Як один бай познайомився з Алдар-Косе

казахська народна казка

Один пихатий бай просторікував перед своїм аулом:

— Весь степ гоморить: Алдар-Косе, Алдар-Косе ... Не вірю я вигадкам про його розум і хитрість. Поглянути б мені на цього волоцюгу - хоч разок. Я б його вмить здурив.

Ох і розсміялися, з цього всього, молоді, та замахали головами старі.

— Не хвалися, баю, не позорся. Ще нікому в світі не вдалося надурити Алдакена.

— А я обдурю! — розкип`ятився бай. — Обіцяю вам заколоти кобилу і влаштувати бенкет на весь аул, коли перехитрю, при нагоді, цього хитруна. Тільки б мені з ним якось стрітися!..

Якось раз - у справі, чи без діла, виїхав цей бай на верблюді в степ. Дивиться: недалеко від дороги, наче шукає щось, ходить і ходить по колу - туди і назад, якийсь чоловік.

— Гей, приятелю, — крикнув бай, — Що загубив? Незнайомець зупинився і заклопотано відповів:

— Нічого я не втратив, але все ж таки шукаю.

— Що ж ти шукаєш?

— Шукаю початок Землі. Добре знаю, що воно десь тут, та ніяк не можу відшукати. Глянути б на степ з висоти - відразу знайшов би. Та от біда - ні горбочка, ні горбика довкола. Але все одно я досягну свого. Гучна слава, вічна шана чекає того, хто знайде початок Землі.

З подивом вислухав бай слова незнайомця, а потім запитав:

— Скажи друже, а з верблюда, ти міг би побачити початок землі?

— Ще б з верблюда не побачити! Звичайно, побачив би. Так у мене немає не те що верблюда, навіть паршивого віслюка.

Бай засовався в сідлі.

— Лізь на мого верблюда! — запропонував він. — Але домовленість така: всюди будеш тепер говорити, що ми разом знайшли початок Землі. Поділимо славу і пошану.Згоден?

Незнайомець махнув рукою:

— Так тому й бути, згоден!

Зліз бай з верблюда, посадив на нього незнайомця і, витріщивши очі, чекає не дочекається, що той скаже.

— Ну як, бачиш початок Землі?

— Ні, — зітхнув незнайомець, зручніше вмощуючись в сідлі і підбираючи поводи, — не бачу. Бачу тільки, що ти, бай, великий дурень. Та не горюй: зате з цього дня ти можеш всім хвалитися, як разом з Алдаром-Косе шукав початок Землі!

— Алдар-Косе! Так це ти?! — заревів бай і кинувся до наїздника. — Віддай верблюда, розбійнику!

— Віддам, якщо наздоженеш! — крикнул Алдар-Косе и пустив верблюда навпростець, щодуху, так що тільки трава у нього з-під ніг мов загорілася. А бай, з розкритим ротом, залишився на місці.

Лише на заході сонця доплентався він, пішки, до аулу. Назустріч вийшла дружина:

— Чого повісив голову? Де верблюд?

— Нема верблюда. Відняв Алдар-Косе, — похмуро відповідає бай.

Дружина бая завила, збігся народ, дізнавшись у чому справа:

— Як відняв, — питають, — силою чи хитрістю?

— Хитрістю,— зізнався бай.

Зашумів аул — молоді регочуть, старці, й собі, сміються.

— Так тобі й треба, хвалько! Ріж кобилу, клич людей на бенкет. Ти програв суперечку.

Куди діватися баю? Проти народу не встоїш - зарізав кобилицю, ковтаючи сльози, пригощає м'ясом весь аул. Аж ось, у розпал бенкету, під'їзджає на верблюді Алдар-Косе.

— Маєш, баю, свого верблюда — каже зі сміхом, — так тепер ще й маєш научку — не тягайся вперед розумом з бідняками і не женися за чужою славою!

Радий був бай верблюдові своєму, а народ Алдакеном. Підняли бідняки свого улюбленця на руки, посадили на почесне місце, піднесли йому кращий шматок. До ранку йшов бенкет. І не було, кажуть, бенкету веселіше - за цього.

переклад Дарії Когутяк