Алдар-Косе і його скупий побратим

казахська народна казка

Одного разу в аул, де проживав Алдар-Косе, приїхав невідомий чоловік. Незабаром він перезнайомився з усіма тамтешніми мешканцями та побратався з Алдаром-Косе. Всім він був гожий і тільки одне не подобалося Алдару в новому друзяці - його надзвичайна жадібність. Був він страшним скнарою, згодом так і прозвали його люди.

У ті часи, в степового володаря-хана росла дочка Ханшаїм - дівчина рідкісної краси. Багато ходило про неї розмов у степу, багатьом хотілося поглянути на красуню хоча б одним оком. Але перш ніж подивитися на ханську дочку, потрібно було сплатити її батькові тисячу сомм (грошова одиниця).

Якось захотілося і цьому скнарі поглянути на Ханшаім. Не маючи тисячі соммів, він сказав:

— Тобі все доступно, Алдар-Косе. Влаштуй так, щоб я зміг подивився на красуню задарма, їдьмо в ханський палац.

Коли вони виїхали в дорогу, Алдар сказав скнарі:

— Дай мені, друже, два сомма, а коли ми повернемося в аул, я віддам тобі ці гроші.

«Два сомма не тисяча!», подумав скнара, але, подаючи гроші Алдару-Косе, він все ж попередив:

— Я даю тобі цих два гроша тільки за умови, що ти мені віддаси їх одразу ж, як ми повернемося в рідний аул.

Алдар-Косе не любив повторювати сказаного, він мовчки взяв гроші. Їдуть вони далі, аж ось їм стрівся пастух, який гнав велику отару овець. Алдар сказав йому:

— Дорогий мій, я дам тобі два сомма, а ти вибери мені найпоганішого козенятка з твоєї кошари.

Пастух погодився, вибрав він найхудішого й кульгавого козеня, і підігнав його Алдару-Косе. Тоді Алдар сказав:

— А, можливо, ти візьмеш у мене ці два сомми й козеня, а натомість даси мені одного ягня?

Пастух задумався... «Мабуть, вигідно буде взяти два сомма й козеня назад та віддати тільки одне ягня».

— Добре! — сказав пастух.

Пустив він ягня в кошару і вибрав кращого ягня та віддав Алдару-Косе.

— О-о-о мій світоче розуму — вигукнув Алдар. — Давай домовимося так: забирай собі і ці гроші, й це козеня, і ягня, а зміняй-но мені то все на одну козу.

І ця пропозиція пастухові припала до душі. Він вирішив, що щастя нарешті знайшло його і принесло йому багатство. Пастух забрав ягня і віддав Алдару-Косе козу. Потім вони мінялися ще кілька разів, і справа скінчилася тим, що Алдар отримав в пастуха самого тлустого та вгодованого барана. Та й сам пастух залишився вдоволений, йому так і невтямки було, що він віддав кращого барана лише за два сомма. А подорожні забрали барана і поїхали своєю дорогою.

До вечора в'їхали вони в величезну долину, де знаходився ханський палац. Алдар-Косе і скнара поспішили до нього і побачили річку, що перегородила їм шлях до палацу. По берегам зеленіли густі чагарники, а через річку до воріт палацу був прокладений широкий міст. Алдар і його приятель зупинилися біля мосту і розкинули в кущах білий намет. Минуло не так багато часу, як на стежці, що вела до річки, з'явилася служниця з відром. Вона зачерпнула води і помітила двох незнайомців біля намету та зацікавилася:

— Хто ви такі? І чому розкинули тут свого "шатра"?

Тоді Алдар-Косе відповів:

— Ми люди неба, вперше ми бачимо людину землі. Скажи, хто ти така?

Перелякана служниця нічого не змогла відповісти, підхопила вона відро з водою і побігла до палацу. По приходу, тут же, служниця про все повідала доньці хана. Красуня Ханшаїм стривожилася і вирішила подивитися на невідомих прибульців з неба.

— Я чую гул голосів, — сказав Алдар-Косе, звертаючись до скнари. — Слуги супроводжують красуню Ханшаїм, яка видко йде до нас. Дивись уважно, інакше ніколи більше не побачиш її.

Відчинилися ворота ханського палацу, і в супроводі почту з'явилася одягнена в парчу і золото Ханшаїм. Промені сонця спалахували в самоцвітних каміннях, що прикрашали її одяг. Вони засліплювали зір, що скнара так і не міг доладу розгледіти обличчя красуні. А Ханшаїм подивилася звисока на протилежний берег річки і ... віддалилася в свої покої.

Незабаром на тій же стежці знову, з відром у руках, з'явилася служниця. Зачерпнувши води, вона глянула в бік "шатра" і побачила, як два незнайомця рубали сокирою прив'язаного барана.

— Що ви робите? —- запитала служниця.

— Ми ріжемо барана, — відповів Алдар-Косі.

Побігла служниця до палацу і сказала ханській дочці:

— Небесні люди не вміють різати барана. Вони рубають його сокирою.

Це було настільки неймовірно, що ханська дочка вирішила сама подивитися таке небачене видовище. Знову відчинилися ворота палацу. Красуня Ханшаїм з'явилася на березі, але й на цей раз скнара не зміг розгледіти її обличчя.

— Сходи до них і покажи, як треба різати барана! — сказала ханська дочка служниці.

Служниця перейшла міст і почала "навчати" невідомих прибульців користуватися ножем та згодом повернулася до палацу. А красуню Ханшаїм ще більше розбирала цікавість - дізнатися, що ж тепер роблять невідомі люди. Знову послала вона служницю. Та збігала до річки, подивилася і розповіла ще дивніші речі:

— Небесні люди вирили велику яму, склали в неї м'ясо, залили водою, перекинули догори дном котел і на котлі стали розпалювати багаття. Ці диваки зовсім не вміють варити м'ясо!

— Піду і буду навчати їх сама! — вирішила, вражена оповіддю служниці, красуня Ханшаїм.

Перейшла вона у супроводі слуг через міст і попрямувала до намету.

— Дивись! — вигукнув Алдар-Косе до скнари. — Красуня Ханшаїм йде до нас. Тепер ти нарешті зможеш розгледіти її, якщо будеш уважним.

Ханшаїм підійшла до багаття і, не сказавши ні слова незнайомцям, наказала слугам приготувати обід. Слуги витягнули з ями м'ясо, вимили його в ріці, потім склали в котел і розпалили під ним багаття. В цей час скнара не спускав очей з красуні принцеси, допоки вона, зі своїм почтом, не повернулась до палацу.

Настав вечір, а принцеса ще більше розохотилася до поведінки тих незнайомців.

— Піди і подивися, що роблять небесні люди! — сказала Ханшаїм своїй служниці.

Та виконала її наказ, вчергове, пішла до річки, а згодом - повернулася та повідала:

— Вони витягують з котла шматки гарячого м'яса і прикладають їх до щік. Вони не вміють їсти взагалі!

Ханшаїм звеліла покликати своїх слуг і разом з ними знову попрямувала до намету. Тут вона сама показала "небесним людям", як потрібно їсти варене м'ясо, а скнара знову не спускав з красуні очей.

Тоді принцеса вирішила, що "небесним людям" буде холодно ночувати на березі річки, і запросила їх до палацу. Слуги приготували для них багату вечерю, а потім відвели в особливу кімнату з пишною постіллю. Через деякий час ханська дочка знову послала свою служницю подивитися, як відпочивають гості. Служниця ввійшла до кімнати і побачила порожні ліжка. Два гостя, підвісивши себе за ноги до стелі, відпочивали в такому положенні.

— Що ви робите? — запитала здивована служниця. — Спимо! — відповів Алдар-Косе.

Зчудована, вона повернулася до своєї господині й розказала їй побачене, не менш, подивована красуня знову в супроводі слуг заявилася до "небесних людей". Слуги зняли гостей з шнурів і посадили їх на ліжку, а принцеса зажадала від них пояснень таких дій. А Алдар-Косе таки знайшовся, як зарадити такій цікавості господині-принцеси - всю ніч розповідав Алдарі красуні Ханшаїм різні чудові небилиці, але нічого так й не сказав про себе чи про свого друзяку.

А на ранок вони вирушили у зворотний шлях. Їдуть годину, другу, третю, нарешті скнара сказав:

— Дорогий мій, ти знаєш - те що було, пройшло. А я ж чекаю, коли ти мені повернеш ті два гроша.

— Добре! — відповів Алдар.— Я віддам їх тобі, як приїдемо в аул. У мене, ти сам знаєш, немає при собі грошей.

Подорозі вони зі скнарою заїхали до сусіднього аулу, а скнара вирішив залишився там пожити. Але через кожні два-три дні він приходив до Алдара і вимагав повернути борг. Одного разу, побачивши, що наближається скнара, Алдар-Косе ліг на кошму, накрився ковдрою і сказав дружині:

— Зараз прийде той мій друг вимагати борг. Скажи йому, що я хворий!

Дружина Алдара-Косе зустріла скнару біля входу в юрту.

— Де мій друг-побратим? — запитав скнара.

— Він прихворав. — відповіла та.

Здогадавшись, що Алдар вдавав з себе хворого, скнара ще ласкавіше спитав:

— Що з ним стало? Гляну-но я на свого друзяку. Не доведи аллах померти йому! А якщо це трапиться, я сам обмию і поховаю дороге тіло мого побратима.

Увійшов скнара в юрту і побачив: лежить Алдар-Косе блідий, очі в нього запалися. Дійсно - вигляд у цеї людини був - як у важкохворої. Сів скнара в голові свого друга і ні слова не кажучи - тільки важко зітхає. Але Алдар і його дружина зрозуміли, що скнара шкодує не свого друга, а зниклі два сомма-гроша. Постогнав, постогнав Алдар, зітхнув ще важче і виструнчився, немов то був останній подих. Скнара перелякався й покликав жінку, яка угледівши, як чоловік розігрує скнару, вирішила підіграти Алдару. Вона заголосила та повідала, що тепер вже Алдар таки помер, тому хто ж їй поможе. Довелося скнарі здійснити свою обіцянку - обмив він небіжчика, надів на нього саван, вирив глибоку могилу і, поховавши Алдара-Косе, сказав:

— Тепер я буду спокійний!

А ввечері дружина Алдара-Косе відкопала могилу свого чоловіка і допомогла йому вийти. Ось йдуть вони удвох по аулу і зустрічають скнару.

— Візьми свої два гроша! — крикнул тому Алдар-Косе.

Але скнара не взяв тих грошей; бо почувши голос небіжчика, він упав без почуттів і помер від страху.

переклад Дарії Когутяк