Легенда про Жумбак Тасе

казахська легенда

В давні часи жив на світі один бай, дуже багата людина, в господі у нього було кілька тисяч коней. І було в нього кілька синів та лише одна дочка. А донька його була красуня, і красою своєю перевершувала всіх навколо. Та не тільки красива вона була, але й розумна, і майстриня-рукодільниця. Мати з батьком берегли її і дбали про неї, як могли. Батько мріяв видати свою дочку за сина хана, або хоча б за сина бія. Такий був бай чванько, що нікого не хотів визнавати собі рівним.

І ось одного разу заїхав в їх аул один юнак: співак, мисливець і майстер на всі руки, та ще й до того і красень неаби-який. Чудово він виконував на своїй березової домбрі народні мелодії, та й сам міг скласти-зімпровізувати, якщо треба. А в айтисі не було йому рівних. Про таких кажуть, що це «султан серед джигітів», тобто кращий з кращих.

Прийшов час, і юнак познайомився з донькою бая. Вони закохалися один в одного з першого погляду. Вогонь кохання відразу охопив їх обох, запалало полум'я пристрасті, яке погасити ніхто вже не був в силах.

ле бай ні за що не погоджувався віддати дочку за талановитого, але бідного юнака. І молоді люди задумали втекти, щоб самостійно вирішити свою долю. Вони покинули аул і через багато днів прийшли до підніжжя Бурабая. Їм здавалося, що вони відірвалися від погоні і біда їх оминула, а закохані вирішили зупинитися саме тут.

На березі одного озера була невелика затока з великою кількістю риби і дуже теплою й чистою водою. З давніх часів люди називали її Блакитна затока. За водної гладі тут плавали казкові птахи - лебеді, в глибинах нагулювалась велика риба. Тому й рішили молодята оселитися на березі цієї затоки.

Вони побудували невеликий будиночок і стали жити серед буйного різнотрав'я, харчуючись рибою. Джигіт зробив із сосен красивий невеличкий човен. Вони разом випливали на середину озера і там співали радісні пісні, зовсім забувши про обережність. Тут і розцвіла, як величезний степовий тюльпан, безтурботна любов дівчини і юнака. Сп'янілі своєю любов'ю юнак і дівчина навіть не помітили, як минуло багато днів.

А тим часом, коли батько дізнався про втечу дочки, то впав в дику лють, став тупотіти ногами і страшно ревіти. У гніві він накинувся на наближених і наказав будь-що знайти втікачів. Синам він дав по загону воїнів і відправив їх у різні боки, наказавши не повертатися, поки не знайдуть молодят. Юнака він велів вбити, а дочку-втікачку повернути до рідного дому.

Боячись гніву батька, брати об'їздили весь степ, і через кілька місяців один загін таки дістався до Бурабая. Але втікачі помітили переслідувачів і, схопившись, побігли до човна, на якому відпливли на середину озера. Переслідувачі залишилися ні з чим. Але озеро - не річка, з нього нікуди не відпливеш .Тому мисливці за молодими, і собі, залишилися на березі, вичікуючи зручний час, щоб схопити закоханих. Вони помітили, що човен втікачів раз у раз став з'являтися в Блакитній затоці. Вони зачаїлися в густій траві і приготували луки з гострими стрілами, улаштувавши засідку.

І ось одного разу закохані підпливли близько до берега. Брати не забарилися скористатися цією нагодою, і тут же кілька стріл полетіло в груди юнака. Як блискавки, просвистіли стріли, і одна з них встромилася прямо в серце джигіта. Смертельно поранений, він випав з човна. Срібна вода озера забарвлювалася його кров'ю. Побачивши, що її коханий загинув, дівчина в розпачі заплакала-заридала і зрозуміла, що не зможе жити без свого коханого. Вона підняла до Неба обидві руки і почала благати Тенгрі, щоб він перетворив її на камінь, аби вона не дістатися мучителям. Тенгрі виявив до неї співчуття і виконав її прохання. Вмить дівчина і човен посередині озера перетворилися на величезну скелю.

Якщо подивитися на цю скелю в Блакитній затоці з різних сторін, то можна побачити багато загадкових і таємничих образів. З одного боку вона схожа на човен, на якому плавали дівчина і хлопець, з іншого - нагадує дівчину з розпущеним на вітрі волоссям. А якщо відплисти трохи в бік, то наша дівчина, плачучи по своєму коханому, перетворюється в стародавню стару, яка вся у скорботі по своєму обранцеві. Напевно, тому й прозвали цю скелю Жумбак Тасе - Камінь-загадка.

переклад Дарії Когутяк