07 та 08.05.2024

Посилання на урок      

Тема.Література рідного краю №4. Доброзичливість, щирість, жертовність, співчуття до гнаних і скривджених як риси українського менталітету в поемі Г.Могильницької «Серафима» (за Регіональної програмою ЛРК, 2008 р.). 

Мета уроку:Навчальна: Ознайомити учнів з поемою Г. Могильницької «Серафима», розкрити образи героїв, проаналізувати риси українського менталітету, які втілені в цій творі.Розвивальна: Розвивати навички аналізу літературного твору, критичного мислення, уміння висловлювати власні думки та судження.Виховна: Виховувати почуття патріотизму, любові до рідного краю, повагу до української культури та традицій.

Очікувані результати:Учні знають зміст поеми Г. Могильницької «Серафима».Учні вміють аналізувати образи героїв, визначати авторські ідеї.Учні розуміють значення понять «доброзичливість», «щирість», «жертовність», «співчуття».Учні вміють бачити зв'язок між літературою та життям.Учні пишаються своїм українським народом, його багатими традиціями та культурою.

Слово вчителя.

Біографія Г.Могильницької: http://museum.khpg.org/index.php?id=1208203277 


Історія створення твору.


  Про дні фашистської окупації в селі Велика Мечетня неподалік від Одеси залишилися спогади поетеси. 

  За спробу сховати євреїв німці карали розстрілом усю родину. Але люди йшли на ризик, рятуючи знайомих та незнайомих гнаних нещасних  людей. Саме про таку історію часів війни почула й Галина Могильницька, коли розшукувала колишню свою няньку : дві жінки, українка та єврейка, врятували життя п’ятьом єврейським дітям, за що фашисти спалили жінок у хаті. Ця реальна історія стала основою поеми  «Серафима», про яку ми будемо сьогодні говорити. 

   Твір можна умовно поділити на три частини  в часі: до війни, війна та післявоєнний період.


Люди казали, було це вліті,

 Коли, ідучи по білому світі,

 Горами і долами сіючи зло,

 Війна забрела в невеличке село.


А в тому селі, старезна й горбата,

На белебені стояла хата.

При хаті — картопля цвіла,

Спинався на тин горох,

І жила в хаті тітка — добра, як Бог.

Чи скоріше, як янгол

Із крилами поза плечима ,

Бо й ім'я в неї янгольське було — Серафима.


Отак  ми  знайомимося  з героїнею поеми. У цьому творі перед нами — звичайна добра жінка , що разом із народом своїм опинилася у світі, повному жорстокості й зла , —  прийшли чорні «бурі воєнні» з окупацією, смертю, знущаннями. 

Вона, як  і в мирний час, думає насамперед про дітей, про небезпеку, що їм загрожує. Серафима насправді «добріша Бога», бо ні хвилини не сумнівається, не думає про власну небезпеку . Робити добро для неї — як дихати: чистота душі не припускає жодної лякливої чи нечистої думки.

 Серафима залишилася Людиною – жінка ховає у себе Фейґу та дітей. Той янгол доброти і порядності , що жив у її душі, нікуди не зник:



Чи так, чи ні — а в селі казали, 

Що буцім сяйво над світом стало,

І над городом у Серафими 

В ту ніч пронісся янгол незримий,

Лицем до тітки подібний наче…


Та того певно ніхто не бачив

Так, щоб сказати на власні очі.

А тільки чули, як серед ночі

Понад городом прошелестіли

Побиті міллю тернові крила.


— Чи справді пролетів городом янгол? Чому ж у нього тернові крила та ще й побиті міллю?

(Ні, ясна річ. Це  сама Серафима летить рятувати чужих дітей. То в неї за плечима ота стара тернова хустка розлітається, як крила янгола).


— А чому ж тоді над світом «сяйво стало», як ніякого янгола не було?


(Бо доброта, твердить поетеса, милосердя, любов до ближнього осяває світ. Від кожного нашого доброго вчинку світ стає світлішим, а ми самі стаємо чимось подібними до янголів).


І все ж це й якась трохи інша Серафима,  трохи не та, що була до війни: зібрана, впевнена у власних учинках, знахідлива й кмітлива, непохитна у своєму виборі за будь-яку ціну врятувати дітей та Фейґу. Жінка останнім з городу годує родину, сховану на горищі, і молиться за цих нещасних єврейських діточок, і за своїх рідних, що загинули в часи страшного голоду. Коли ж приходять до хати окупанти, саме Серафима спокійно здійснює  план врятування дітей ціною власного життя: через солом’яний дах вона пересаджує дітей на грушу, наказує, розглядівшись,  тихо спуститись із груші й городами  розбігатися, хто куди зможе.


Здається, все зло у світі  зібралося в тій невеличкій старій хаті – що може зробити одна Серафима на противагу ненависті й жорстокості? Чи вдалося їй вийти з цього двобою добра і зла переможницею?


Кого змогли, врятували  українці  у воєнні часи , бо має наш народ добре серце, горду силу, духовну щедрість. 


Прийдете додому – подивіться в обличчя своїх матерів, бабусь: це сучасні Серафими , янголи – охоронці кожного з вас і всього народу України, чия доброта, простота і сила, як крилом, завжди  накриє вас і захистить від будь-якого  лиха. 


Хай понад вами тихим крилом

Спомин війне про забуте село,

Те, де колись за старою хатою

Груша росла, височенна й крислата,

Де в городі картопля цвіла

І спинався на тин горох,

Де жила колись жінка,

Добра, як Бог, —

Українська селянка,

З праведними очима,

З янгольським іменем:

Серафима...

Завдання на урок:

Д/З:Повторити вивчений навчальний матеріал.