Жиренше-Шешеня

казахська народна казка

Одного разу Аз-Джанібек послав Жиренше оглянути місцевість, куди можна було б перекочувати всім аулом. Коли Жиренше виїхав в дорогу, до нього приєднався якийсь літній чоловік на карому коні-інохідці. Так і вони мандрували, разом.

Говіркий Жиренше все намагався розговорити попутника.

— Давай змусимо кипіти дерев'яний котел! — сказав, за деякий час, Жиренше.

— Давай, замінимо худих коней тлустішими! — сказав Жиренше коли вони проїхали ще трохи.

— Який ти дурний! Хіба в нас є з собою такі вгодовані коні? — відповів той літній чоловік, скачучи поруч Жеринше. Доїхали вони якось до однієї річки, супутник послав Жиренше дізнатися брід. Коли той повернувся то сказав: — Бачив два броди: один близький, та далекий, водночас; а той, другий, - далекий, та близький, нараз.

— Який ти дурний! Кажеш: далеко, але близько; близько, але далеко. Покажи мені той близький брід! — обурився попутчик Жиренше.

Жиренше показав йому близький брід, а сам поїхав на дальній. Незабаром він перейшов через річку, а на близкому броді виявилася трясовина-багно, старий застряг і насилу вибрався на берег. Виліз із бруду, а на нього вже закечався Жиренше, й рушили вони знову разом.

Проскакали повздовж великого табуна, а Жиренше говорить:

— Це худоба багатія, який має багато дітей.

Проскакали вздовж іншого табуна, Жиренше знову каже:

— А в цього багатія немає дітей.

Ще довго вони скакали, аж ось, на дорозі, показалася велика біла юрта. З юрти вийшла дівчина - дочка небалакучого супутника Жиреше, адже вона завжди зустрічала батька і притримувала коня, коли він злазив з нього. Так й сталося цього разу, а Жиренше поволі рушив собі далі.

Дочка вирішила вивідати у батька, хто то був - його супутник? Батько відповів доньці:

— Це не тямуща людина, дочко моя!

— А що він сказав дурного тобі? — запитала доця. — Коли ми виїхали від Джанібека, — сказав батько, — він запропонував закип'ятити дерев'яний котел. Хіба можна кип'ятити в дерев'яному котлі? Потім він сказав: «Залишимо худих коней, сядемо на вгодованих». А де ми мали взяти тих вгодованих конней. А, згодом, на пеправі сказав, що натрапив на два броди: один далеко, але близько, другий близько, але далеко. Хіба це не дурниці? А на те, як він по коням в табунах визначав кількість дітей в баїв, я вже не реагував, бо то були якісь вигадки.

Дочка вислухала батька і каже:

— Він дуже розумна людина, а ви, батько - дурень! Дерев'яний котел закип'ятити, означало покурити трубку. Залишимо худих коней, сядемо на жирних - означало: погодуємо коней. Брід "близький, але далекий" - значить: він вже близько, та ненадійний, а ось той "далекий, але близький" - значить: до нього далі, але по ньому переїзд через річку зручніше. У бая одного табуна багато дітей - це він дізнався тому, що в табуні всі коні були худі, заїжджені; а про ваш табун він сказав, що у господаря дітей немає, тому що всі коні, яких він бачив, жирні-вгодовані. Це розумна людина, тому його потрібно покликати в будинок і погостити.

— Іди сама і запроси, — сказав батько.

Дівиця наздогнала Жиренше і привела до їхньої юрти. Прийнялася вона гостити подорожнього. Під час гощення Жиренше глянув на дівчину, і погладив вуса, дівчина, у відповідь, погладила одну косу. Тоді він погладив бороду, а дівчина - погладила волосся. Жиренще зігнув свої пальці в кулак - йому зробили постіль та полягали вони всі спати.

Коли батько дівчини заснув, Жиренше підійшов до дочки господаря й каже:

— Я погладив вуса, це означало, що я питав, чи дасть мені тебе твій батько, коли я дам худоби стільки, скільки волосся в моїх вусах.

— А я погладила одну косу,— сказала дівчина, — це означає: батько не віддасть мене навіть за стільки худоби, скільки волосся у моїй косі.

— Я погладив бороду, — продовжував Жиренше, — цим я хотів запитати, чи не віддасть тебе батько за стільки худоби, скільки волосся у моїй бороді.

— Не віддасть навіть за стільки, — сказала дівчина, — скільки на моїй голові волосся.

— Яким же чином мені тебе взяти за жінку?— запитав тоді Жиренше.

— А чи є у тебе ще якась живність? — запитала дівчина.

— Є тільки один сивий бик, — відповів той.

— Заріж цього бика, — сказала дівчина. — Привези м'ясо до нашої юрти, та й сховай його в різних місцях по всій юрті. Потім піди до хана, накажи покликати вивідача, розскажи, що у тебе загубився сивий бик, і попроси обшукати весь народ чи округу, а опісля всіх - нехай обшукають і нашу юрту. Батько мій боягуз, від страху, що може бути після такої оказії, він видасть мене за тебе.

Жиренше зробив так, як сказала дівчина: узяв вивідача, обшукав всю округу та народ, аж згодом пішли до батька дівчини і знайшли м'ясо в його юрті. Забрали господаря і повели до хана, а той переляканий і каже:

— Віддам всю свою худобу, тільки відпустіть!

— Не відпущу, — говорить Жиренше.

— Віддам все своє майно, тільки відпустіть!

— Не відпущу, — далі відмовлявся Жиренше.

— Що ж ти хочеш, що ще візьмеш? — запитав він у Жиренше.

— А віддай свою дочку! — сказав Жіренше.

Зрадів господар білої юрти, що таким малим і минеться розправи ханської, та й віддав тоді свою дочку за Жиренше. Ім'я дівчини тої було Карашаш, що значить - чорне волосся. Жиренше одружився на Каракаш і прожили вони довге життя разом.

переклад Дарії Когутяк