Легенда про Бурабай-Борове

казахська легенда

Гори Кокшетау тому й називаються так «Блакитно-небесні гори», що небо над ними синє-синє, а повітря в цих місцях чисте і прозоре. У давні часи в цих горах жив гордий білий верблюд - Бура. Він був високий, сильний і гарний, шерсть на ньому була густа, біла-біла. Цей величезний верблюд Бура завжди ходив один, ні з ким не спілкувався, нікому не підкорявся. Його рідною домівкою була густа хаща кокшетавських лісів. Воду він пив тільки з одного озера, яке в народі за чистоту і прозорість називали Кумісколь - Сріблясте. Кожен день, опівдні, білий верблюд Бура приходив пити воду з срібного озера, і ходив він сюди по одній і тій же стежині.

А ще, цей верблюд був священний. Він заздалегідь відчував наближення ворожих полчищ і своїм гучним криком попереджав людей про небезпеку. Бура також відчував і наближення до хана якоїсь з хвороб, і в такі дні ставав особливо неспокійним та гучним. Перед такими тривожними днями білий верблюд Бура, не перестаючи, голосно ревів. Рев його чули мешканці навколишніх лісів, степів і спішно збиралися в загони, щоб відбити набіги ворогів. Люди поклонялися білому верблюдові, як божеству, вважали його священною твариною, яку їм послав бог Неба Тенгрі, щоб оберігати їх від напастей.

Минуло багато років. І от серед людей з'явився один кровожерливий лиходій. Він зібрав ватагу таких самих підлих і злих людей, як він сам. Вони грабували бідних і вбивали беззахисних, безжально винищували диких звірів, птахів і тварин. А білий верблюд Бура, в свою чергу, став своїм ревом попереджати тварин і людей про наближення тих лиходіїв. І не стало у розбійників удачі. Звірі рятувалися від злих розбійників втечею. Але й негідники дізналися про те, що Бура попереджає всіх своїм ревом, і стали полювати вже за ним самим. Вони вирішили його вбити.

І ось, одного разу Бура йшов, розсікаючи густий ліс своїми потужними білими грудьми та натрапив на тих мисливців. Один з розбійників відразу вихопив велику стрілу і, натягнувши тетиву, прицілився в самі груди білому верблюдові. Залізна стріла пробила груди священної тварини і вийшла через один з його горбів. Кривава піна бризнула з пащі верблюда, і тут він голосно заревів та кинувся на кривдника, намагаючись розтоптати його залізними копитами. Рятуючись, розбійник вдарив камчею коня і помчав чим-дуж.

А білий верблюд, відчуваючи наближення свого кінця, повернув назад і пішов до свого рідного озера з срібною водою. Перед самою смертю він повернув голову в бік священної Кааби і закрив очі. Священна тварина так і завмерла, назавжди, перетворившись на велику білу гору з двома горбами.

Висота цієї гори сягає 690 метрів. Із заднього горба і дотепер стирчить стріла, що пронизала наскрізь цю тварину. Місцевість, в якій мешкав цей білий верблюд Бура, так і стали називати - Бурабай, а озеро з сріблястою водою, де він тамував спрагу, назвали Борове.

переклад Дарії Когутяк