Тема.Твори українських письменників-емігрантів. Є.Маланюк. І. Багряний. Бесіда про твори, вивчені упродовж навчального року. Зосередження уваги на їхніх художніх особливостях, новаторстві. 

Мета:Проаналізувати твори Євгена Маланюка та Івана Багряного, вивчені протягом навчального року.Зосередити увагу на їхніх художніх особливостях та новаторстві.Розширити знання учнів про українську літературу ХХ століття.Розвинути навички аналітичного мислення та критичного судження.Виховати повагу до української культури та історії.

Очікувані результати:Учні знають зміст та проблематику творів Євгена Маланюка та Івана Багряного.Учні вміють аналізувати твори, визначати їх жанрові та стильові особливості.Учні розуміють художні засоби, які використовують автори.Учні вміють висловлювати власні думки та судження щодо прочитаних творів.Учні усвідомлюють значення творчості Євгена Маланюка та Івана Багряного для української літератури.

Слово вчителя.

Творчість письменників-емігрантів

Еміграція… Для українських письменників ЗО-80-х років XX століття еміграція була трагедією їх життя. Бо це не просто життя за кордоном, це означало заборону повернутись до рідного краю. А хіба може бути щасливим письменник, позбавлений можливості спілкуватися з народом? Звичайно, ні. Однак, як не важко було письменникам-емігрантам, які знали, що їх твори не дійдуть до українського читача, вони писали, щоб народи світу знали, що є така країна – Україна, що є такий народ – український з його болем і стражданням, з його проблемами, які необхідно розв’язати.

Творчість таких письменників-емігрантів, як І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка, Т. Осмачка, О. Олесь, та багатьох інших – це наша спадщина, твори, які несуть правду про ті часи, твори, в яких історія не переписувалась.

Однією з провідних тем поетів-емігрантів є мотив туги за батьківщиною, мотив викриття тоталітарного режиму, який заважав жити в Україні щасливо і вільно. Тугою за батьківщиною сповнені рядки поезії Т. Осмачки: Моя Україно, недоля моя, була ж ти мені дорогою, а нині тебе вже лишаюся я. Ох, що ж ти зробила зі мною! Ніколи письменники-емігранти не поривали духовного зв’язку з Україною.

Є. Маланюк в одній зі своїх поезій писав:

Не треба ні празьких бруків, Ні Праги вулиць просторих. Все сняться материні руки, Стара солома рідних стріх. Українська проза письменників-емігрантів – це трагічна правда про життя нашої нації за часів тоталітарного режиму. “Розстріляним Відродженням” називають мистецьку течію, яка намагалася словом боротись проти системи. Тоталітарна машина жорстоко розправилася з ними: з 259 українських письменників, які друкувалися в тридцятих роках XX століття, у 1938 році залишилось тільки 36.1 лише небагатьом вдалося виїхати за кордон.

Твори І. Багряного “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” – це життєва правда про долю переслідуваного і гнаного більшовиками українця. Сам автор на власному прикладі пройшов цей шлях і писав про нього з такою ж правдивістю.

Одним з перших творів про “наслідки” колективізації була повість У. Самчука “Марія”. Ніхто в тодішньому СРСР не міг висвітлити відкрито цей процес в нашій історії, бо йому закривали рот чи то кулею в голову, чи таборами і в’язницями.

Жахливими цифрами про голодомор 30-х років вражає роман В. Барки “Жовтий князь”. Скільки знищено народу! Скільки загублено людських доль! Отже, твори письменників-емігрантів несли світовому читачеві правду про все те, що відбувалося в Україні.

Джерело:Творчість письменників-емігрантів | Твори з літератури (ukrtvory.in.ua) 

Додаткові відомості: Література письменників-емігрантів. «Празька школа» поетів і Євген Маланюк (1897—1968)  

🔴 Завдання на урок:

• перегляньте відеоуроки 👇,

• опрацюйте теоретичний матеріал 👆

• підготувати доповідь або презентацію на тему  "Шістдесятництво як суспільне явище". 

Д/З:Повторити тему "Празька школа".

ПОВТОРЕННЯ: