі, що кочував в цих пустельних і неживих степах, був такий чоловік, який знав, де саме знаходяться оазиси, у яких можна перечекати лихо. Тому аули йшли своїми, тільки їм відомими дорогами в глиб Дешт і-Кипчака, і так рятувалися. Тільки останній боягуз і зрадник міг розповісти ворогам, де проходять ці таємні стежки...

переклад Дарії Когутяк