Казахські легенди про батирів - қазақша атаунама туралы батыр

Батир (тюркськими мовами - богатир, силач, сміливець), почесне звання, яке надавалося чоловікам за героїзм, доблесть, відвагу - проявлені під час воєн і походів. Таким чином народ відзначав патріотичні та героїчні якості, властиві окремим особистостям. При родовому ладі батир - воєначальник, вождь роду, його захисник, завжди готовий виступити супроти озброєних ворогів. Подвиги Батирів здавна оспівуються в усній літературі казахів та інших тюркомовних народів. В багатовіковій казахській історії чільне місце займають народні батири: Сирим, Ісатай, Махамбет.

Казахи завжди дбайливо зберігали у своїй пам'яті імена славних Батирів і яскраві перекази про них. До нещастя, засилля ідеології класової боротьби привело до того, що багато народних переказів, що представляють величезну історичну цінність, виявилися заритими в землю разом з аксакалами, які пам'ятали їх напам'ять. До честі казахського народу, потрібно сказати, що за відсутності письмових взірців історіографії, довелося компенсувалося це неписаним, але неухильно дотримуючимся правилом - кожен казах повинен був знати своїх предків до сьомого коліна і при цьому з самого дитинства заучувати молитви, в яких постійно звертався до образів найбільш видатних представників свого роду.

Слово «батир» поширене в казахському фольклорі й побуті, а на переказах про них побудований увесь казахський народний епос. Походження соціального інституту «батирства» пов'язано, перш за все, з такими особистими якостями людини як доблесть, хоробрість, сміливість. Треба відзначити, що саме слово «батир», «бахідур», «багатур» має тюрко-монгольська походження.

Історичні віхи-ознаки легенд про батирів

Батир - не тільки титул сміливця, але ще й означає категорію осіб з числа професійних військовиків. Тому широке побутування слова «батир» в казахських степах багато в чому пояснюється великою значимістю воєн в історії становлення казахської державності. Часто народу доводилося зі зброєю в руках відстоювати незалежність, захищати кордони.

Найбільш сильно зріс авторитет батирства, і зміцнилися його традиції в першій половині XVIII століття. Це час пов'язаний з Джунгарською агресією. Тоді й з'явилася ціла плеяда видатних народних ватажків: Канжигали Богенбай, Шакшак Жанібек, Кабанбай, Малайсари, Тайлак, Жакибек, Утеген та інших, що були вихідцями з різних, в тому числі і нижчих верств казахського суспільства. Ця епоха була ознаменована, з одного боку, особливою тяжкістю суворих випробувань і страждань для казахського народу, а з іншого - не позбавлена, за словами Ч. Валіханова, великої частки лицарства і деякого романтизму. Здається, що можна без особливих перебільшень визначити її місце в історії казахського народу як «героїчну епоху», або, точніше, «епоху батирства». Предки і родичі їх і сьогодні живуть у різних областях неосяжного степу-Казахстану.

Епоха боротьби супроти джунгарських племен була ознаменована суворими випробуваннями і стражданнями для казахського народу. Хан молодшого жузу Абулхаїр-хан за згодою Шакшак Жанібека звернувся до російського імператора з проханням про допомогу і прийнятті ханства молодшого Жуза в підданство Росії. Згодом Шакшак Жанібек був використаний Російським військовим відомством в боротьбі з повсталими народами (башкирами, калмиками і іншими), а імператор, пізніше, присвоїв йому звання - тархан, що рівносильно фельдфебелю.

Іншим важливим етапом боротьби казахського народу з джунгарами, в сорокові роки XVIII століття, було прославляння таких Батирів, сподвижників хана Аблая (прадіда Чокана Валіханова): Жанібека, Хуламбека, Естербека, Баяна, Тлеука. Всі вони належать до середнього жузу. Завдяки їм казахський народ зумів відстояти свою незалежність.

Треба зазначити, що хан Аблай під впливом своїх Батирів, придворного акина жирау, державного радника Бухар-жирау (в місті Караганді проспект Сталіна тепер носить ім'я Бухар-жирау) повністю угоду хана молодшого Жузу, Абулхаїра, не визнав і був проти колонізації Казахстану царською імперією. Аблай не виконував укази царя, не дозволив в середньому Жузі (сьогодні це Східно-Казахстанська, Семипалатинська, Карагандинська, Жезказганська, Павлодарская, Акмолинска, Кокшетауська, Північно-Казахстанська, Торгайска, Костанайська області крім Джетигаринського, Камишинского районів) будувати фортеці, приналежані царській імперії, не визнавав він званні і форму надані царем.

Однак, після смерті Аблай-хана царська імперія стала надолужувати своє, що відразу вилилося в національно-визвольний рух казахів середнього Жуза. Одним з керівників цього руху був Кенесари, онук Аблая. Десять років (1837 - 1848) народ разом з ним бився за свободу і незалежність. Ця боротьба дала багато нових імен Батирів: Махамбет, Ісатай, Науризбай, Бахарбай, Агабай та інші. Кенесари присвячено безліч історичних оповідань, поем, віршів. Перша поема про нього була опублікована до Жовтневої революції в Росії. Автором її є відомий казахський вчений, політичний діяч, член державної Думи Росії, член Кадетської партії - Аліхан Боксіханов. Це видання було першим і останнім, тому що, згодом, радянська влада заборонила її перевидавати. Та в народі довго запам'яталося: «Він багатство не ставив в гріш, Теплотою сердечною багатий, Незважав на пиху та брехню, До мети йшов, не оминаючи перешкод»

А от Тишкан-батир народився в 1837 році в місцевості Куік (нинішня територія Костанайської області). З дитинства він виділявся своєю хоробрістю, розумом і спритністю. Уже в 13 років він був балуаном (що означає «борець»), а в 20 років стає відомим батиром в краї. Після смерті батька він залишився старшим в роду. Незважаючи на своє походження, а народився він у багатій родині, Тишкан був захисником бідних, завжди виступав за справедливість. Йому не раз доводилося захищати одноплемінників від набігів сусідів, гнали їх худобу. Вірним другом Тишкан-батира був Танабай-батир. Дружив він і з іншими батирами - Жауке, Толек, Кожа. Багато що ним було зроблено задля розвитку творчості акина Отеули. На жаль, Тишкан-батир прожив недовге життя і помер у віці 25 років. Але народ, і по нині, зберігає пам'ять про цю всебічно обдаровану особистість.

Окремо слід помітити, що прославлені батири, були, в основному, з нижчого прошарку, не мали багатого стану. А головним завданням і метою їх було служіння народу. Історія народу в усі часи писалася і сприймалася в прямій залежності з іменами і справами правителів - царів і ханів, з героїчними подвигами Батирів. Тому імена їх ми повинні знати, а ми виокремили кількох таких - значущих персон.