Легенда про гору Байєш

казахська легенда

В Жанаарці, що недалеко від Караганди, з давніх часів живуть казахи родів Алтай і Карпиків. Алтаї і Карпики ще в минулих століттях стали відомими на весь степ легендарними батирами, а багато їх нащадків прославилися гострими на язик Шешеня та чудовими Акинами. І до тепер Жанаарка - благословенна, щаслива земля. На сході від аулу Актубек приблизно в п'яти кілометрах є гора, яка називається Байеш, і історія її назви досить цікава.

У роки Великого лиха, сторіччя, яке історики називають «Актабан шубиринди», коли джунгари з переважаючими силами посунули на беззахисні казахські аули, розорюючи, вбиваючи і спалюючи все на своєму шляху, від роду Алтай на захист народу вийшов батир Байеш. І ось перед однією з битв Байеш, попросив одного з провісників поворожити на баранячій лопатці, щодо результату бою. Провісник, повороживши, заявив, що ворог, злякавшись того, що попереду йде батир Байеш, вирішить відступити.

А тим часом, і у джунгар-калмиків був свій провісник. Він передбачив їм, що перед ними - загін батира Байеша, з яким батир калмиків давно хотів зустрітися і якого він неабияк побоювався. Батир калмиків запитав у провісника, який може бути вихід із цього становища. Уважно роздивляючись лінії на баранячій лопатці, він заявив, що і на тій стороні все точнісінько так само, ніби вони дивляться в одне дзеркало...

Поміркувавши, батир калмиків, прийняв незвичайне рішення. Він наказав своїм воїнам зняти верхній одяг і надіти її знову, вивернувши навиворіт. А вже тоді, вирішив продовжувати похід. А батир Байеш, вірячи в передрікання, в цей час спокійно відпочивав, не підозрюючи, що калмики зібрали значні сили і оточили його.

Дізнавшись про те, що джунгари-калмики близько і що вони довкола нього, батир Байеш покликав одного з своїх молодших братів і сказав йому таке: «Рідний мій, нас оточили вороги, і битва буде жорстока. Ворогів більше, ніж нас, в п'ять разів. Ти повинен повернутися додому. В аулі старці чоловіки і жінки, наші матері, дружини і діти. Ти очолиш їх і відкочуєш з ними в глиб країни. Я ж, спробую затримати ворогів, якщо залишуся живий, повернуся додому. Невідомо, чим закінчиться битва, але нехай у вас залишиться від мене ось це як нагадування про мене». Батир Байеш відрізав гострим ножем великий палець на лівій руці і віддав його молодшому братові. І на прощання сказав йому: «Якщо я загину і не повернуся додому, назвете мій палець Байешем ...»

Так вони розлучилися. У тому жорстокому бою батир Байеш загинув. Заповіт батира було виконано. На східній стороні аулу Актубек, на високій горі був похований його великий палець. На цьому місці споруджено з глини і каменю великий кумбез-могильник. А гора з тих пір і називається Байеш.

переклад Дарії Когутяк