Легенда про траву Ямшан

казахська легенда

Відігнавши турків та розгромивши внутрішніх ворогів, цар Давид встановив одноосібну владу у всій Грузії, для цього йому довелося страчувати деяких грузинських вельмож. У цих всіх великих справах його вірним помічником був степовий царевич Атрак. Але коли завершилися військові походи, битви і внутрішні заколоти, цар не відпустив назад в степ молодого царевича, а зробив його своїм великим кунаком. Тепле узбережжя Чорного моря, щоденні бенкети, вихваляння і розливання смачного терпкого грузинського вина, а також юні грузинські красуні так уподобалися войовничому царевичу Атраку, що він геть-чисто забув про свої рідні безкраї степи, де рівнина тягнеться до самого горизонту, де колишеться білоголовий степовоий ковил.

Так минуло кілька років, і батько царевича хан Шарукан занепокоївся, занудьгував по своєму коханому сину. Він почав надсилати гінців до нього, але сп'янілий сонцем, морем, фруктами і дівчатами царевич не схотів повернутися додому. Багатьох гінців залав хан в сонячну Грузію до свого сина Атрака, але жоден з них не зміг умовити його повернутися.

Тоді хан звернувся до старих степових мудреців за порадою: як йому повернути на батьківщину непокірного сина. Довго ламали голову мудрі старці і ось один з них сказав ханові:

— Пошліть йому пучок степової трави ямшана! Нехай вдихне його запах і миттю згадає про свій рідний степ! Хан спочатку не повірив мудрецю, думаючи, що вже якщо обіцянки і погрози не подіяли на молодого царевича, то як же може повернути непокірного сина пучок звичайної степової трави? Але нічого вже незалишалося і він зважився та відправив гінця до Грузії.

Веселий царевич саме тоді повернувся з вдалого полювання за гірськими козами. Сонце уже сідало на заході, і він збирався приступати до вечірнього бенкету з друзями, який завершувався, зазвичай, тільки під ранок. І тут йому повідомили, що приїхав черговий посланник від батька.

— Хто там ще? Чого їм усім треба від мене? — невдоволено пробурчав царевич.

Але з поваги до предків і до свого батька попросив пропустити гінця. Посланець, який прибув зі степу на запиленому коні, не вимовивши ані слова, мовчки простягнув молодому вождю пучок білястої трави, всього кілька травинок ямшана.

Спершу царевич не зрозумів гінця, вирячився на нього та таки взяв у руки той пучок. Несподіваючись таки вдихнув трохи гіркуватий запах полину. І, раптом, наче блискавка вдарила його прямо в серце. Спогади про далекі степи, про безтурботне щасливе дитинство, про матір і батька, про повстяну їхню домівку, про безкрайнє небо, про незліченні стадах тварин, про розлогі літні пасовища, про засніжені ліса і люті морози, і ще багато про що,... тут же проникли в його душу. Дбайливо тримаючи в руці степову траву, царевич мовчки повернувся і пішов до царського палацу, де його чекали цар Давид і його наближені.

На ранок, все багатотисячне військо кипчаків рушило в зворотний шлях, і попереду всіх на своєму вороному коні їхав царевич Атрак. Звично скрипіло, красиво оброблене грузинськими майстрами золотом і сріблом, похідне сідло, а карі очі царевича були суворі і злегка затуманені сумом. Кипчаки поверталися в свої степи.

Так пучок трави ямшан повернув з далекої Грузії ханського сина і підлеглий йому загін кипчакськой кінноти.

переклад Дарії Когутяк