Як Алдар-Косе перемудрив Жиренше

казахська народна казка

Сто років було Алдару-Косе, коли мудрець Жиренше побачив його вперше.

Сидів якось Жиренше у роздумах на пагорбі за аулом. Підняв він очі і бачить: бреде по степовій дорозі старець, опираючись на палицю. Підійшов ближче, привітався, сів поруч. Тут Жиренше й впізнав у подорожньому Алдара-Косе: адже і в глибокій старості не було у хитромудрого Алдара жодної волосинки на підборідді. Зрадів Жиренше такій зустрічі і повів розмову:

— Алдар-Косе, ти прожив на світі сто років, виходив всю землю, побував у всіх краях; мабуть, не знайдеться місця, де б ти не залишив сліду, То розкажи мені, прошу тебе, що пощастило тобі бачити за довге життя. Наперід, буду вдячний тобі за розповідь.

Нічого не відповідав Алдар-Косе, лише сидів і мовчав. Жиренше подумав, що старий його не розчув, і голосніше повторив прохання. Тоді Алдар-Косе подивився на нього, з лукавою усмішкою, і заговорив, та так доладно, наче читав по книзі:

— Премудрий Жиренше, справедливі твої слова, скрізь я побував, куди тільки досягала моя думка, і що б я не затівав, все мені вдавалося зробити. Але тобі хочеться знати, що я бачив в житті, гаразд, відповім на твої питання. Бачив я: десять козенят і двадцять вовків, тридцять ведмедів іще 40 левів, потім 50 тучних баранів, за ними шістдесят поплутаних та сімдесят стриножених коней, потім 80 тухлих яєць і, нарешті, 90 чорних курганів, між якими протікав струмок мутний. Ось що я бачив, а окрім того й нічого не бачив.

З цими словами піднявся Алдар-Косе з землі і поплентався далі, опираючись на палицю. Довго дивився йому вслід Жиренше і повторював вголос, про себе, сказане старцем, проте, нічого не міг зрозуміти в дивної оповіді Алдара-Косе: чи то вижив зовсім з розуму столітній дід і несе нісенітницю, чи то дуже він розумний, що самому мудрому не під силу осягнути його думок. Засмучений прийшов Жиренше додому, мовчки сів біля вогнища і схилив, у задумі, на груди голову.

— Чим ти так засмутився, душа моя? — запитала в нього дружина-красуня Карашаш. Соромно було Жиренше зізнаватися про свою поразку, але, усе ж таки, він не втримався і розповів дружині про зустріч і розмову з Алдаром-Косе. — З тих пір, як пам'ятаю себе, ніхто ще не здолав мене в словесних змаганнях. А от Алдар-Косе своїми словами збив мене з пантелику. Тому-то я і перейнявся так, мила Карашаш.

У відповідь, красуня усміхнулася і сказала:

— Заспокойся, дорогий, я, здається, розгадала головоломку старого Алдара. Ось як, по-моєму, слід її витлумачити:

У перші десять років дитина розважається і стрибає, немов безтурботне козеня. Двадцятирічний жигіт нишпорить по степу, що сухорлявий вовк, накидаючи на всі радощі, як на здобич. У тридцять років людина, якщо не обділила його природа, знаходить силу і завзятість ведмедя. У сорок років він доблестю і відвагою сперечається з левом. До п'ятдесяти років той, хто ще недавно був схожий на лева, втрачає рухливість і жиріє, як вгодований баран. У шістдесят років він подібний сплутаному коневі, а в 70 - шкандибає, точно стриножений. На восьмому десятку людина стає безплідний і марний, як тухле яйце: не годиться воно в їжу і не буде вже від нього пташеняти. Девяностолітній старець - що чорний курган за аулом, а каламутний струмок - це сльози, що точаться безперестанку з його тьмяних очей. Як бачиш, мій чоловіче, Алдар-Косе повідав тобі в вигадливих словах все своє життя.

— Так, — сказав, вражений, Жиренше, — оце так. Але чому ж старий не обмовився ні звуком про своє століття?

— Тому, що в сто років настає пора і для самого довговічного піти з життя, як пішов від тебе в невідому путь Алдар-Косе, - відповіла Карашаш.

— Дякую тобі, моя дружинонько! — Радісно вигукнув Жіренше. — Великий розум Алдара-Косе. Великий і твій розум, Карашаш. З вашою допомогою - в мене сьогодні прибуло розуму та поменшало гордині.

переклад Дарії Когутяк