Жарт Алдара-Косе

казахська народна казка

Жили колись два нерозлучних друга. Один з них був глухий, а другий - сліпий. Незважаючи на те, що природа так несправедлива була до них, дружба їх була міцна і приятелі почували себе щасливими.

Так і прожили б друзі до кінця свого життя, якби не шайтан. Адже коли люди живуть у мирі та злагоді, то шайтанам не до вподоби таке і вони докладали чималі зусилля аби назавжди посіяти поміж людьми ворожнечу. Так вийшло і того разу: старий шайтан, бачачи щасливе життя глухого та сліпого, вирішив посварити їх і відправив до них молодого шайтана - учинити якусь капость. І той взявся за справу, але, що тільки не робив той шайтан, як тільки він не хитрував - все було намарно.

Зазнавши невдачі, молодий шайтан повернувся до старого і сказав, що дорученої йому справи він не зміг виконати. На те все, старий шайтан ще й розлютився на молодого, відшмагав його різками, а потім прогнав подалі зі своїх очей.

Довелося йому самому уже йти, адже у своєму успіху старий шайтан був упевнений та й полишати задумку свою він не хотів. Проте, радів він передчасно, посварити друзів виявилося не так-то легко, як він гадав. Шайтан пустив у хід всі свої засоби, всю свою майстерність, але, скільки не бився - все без толку. Він вражений був такою невдачею. Перший раз в житті довелося йому відступати від наміченої мети. Розлютився старий шайтан і, понуривши голови, поплентався геть.

На зворотному шляху шайтан зовсім випадково зустрів подорожнього. Ним виявився давній його знайомець Алдар-Косе - жартівник і балагур. Побачивши сумного шайтана, Алдар-Косе запитав:

— Звідки і куди ти йдеш?

Шайтан докладно розповів йому про все те, що трапилося. Вислухавши, Алдар-Косе і каже:

— Не тужи, справа зовсім не безнадійна: якщо ти не зміг посварити друзів, то я зможу, тільки ти даси мені обіцянку надалі завжди слухати мене і в усьому коритися мені.

Як не сумно було шайтанові підкорятися людині, але він погодився. І Алдар-Косе одразу вирішив взятися за справу, повернувшись додому, він переодягнувся, сів верхи на коня і відправився до тих двох друзів. А вони жили недалеко - в старій землянці, під'їхавши до їх оселі, Алдар-Косе зупинився біля вікна і поважно запитав:

— Хто вдома є?

Сліпий, почувши поклик незнайомця, послав глухого дізнатися, хто під'їхав до їх житла і що треба йому. Алдар-Косе тільки цього і чекав. Він швидко наблизився до Глухого, завдав йому два сильних удари-ляпаси по обличчю і сказав:

— Це ось тобі, а це - твоєму другу! — після цього Алдар-Косе швидко поїхав.

Сліпий, почувши слова незнайомця, дуже зрадів: він думав, що до них приїхала добра людина і привезла щедре подаяння. Сліпий з нетерпінням чекав повернення глухого друзяки і, коли той увійшов, запитав його:

— Ну, що, друже, яке подання і яке воно завелике?

Натомість, Глухий же повернувся обурений і на слова друга він буркнув спересердя:

— Яке там подаяння! Незнайомець нагрубіянив мені та два рази вдарив по обличчі.

А Сліпий - не йняв віри й далі:

— Не може бути! Я сам чув, як одну частину подаяння незнайомець дав тобі, а іншу велів передати мені.

Як не запевняв Глухий свого сліпого друга, останній наполягав на своєму. І тоді Глухому нічого не залишалося робити, як вручити приятелеві належну йому частину "подаяння від Алдара-Косе". Він підійшов впритул до Сліпого і, що було сили, вдарив того по обличчю. Сліпий не стерпів і, в свою чергу, вдарив друзяку свого у відповідь.

Ось так пожартував над двома друзями Алдар-Косе. Хоча вони й посварилися, але це було не надовго, адже помирив їх знову той таки Алдар. Але опісля цього випадку шайтан боявся Алдара і, обходячи сотою дорогою, намагався більше не зустрічатися з ним.

переклад Дарії Когутяк