Казахські прислів'я та приказки - қазақша мақалдар мен мәтелдер

щодо прислів'я та приказки

Прислів'я та приказки виникли в глибоку давнину і, з тих пір, супроводжують народи протягом всієї їх історії. Вони є найцікавішим жанром фольклору. Їх вивчали багато вчених із різних куточків нашого Земної кулі, але вони, до сих пір, залишаються так і до кінця не розгаданими.

Під прислів'ями, в широкому сенсі, ми розуміємо короткі народні вислови, які мають повчальний зміст і передаються народом з покоління в покоління. Приказки ж, в свою чергу - це широко розповсюджене образне вираження, яке не має узагальнюючого сенсу і повчальної тенденції, їх ще називають мовними афоризмами. Прислів'я та приказки легко запам'ятовуються, так як вони мають риму, себто виголошуються у віршовано-римованій формі. Водночас, з впевненістю можна сказати, що їх не згадують без приводу і причини. Вони завжди приходять нам на пам'ять при розмові, до випадку. Також можна відзначити, що прислів'я та приказки містять прямі поради і підказують: як вчинити в певній ситуації.

До того ж, прислів'я і приказки, грають важливу роль в навчанні мови. Їх починають вивчати вже з перших днів дитини в школі, ними послуговуються у побуті. Відтак, прислів'я та приказки крокують з нами впродовж всього нашого життя.

сутність та ознаки прислів'я і приказки

Україно-російський мовознавець Володимир Даль у своєму, славнозвісному, Тлумачному словнику дає таке визначення: "Прислів'я - короткий вислів, повчання, більше у вигляді притчі, іносказання, або ж у вигляді життєвиж порад; це ходячий розум народу, воно переходить в приказку або в простий мовний зворот. Прислів'я не на вітер мовиться".

У будь-якому прислів'ї завжди присутній "педагогічно-виховний момент" - повчальність: під прислів'ям розуміють влучний образний вислів повчального характеру, притаманний різним явищам життя і який має форму скінченої пропозиції.

Прислів'ями наші предки задовольняли чисельні духовні потреби своїх дітей: пізнавально-інтелектуальні (освітні), практично-побутові, естетичні, моральні та інші.

Прислів'я - це не є архаїка, і не зовсім минуле, а народу живий голос: народ зберігає у своїй пам'яті тільки те, що йому необхідно сьогодні і буде потрібно на завтра. Коли в прислів'ї говориться про минуле, воно завше оцінюється з точки зору сьогодення і майбутнього - засуджується або схвалюється в залежності від того, якою мірою минуле, відображене в афоризмі, відповідає народним ідеалам, очікуванням і сподіванням.

Впродовж віків, прислів'я складаються окремими, гідними, народними представниками, а потім воно протягом століть ще й відшліфовуються уже всім народом, тому, зчаста, в ньому виражається колективна думка народу. В цій маленькій народній мудрості міститься та народна оцінка життя, народні спостереження, а відтак - розум народу-етносу. Вдалий афоризм, створений індивідуальним розумом, не стає народним прислів'ям, якщо він не висловлює думку більшості його носіїв.

У всякому разі, можливе ще й паралельне, одночасне існування загальнонародного варіанту і індивідуального - авторського. Народні прислів'я мають форму, сприятливу для запам'ятовування, що ще більше посилює їх значення, як етнопедагогічний засіб та народно-етнічний накопичувач вікової пам'яті.

Самі прислів'я міцно лягають на пам'ять-згадку. Їх запам'ятовування полегшується грою слів, різноманітним співзвуччям, римами, ритмікою, інколи навіть дуже майстерною. В цих випадках поезія виступає, як форма збереження і поширення мудрості, досвіду пізнавальної діяльності, що моделює виховання індивіда та результат цього явища - належна його поведінка.

Кінцевою ж метою прислів'їв завжди було виховання, вони, з найдавніших часів, виступали як педагогічні засоби. З одного боку, вони містять педагогічну ідею, з іншого - надають виховний вплив, несуть освітні функції: оповідають про засоби, методи виховного впливу, відповідних уявленням народу, дають характерологічні оцінки особистості - позитивні і негативні. Так чи інакше, їх головна мета - формування особистості, тому вони, здебільшого, містять заклики до виховання, самовиховання і перевиховання, засуджують дорослих, які нехтують своїми священними обов'язками: побутовими, сімейними, педагогічними, суспільними...

Про прислів'я добре сказав Я.А.Коменський: "Прислів'я або приказка є коротке і спритне висловлювання, в якому одне говориться й, інколи, зовсім інше мається на увазі, тобто слова говорять про деяку зовнішньо-фізичну форму знайомого предмету/події/особи, а натякають на щось внутрішнє, духовне, менш знайоме". У цьому висловлюванні міститься визнання педагогічних функцій прислів'їв та акцентування, в них, на певні закономірності, властиві народній педагогіці: по-перше, натяк виступає, як засіб впливу на свідомість юних виховуванців, по-друге, навчання йде від відомого до невідомого (знайомий предмет породжує незнайомі, неочікувані думки-асоціації)

У прислів'ях багато матеріалу практичного характеру: життєві поради, побажання до праці, привіти і інші фактажі. Загалом, найбільш поширена форма прислів'їв - настанови. З педагогічної точки зору цікаві настанови трьох категорій: повчання, які настановлюють дітей та молодь в доброті та моралі (у тому числі й правила хорошого тону); повчання, що закликають дорослих до благопристойної поведінки, і, нарешті, повчання особливого роду, що містять педагогічні настанови-поради, що констатують результати виховання, які є своєрідною формою узагальнення педагогічного досвіду.

У прислів'ях отримали своє відображення педагогічні ідеї багатьох поколінь нороду, які стосуються: народження дітей, їх місця в житті народу, цілей, засобів і методів виховання, заохочення і покарання, змісту навчання, трудового і морального виховання і ..... Тому то, наші предки, родичі та педагоги здавна використовували прислів'я як у виховних, так і в освітніх цілях.

особливості формування приказки та прислів'я

Приказка - з найпростіших поетичних творів, як і байка, чи як і прислів'я, може виділитися (саме з цих чи інших літературних складових) і самостійно перейти в живу мову. Можна її ще охарактеризувати - не як абстрактну формулу ідеї твору, але подібний натяк на неї, взятий з самого твору (байки, прислів'я , приповідки...) і служить його заміннико (наприклад, «свиня під дубом», або «собака на сіні», або «він виносить сміття з хати»).

Приказка це широко розповсюджений образний вислів, який влучно виокремлює якесь життєве явище. На відміну від прислів'їв, приказки позбавлені прямого узагальненого повчального змісту і обмежуються образним, часто алегоричним виразом: легкий на спомин, як сніг на голову, бити байдики - все це типові приказки, позбавлені характеру закінченого судження.

Прислів'я - це також короткий вислів, який увійшов в мовний вжиток і ще додотково має повчальний зміст, цей вислів є ритмічно побудований (та довший за приказку), і характеоно, що в ньому народ, протягом століть, узагальнював свій соціально-історичний досвід.

Саме визначення Даля «складна коротка фраза, що ходить помежи народу, але не є складова повної прислів'я» цілком підходить до приказки, відзначаючи в той же час особливий і дуже поширений вид приказок - ужитковий вираз, недовершений до форми повного прислів'я, або ж новий образний вислів, що заміщає звичайне слово (наприклад: «лика не в'яже» замість «п'яний», «пороху не вигадав» замість «дурень», «тягну лямку»).

Приказка, на відміну від прислів'я, не містить узагальнюючого повчального змісту. Тому промовляючи прислів'я ми, зчаста, трансформуємо (скорочуючи) його в приказку і навпаки. Наприклад, прислів'я дуже легко чужими руками жар загрібати часто вживається як приказка чужими руками жар загрібати, тобто, відбувається образне зображення поціновувача чужої праці.

Приказки, в силу своєї особливості образних виразів частіше, ніж прислів'я, зближуються з мовними явищами. У приказках більше національного, загальнонародного значення і сенсу, ніж в прислів'ях. Приказкам часто притаманні всі властивості мовних явищ. Таке вираження "свиню підкласти" - себто, влаштувати комусь неприємність. Походження цієї приказки пов'язують з військовим строєм древніх слов'ян. Дружина ставала «клином», на зразок кабанячої голови, або «свинею», як називали цей лад літописи. З часом було втрачено сам сенс явища, вкладений в цей вираз за сивої давнини, але отримавло зовсів протилежну алегоричну суть.

Взагалі, вже в ХIХ столітті вчені звернули увагу на те, що прислів'я вказують на епоху, в яку вона з'явилялися. Так, наприклад, прислів'я "порожньо, немов Мамай пройшов" - явно вказує на час поневолення Київської Русі монголо-татарським ігом. Хоча прислів'їв, приурочених до будь-яких історичних подій набагато менше, аніж виразів, які народилися в побуті людини.

Отже, основним джерелом народних прислів'їв і приказок є саме життєвий соціально-історичний досвід народу, зачинаючи ві побутових сцен й закінчуючи інтерпретаціями історичних подій.

А от деяка частина прислів'їв виникла з художньої творчості: казок, переказів, анекдотів. Це такі приказки, як: "битий небитого везе", "на мою проханням, по щучому велінню" та інші. Інші прислів'я виникали з церковних книг, наприклад, вислови із Біблії, Корану: Бог дав, Бог взяв.

З появою світської літератури кількість прислів'їв та приказок збільшилася, це так звані прислів'я та приказки літературного походження. Особливо велика заслуга письменників, які складали прислів'я та приказки за зразком народних. Наприклад: "як білка в колесі" (І.А. Крилов), "а король-то голий!" (Г.Х. Андерсен) або ж вираз "чоботів ще не встигли зносити" (тобто мало часу пройшло з якоїсь події, а людина вже змінився в переконаннях і наміри) який належить Гамлету, герою трагедії Шекспіра.

Образність прислів'їв і приказок відрізняється від образності билин, казок, пісень та інших жанрів фольклору. Принципи створення образу в прислів'ї і приказці пов'язані зі специфікою цього жанру. Однією з поширених форм вираження їх образності є алегорія. Наприклад, прислів'я "від яблуні - яблучка, а від сосни - шишки" сприймається не буквально, а в переносному, алегоричному вигляді. Однак деякі прислів'я вживаються саме в прямому сенсі: "по одягу зустрічають, по розуму проводжають".

про казахські прислів'я

Герольд Белгер - закоханий в казахську культуру

Ну, а прислів'ями, приказками казахська мова та література - надто багата. Казахський народ накопичив величезну їх кількість, на всі випадки життя. При цьому, нерідко буває, що прислів'я суперечать одні одним, що свідчить про діалектичне мислення їх авторів, носіїв казахської мови. Вражає і тематичне розмаїття казахських приказок і прислів'їв. Утебай Турманжанов, наприклад, у своєму однотомнику «Прислів'я і приказки казахського народу» (А., 1980) класифікував їх на тридцять тем: «Про Батьківщину», «Про єдність», «Про хоробрість і боягузтво», «Про народ» , «Про самотність», «Про людину», «Про будинок, сім'ю», «Про мову», «Про батьків», «Про час», «Про багатство і бідність» і т.д.

Ще школярем я старанно збирав казахські прислів'я. Але потім зрозумів: у світі прислів'їв можна потонути. Та й, на той час, різних збірок цих народних премудростей виходило чимало. А Музафар Алімбаев не тільки збирав народ-ні прислів'я, а й сам складав їх у величезній кількості (гострослови-жартівники називають їх музафа-ризмами, за аналогією з афоризмами), а ще перекладав він чимало - майстерно римуючи, з інших мов.

Остання новинка в цій царині, що попалася мені на очі, - «Казахські прислів'я та приказки казахською та російською мовами», зібрані журналістом Мадатом Аккозіним (А., 2001). Він розділив прислів'я на п'ятдесят тем і перевів їх паралельно ше й на російську мову. Прагнучи свої переклади зробити адекватно за формою і за змістом, що, зрозуміло, дуже не просто: адже крім лапідарності, пружності необхідно передати гру слів, риму, синтаксичні паралелізми, алітерації, співзвуччя голосних і приголосних та інші тонкощі. Зрозуміло, що при цьому стрічатимуться: переклади-випадковості, дуже вдалі перекази, і не зовсім вдалі. Але мова зараз не про це. Я наведу кілька прикладів з цієї, безсумнівно, корисної книги, щоб підкреслити своєрідність казахських прислів'їв:

Көл толқыса — жар кұлайды, көп толқыса — хан құлайды.

Озеро разбушуется — берега размоет, народ поднимется — хана свергнет. (Смысл и ритмиче-ский строй пословицы переданы точно, но исчезло созвучие: көл — көп, жар — хан).

Елдің күші — селдің күші.

Сила народная могуча, как селевой поток. (Смысл— да, верен. Но исчезли рифма и лапидар-ность).

Білмегенді білдірмесең, білгіндігің бар болсын.

Что толку от твоих знаний, если не можешь незнающих вразумить. (Может быть по смыслу близко, но звукопись, аллитерация, столь свойственная структуре казахских пословиц, исчезли, оттого и форма передачи хромает).

Қылыштың міндеті — кесу, колдың міндеті - шешу.

Долг сабли — рубить, долг руки — ее остановить. (Не совсем так, но приемлемо).

Бәле қуған бәлеге жолығады, жала қуған жалаға жолытады.

Кто ищет беду — беду накличет, кто ищет ссору — ссору накличет. (Пожалуй, хорошо).

Відмічу, перекладати прислів'я якісно, тобто зберігаючи зміст і форму, - вкрай важко. Найчастіше - неможливо. Чимось доводиться жертвувати: або змістом, або формою. І те, й інше - перекручування.

Наведу приклад із, так би мовити, особистої практики. Одного разу в перекладацькій редакції видавництватва кілька джигітів мудрували над перекладом казахського прислів'я:

«Қара арғымақ арыса, қарға адым жер мұң болар».

Сенс якого: «Коли чорний скакун охляв, йому і відстань в воронячий крок сумом стане». Але як це передати точніше і більш складно, пружно за формою? Єрлан запропонованував: «загнаному вороному воронячий крок верстою видасться». Зовсім непогано. І сенс зберігся, і фонетичний малюнок відтворений (ар, ар, ар - злодій, злодій, злодій). Бахитжан ​​запропонував свій варіант: «одряхлілому вороному в тягар відстань в вороний крок». Теж прийнятно. Ось так, ми ще довго перекладали прислів'я і так, і сяк. В кінці-кінців вийшло: «постарівшому вороному - воронячий крок верствою видасться». Начебто пристойно. Ймовірно, можна таки зробити ще накраще.