Легенда про походження казахів

казахська легенда

В сиву давнину жив на білому світі хан на ім'я Алтинбель, і був у нього єдиний син, звали його Кайшили-хан, інших дітей у хана не було. В один із днів дружина хана завагітніла. Через деякий час, у них народилася дівчинка, та така гарна, що зі світлим обличчям її не могла зрівнятися навіть білизна місяця, а з її блиском чорних очей неможливо порівняти сонячне променіння. Мати, народивши дівчинку, пролежала кілька днів в непритомності. Тим часом, хан, дізнавшись, що дружина народила дівчинку, сказав:

— Не показуйте її людям, відвезіть подалі, сховайте в залізній вежі і виховуйте так, щоб ніхто її не бачив.

Такий був ханський наказ. Дитину взяла стара повитуха, забрала в темну залізну башту і там ростила та виховувала. Пройшли роки, а коли дівчинка виросла, то запитала у бабусі:

— Куди ти весь час відлучаєшся?

— Ой, доню, є білий світ, там живуть твої батько і мати і багато інших людей. Я ходжу до них.

Дівчина попросила показати їй цей білий світ! І стара вивела її назовні. Побачивши навколо себе величезний світ, дівчина відразу ж зомліла. І поки вона лежала без свідомості, на неї впав погляд бога Неба Тенгрі, і дівчина завагітніла. Стара відразу ж зрозуміла, що не встежила за дівчиною і тепер хан її вб'є. Стала стара жінка в печалі думати: «Розкажу я про все дружині хана, адже я ні в чому не винна!»

І вона повідала про все ханші, а та, невдовзі, все розповіла хану. На то все, хан розгнівився і наказав убити і дочку, і стару. Але мати-ханша пошкодувала свою доню і, прощаючись, сказала: «Де б ти не була, залишайся ж, рідна моя, живою!» Вона взяла скриню, поклала туди шматок золота, продукти, посадила в нього свою дочку, прив'язала ключ зовні, а саму скриню повеліла кинути в бурхливий потік.

Так повелося віками, що у тих місцях промишляли полюванням на звіра. І однієї днини двоє друзів, їх звали Дамдагул Сокир (Сліпий) і Токтагул Мерго (Влучний стрілок) побачили що пливе посередині річки залізна скриня. Токтагул Мерго сказав:

— Давай виловимо те, що пливе, виблискуючи, по воді. Та давай наперід домовимося, що ти візьмеш: те, що зовні, або те, що всередині?

Дамдагул-Сліпий відповів:

— Я візьму те, що ззовні!

На що Токтагул-Стрілець відповів:

— Тоді мені належить те, що всередині! А якщо всередині нічого немає, то я не ображатимуся!

Токтагул прив'язав до стріли шовкову нитку, натягнув свій міцний лук і вистрілив. Стріла встромилася в кришку, і вони витягли скриню на берег. Зламавши замок, брати виявили в ньому дівчину, яка так виблискувала своєю красою, що джигіти остовпіли від здивування.

— Ти хто? Звідки ти тут? — запитали вони.

І дівчина розповіла їм свою історію. Тоді Токтагул сказав їй:

— Я хочу з тобою одружитися, будеш мені за дружину?

— Я піду за тебе заміж. Ось тільки народжу дитину, а потім буду твоєю дружиною! — одказала дівчина.

І вони зажили разом, а, через деякий час, дочка хана народила хлопчика, який красою перевершував навіть її. Вони назвали його Чингіз. Після народження дитини вони вирішили повернутися до людей, в аул Токтагула.Швико минали роки, хлопчик перетворився на сильного, розумного і справедливого джигіта.

У ті ж часи помер володар тієї країни, а в нього не було спадкоємців, і люди порадилися та вирішили обрати хлопчика на ім'я Чингіз своїм повелителем-вожаком і поклялися служити йому та слухатись, навіть якщо він пошле їх на смерть. Чингіз став володарем, і правління його було таким справедливим, що в народі встановився спокій, а в країні не стало ні крадіжок, ні брехні.

А в дочки хана Алтинбеля і Тогтагула Мерго народилися ще три сини. Ці три сини виросли і стали шкодити Чингізу, своєму старшому братові.

— Це людина, у якої немає батька, — говорили вони, — ми не визнаємо його нашим володарем. Нашим керманичем повинен бути один з нас!

Чингіз, остерігаючись своїх молодших братів, пішов до своєї матері і сказав їй, що змушений бігти з цих місць, так як брати бажають його загибелі! Мати запитала у нього:

— Куди ж ти підеш, сину мій, повідом мені, щоб я знала, де ти, живий чи мертвий!

Чингіз відповів на це:

— Дорога матусю! Я піду вздовж річки, по якій ти припливла колись у скрині. Я хочу дійти до землі, де живе мій дід. А щоб ти знала, що зі мною все гаразд, я буду складати на березі річки пір'я від убитих птахів, вітер буде скидати їх у річку, пух попливе по річці і своїм білим кольором дасть тобі знати, що я живий здоровий. Якщо ж пір'я плисти по річці перестануть, значить я мертвий.

Так він сказав, попрощався з матір'ю і пішов своєю дорогою. Нарешті Чингіз прийшов у ті місця, де раніше жив його дід, але не зміг одразу перейти через бурхливу і глибоку річку. Він збудував із звіриних шкур собі житло і жив тим, що полював на звірів і птахів. Пух і пір'я впольованих ним птахів він складав на березі, щоб вітер скидав їх у воду, і таким чином його мати дізнавалася б про те, що її син живий-здоровий. Пуха і пір'я на березі річки накопичилася ціла гора.

Коли ж Чингіз пішов зі своєї землі, люди стали вирішувати, хто ж його замінить. Вони подумали, що брати Чингіза повинні бути хорошими правителями і зробили одного з них - Бергельтая своїм володарем. Але як тільки Бергельтай сів на трон, стало багато злодіїв, багато всякого зла і брехні. А слово самого управителя ніхто не слухав, тому що сам він виявився нечесним. Несила стало народу при такому правлінні. І одного разу зібрали раду, на якій вирішили розшукати Чингіза і повернути його. Люди зібралися, та пішли до його матері, і сказали їй:

— Чи знаєш ти, куди пішов твій син Чингіз?

Тоді мати Чингіза сказала їм:

— Я скажу, де він! Але навіть якщо підете, і знайдете його, він до вас не повернеться! Ідіть вгору за течією річки, і якщо Чингіз живий, то знайдете його на березі.Вклоніться йому, попросіть його, може бути, він і повернеться. Але не кажіть поганих слів, він дуже давно не бачив багато людей, як би не злякався вас!

Двадцять п'ять людей вирушили до Чингиза.І в один з днів дібралися вони до землі, де він жив, побачили житло, яке він побудував зі звіриних шкур, цілу гору пташиного пір'я і побудовану ним конов'язь. Але самого Чингіза не було: він пішов полювати. Люди сказали один одному: «Ми повинні сховатися від нього, щоб він нас одразу не помітив. Нам треба сховати наших коней, а самі ми повинні заритися в пух і пір'я. А коли він прийде додому, ляже спати, тоді ми його і спіймаємо!»

І ось вони сховалися і стали його чекати. В один із днів Чингіз з'явився на вершині пагорба. «Притримайте коня Вашого хана!» - Сказав він уголос і сам зліз з коня та прив'язав його до конов'язі. Потім він сказав уголос: «Відкрийте перед ханом двері!» І сам увійшов у свій будинок. Увійшовши до будинку, він сказав уголос: «Постеліть м'яке ложе під ханом!» І сам собі постелив ложе. Він сів на ложе та промовив: «Принесіть їжу хану!» І сам приніс собі страви з їжею. Став їсти. Після їжі йому захотілося спати. Він сказав сам собі: «Постеліть постіль хану!» А потім, сам собі постелив і ліг спати.

Тоді двадцять п'ять чоловік напали на нього, щоб зв'язати. Але Чингіз розкидав їх у різні боки. Тоді люди встали і звернулися до нього: «Пане наш! Ми прийшли визнати твоє панування над нами. Наша країна схудла. Ми просимо вас знову бути нашим володарем-покровителем»

Так повернувся хан Чингіз. Але його брати так й невгамувалися й сказали так: «Ми не хочемо, щоб він став шашим ханом, нехай він іде, а якщо не піде, то ми його вб'ємо!»

Тоді народ зібрав курултай і став радитися, як їм бути. «Якщо залишити ханом Чингіза, то брати уб'ють його. А якщо погодитися на владарювання одного з молодших братів, вони весь народ знищать. Запитаємо ми у їх матері». І вони пішли до матері зі словами: «Будь-якого з твоїх синів приймемо ханом. Ти їх мати, ти повинна сама зробити вибір! » Четверо синів, і собі, прийшли до матері, та кожен з них говорив: «Я буду правителем! Ні, я буду ханом!» Так вони сперечалися один з одним довший час. Мати вислухала їх і сказала: «Ви всі мої сини! Ви не сперечайтеся один з одним, і не боріться за ханський престол. Я чесно розрішу ваш спір. Бачите туман над річкою? Повісьте в цьому тумані свої луки. Чий лук залишиться висіти, той і буде правителем!»

І четверо її синів підійшли до річкового туману і стали вішати в нього свої луки. Луки трьох впали на землю, а зброю хана Чингіза туман утримав на вазі. І тоді мати зібрала всіх людей і сказала, показуючи на висячий у порожнечі лук: «Бачите: туман тримає лук! Це веління бога Неба Тенгрі. Зробіть його власника свом ханом!»

Так Чингіз знову був проголошений ханом. Він зібрав свій схудлий народ, а вже через деякий час ці люди в країні знову стали ситими і задоволеними. Сам же він одружився на гарній дівчині. Його дружина народила йому трьох синів і одну дочку.

Дізнавшись про те, що він хороший хан, до нього приїхали з далекого Урима люди. Вони попросили у нього в правителі одного з його синів. Чингіз віддав одного сина в царство Урим, щоб той керував ним. Потім з Кирима приїхали люди з таким же проханням. Він у Кирим відправив іншого сина правителем. Слідом за ним, з проханням дати їм справедливого хана, приїхали з царства Каліпа. Потім з російського царства просили дати їм на царство одного з синів. Але оскільки синів у хана Чингіза вже не було, він відправив до них свою дочку. Так його Акбібі стала російською царицею, чому росіяни були дуже раді.

Коли хан Чингіз помер, не стало після нього справедливих царів, а його троє синів були самими на землі справедливими царями, а у казахів не залишилося його нащадків. Аз Жанібек, Пепегетай - це нащадки тих трьох синів матері. Син хана Аз Жанібека на ім'я Доса прожив сто років, його сина звали Аліхан, його сина звати Бопехан, а від нього народилось багато дітей. Дід їх матері, хан Алтинбель, а його сина звали хан Кайшили, його сином був хан Темір, його син хан Досим, його син хан Єсим, у нього було троє синів: Енсегей, Байло, Ер Єсимов.

переклад Дарії Когутяк