Як Алдар-Косе наймитів пригощав

казахська народна казка

Трапилося одного разу, що Алдар-Косе найнятися до бая в робітники.

— Як живеться? — питає він у інших байських наймитів, своїх приятелів.

— Погано живеться, — відповідають ті, — зовсім забули запах м'яса.

— Не сумуйте, нагодую вас м'ясом за рахунок власника. — Наймити тільки головами похитали:

— "Не звертайся з проханням до юрти, де не буває гостей", так говорить народ (народна приказка), Алдакен.

— А я й не збираюся просити що-небудь у бая. Сам дасть...

— Що ж ти таке задумав, відчайдушна голова?

— Якщо не дутиме вітер - не ворушитиметься очерет, — ухильно відповів Алдар-Косе.

У той же день, невідомо як і чому - кращий баран з байскої отари звалився в яму і вивихнув ногу. Бай схопився за голову та почав побиватися-плакатися.

— Ой, Алдаре-Косе, пропаде мій баран. Що ж робити?

— Приріж його - як найшвидше! —говорить наймит.

— Але дуже шкода: одним бараном у мене менше буде, - плачеться далі бай.

— А якщо шкода різати, то нехай собі здихає, — спокійнісінько каже Алдар-Косе.

Робити нічого... зарізав бай барана. Алдар-Косе радіє: «Гарний баран! Дуже добре поласуємо з товаришами».

А бай облупив з барана шкуру і каже:

— Алдар-Косе, віднеси баранячу тушу на базар, продай її там подорожче.

Алдар-Косе думає: «не буде, баю, по-твоєму! Проллється на тебе з посудини те, що ти в неї налив».

Закинув він тушу на спину і побрів на базар. Ходить туди-сюди серед натовпу та покрикує:

— Гей, люди добрі! Продаю за червонець дохлого барана. Купуйте дохлого барана! Кому потрібен дохлий баран?

— Ну ні, Алдар-Косе, на цей раз нікого ти не проведеш. Не потрібен нам твій здохший баран. Неси його туди, звідки приніс — сміються люди.

Алдару-Косе припали до душі такі їх слова. Повернувся він до бая, скинув на траву барана і, витираючи рукавом піт, говорить:

— Доведеться, баю, нам самим з'їсти м'ясо. Ніхто не купує барана. Даремно я сили витрачав. Не потрібен, кажуть, нікому.

Бай не повірив працівникові, та й каже:

— Як так - баран не потрібен? Чому не потрібен? Такий хороший баран! Такий жирний баран! Брешеш ти все, Алдар-Косе. Завтра разом підемо продавати м'ясо.

Ніч минула і, рано вранці, з'явилися бай та Алдар-Косе з баранячою тушею на базарі. Бай кричить: — Гей, люди добрі! Купуйте барана! Продаю барана! Кому потрібен баран?

— Купуйте вчорашнього барана. Це той самий баран! Беріть за червонець вчорашнього барана! — підтягує й собі Алдар-Косе.

Тут уже народ не стерпів:

— Забирайтеся геть, нероби! І гроша ломаного вам не дамо за цю падаль. Їжте самі свою дохлятину!

Довелося горемикам-торгашам забиратися з базару.

— Що будемо робити далі? — запитує Алдар. — З'їмо м'ясо або викинемо його в яр вовкам?

— Дай подумати, Алдакен, дай подумати, — скрушно відповідає бай. що ж таке придумати?

Прийшовши додому, скликав бай до своєї юрти всіх наймитів і говорить: — Наймити, ходять чутки різні дурні, що я зла людина, скупий господар, жадібна людина. Нехай аллах покарає таких теревенярів за наклеп. Сьогодні ви дізнаєтесь, який ваш Господар. Хочу вас пригостити на славу, вари, Алдар-Косе, барана! Тільки домовимось так: все, що тверде в казані - моє, а рідке - то ваше.

Переглянулись по-між собою наймити та нічого не сказали. Добре й на тому: коли немає надії на м'ясо і м'ясний відвар - непогана їжа. А Алдар-Косе вже клопочеться на стороні: підтримує вогонь в багатті, заклав все в казан, варить баранячу тушу. І так довго варив Алдар-Косі м'ясо, що бай занепокоївся.

— Чи скоро буде обід, Алдар-Косе?

— Скоро, скоро, потерпи, баю!

Коли ж м'ясо так зварилися, що все відвалилося від кісток, Алдар-Косе питає у господаря:

— Повтори, баю, свою умову: що твоє в казані - тверде чи рідке?

— Тверде! Тверде! — поспішив відповісти бай, розраховуючи хитрістю отримати все м'ясо.

— Гризи ж своє тверде, поки зуби не переламаєш, — каже Алдар-Косе і кидає баю, як собаці, голі кістки. — А нам хай дістається рідке.

Посідали наймити навколо казана і прийнялися за їжу. Бай посинів від злості, а працівники посміюються. Наївшись досхочу, витерли вони вуса і сказали разом:

— Спасибі тобі за частування, Алдакен!

переклад Дарії Когутяк