Як Алдар-Косе вилікував бая

казахська народна казка

Салем-алейкум! — вклонився Алдар одній людині, яка пасли отару овець. Підсліпуватий, у лахмітті, з облізло-паршивою головою той пастух тримав у руках дві довгі палиці.

— Гей, скажи мені, чи не пасуться попереду тебе вівці? — запитав пастух в Алдара, підносячи долоню до чола, ніби вдивляючись у далечінь.

— Ой бідолага, коли вже постарів і не бачиш нічого, краще б не наймався ти пасти овець. Так ти напасешся на свою голову, якщо втратиш хоч маленького ягняти, бай з тебе шкуру здере!

— Що ти мелеш! Чому я повинен найматися? Вівці-то мої...

— Хіба вони твої?.. А скільки їх у тебе?

— Та щось давно в отарі не було набутку, наразі, маю чотири отари овець. Тут пасеться рівно половина

. — Видно, Аллах щедро нагородив тебе... А хто ж пасе інших?

— Одну отару овець пасе син, другу отару кіз та козенят пасе моя молодша дружина.

— А старша дружина сидить вдома?

— Чому дома?! Коней пасе старший син, верблюдів - невістка, а корів пасе старша дружина.

— Гмм, володієш таким незліченним багатством, а пастуха боїшся найняти?

— Ціпун тобі, щоб змія гніздилася на твоєму язику! Хіба чужа людина буде пасти задарма. Чому я повинен розорятися, виплачуючи пастухам щорічно по одній козі з козенятком? Я й самотужки з цим впораюся, ото лише одне нещастя засмучує мене - від хвороби я втратив зір і не бачу вже добре всієї отари.

— Чому ж тоді не знайдеш лікаря і не вилікуєш очі?

— Щоб ти онімів від таких слів! Хіба лікар вилікує без плати. Буде він казати: «заріж вівцю, щоб прогріти очі її легкими, а стегна і грудинку загорни в шкуру і віднеси до мене додому. Ось так буде він глумитися цілий тиждень і їстиме моє м'ясо». Чим так лікуватися і розорятися, краще обійдуся без лікування, а з настанням холодів сліпота сама пройде. Правда, кажуть, є шаман, який лікує травами лише за одну чашку айрану, але він мені не траплявся, — скаржився бай.

— Байеке, ви говорите про мене, я той самий шаман, — сказав метикуватий Алдар.

— О, це добре. У тебе є трави?

— Ще й які! Є трава: і від хвороби голови, і від хвороби очей.

— Борони тебе Аллах. Так лікуй мене цими травами, — пристав до нього бай.

— Я повинен змастити ліками голову і очі твої та обв'язати їх. Але хто ж буде пасти твоїх овець?

— Хто ж як не я сам! — відповів бай.

— Тобі треба полежати, а в це час дозволь мені попасти їх, — запропонував Алдар.

— Звідкіля тобі, волоцюго, знати, як пасти овець? Вони можуть зголодніти. Але... хай так і буде, згоден. Тільки спочатку послухай мене. В отарі є козел, який весь час норовить відбитися від отари, ще є собака, яка не відстає від овець ні на крок. Тому щоб мені було спокійніше лікуватися, злови їх і прив'яжи до мотузок, а кінці їх дай мені. Чуєш, лікуй швидше! І не забудь потім випити за це одну чашечку кислого молока, а опісля всього забирайся своєю дорогою.

— Гаразд,— відповів Алдар. Очі бая він змастив смолою смердючого кураю, голову намастив послідом собаки і туго зав'язав її довгим полотняним поясом. Козла та собаку прив'язав, а кінець мотузки віддав баю. А щоби провчити скупого бая, то овець зі всією отарою Алдар забрав собі та погнав до свого аулу...

переклад Дарії Когутяк