Легенда про скалу Окжетпес

казахська легенда

Хто знає, чи до Жеке-батира, а чи опісля нього, але жив на білому світі в тому ж Бурабаї батир на ім'я Окжетпес. Ще будучи хлопчаком, з перших днів життя, показав він себе тямущим і сильним. Ріс він, як кажуть, не по днях, а по годинах, і в десять років став таким високим, що стріла, яку пускали в небо його однолітки, навіть не долітала до його грудей. Тому його і прозвали Окжетпес - «Стрілою не дістати».Ще за життя він став легендарною особистістю, всі ним пишалися й захоплювалися. І якого він був зросту, такою ж величезною володів він силою. Ні один кінь, ні один верблюд не могли носити на собі його важкі обладунки і самого Окжетпеса, тому він їздив на величезному слоні...

В історії казахського народу не було такого десятиліття, щоб у Великому степу були мир і спокій. Немов голодні вовки, зграя за зграєю, накочували вороги на мирних жителів. І кожен раз батир Окжетпес бився з ними на північних кордонах і завжди перемагав ворогів, проганяючи їх геть.

Під час чергової навали ворогів, їх виявилося так багато, що навіть порахувати їх було неможливо. І ось вже багато днів бився з ними велетень Окжетпес, але число ворожих воїнів не зменшувалося, а тільки збільшувалася. На місці двох-трьох убитих з'являлися чотири-п'ять нових, немов вони виростали, як відрубані голови у казкового дракона. І все ж, велетню Окжетпесу вдалося прогнати ворогів, вони побігли геть, просячи пощади. І втомлений велетень, не спавший кілька днів, весь час рубаючи ворожі голови, не став їх переслідувати. Зичним голосом, від якого здригнулися небеса, послав Окжетпес навздогін ворогам кілька прокльонів, а сам вирішив трохи відпочити.

Він присів на берег озера Кумісколь, розстебнув свої обладунки, зняв одяг і з почуттям виконаного обов'язку поринув у сріблясті хвилі. Казахи знали про особливості води цього озера: вона легко загоювала рани. Після великих битв збиралися батири на березі, купалися в лікувальній воді, заліковуючи свої рани. Поніжився у водіі Окжетпес, викупався, піднявши навколо себе п'ятиметрові хвилі. Після купання вирішив відпочити велетень і приліг серед соковитих лугових трав, серед високих і струнких сосен, біля підніжжя гори Кокшетау. Заснув безтурботно богатир, який врятував рідну землю від ворожої навали, і від втоми забув про обережність.

Але підступні вороги, бачачи, що їх ніхто не переслідує, вирішили повернутися назад, щоб знову битися з Окжетпесом. Тільки, на цей раз, вони стали хитрішими, підіславши своїх шпигунів, які і простежили за велетнем. Ті донесли звістку про те, що їх страшний ворог велетень Окжетпес заснув біля підніжжя гори. І тоді поспішно набігли до того місця, де спав богатир, численні ворожі воїни та напали на нього. Вони накинули на багато мотузок, намагаючись зв'язати його. Але тут велетень прокинувся, і оскільки зброї у нього в руках не було, він став висмикувати з землі сосни та берези разом з корінням і цими деревами став трощити ворогів.

Але на цей раз ворогів було так багато, що вони, незважаючи на великі втрати, продовжували нападати на нього. І тут зрозумів богатир, що прийшов його останній час, бо уже відчув, що втомився він від незліченності ворогів і нескінченних боїв. І запнувся велетень Окжетпес про великий камінь на дорозі, та впав на землю. Тут же, як ті мурахи, накинулися на нього вороги і стали в'язати його мотузками по руках і ногах. Але не такий був богатир Окжетпес, щоб так легко потрапити в полон! Закричав Окжетпес, що є моці, на весь свій голос, звертаючись до небес: «О, Великий бог Неба Тенгрі! Не дай ворогу покорити мене! Перетвори мене на камінь!»

І почуло Небо безстрашного велетня, і перетворило його у величезну неприступну скелю.

Войовничий слон велетня, побачивши, що господар його загинув у битві, прийшов до цієї скелі, забрався на неї і ліг на її вершину, та так і застиг, перетворившись на камінь.

Саме так розповідають наші предки про виникнення скелі Окжетпес і великого каменя на її вершині, дуже схожого на величезного бойового слона.

переклад Дарії Когутяк