13.02.2024
Тема.Інтонаційні особливості українського мовлення. Складні випадки наголошення слів. Мовні недоліки у вимові й наголосі та способи їх усунення.
Мета:поповнити відомості про наголос та його типи, діагностувати основні порушення орфоепічних норм, виправляти акцентуаційні помилки; розвивати орфоепічну та орфографічну грамотність; виховувати культуру мовлення, любов до предмета.
Очікувані результати:учні зможуть:Визначати:Компоненти інтонації (мелодику, силу голосу, темп мовлення, ритм мовлення, паузі).Функції інтонації (вираження думок, почуттів, емоцій, розрізнення типів речень).Складні випадки наголошення слів (не властиві наголошення, нерівномірне наголошення, подвійне наголошення).Мовні недоліки у вимові та наголосі (говоріння на одному тоні, неправильне наголошення слів, нечітка артикуляція звуків, вживання діалектних слів і виразів, засмічення мови калькою).
Слово вчителя.
Інтонація – це система звукових засобів мови, за допомогою яких мовець виражає думки, почуття, емоції, а також розрізняє типи речей та їх смислові відтінки.
Основні компоненти інтонації:
Мелодика – це зміна висоти тону голосу протягом вимови речення.
Сила голосу – це ступінь гучності звучання мови.
Темп мовлення – це швидкість вимови мовних одиниць (звуків, складів, слів).
Ритм мовлення – це чергування наголошених та ненаголошених складів.
Пауза – це перерви у звучанні мови.
Правила наголошування загальновживаної лексики
1. Іменники середнього роду, утворені від дієслів за допомогою суфіксів -н-, -нн-, -енн-, -єни-, -анн-, -янн-, зберігають наголоси тих дієслів, від яких вони утворилися: всмо´ктувати — всмо´ктування; зловжива´ти — зловжива´ння; блага´ти — блага´ння; ди´хати — ди´хання; ви´нищити — ви´нищення (незначна кількість іменників не зберігає наголос інфінітивів, від яких утворилися: цвісти´ — цвіті´ння, звести´ — зве´дення; у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: платня´, звання´, знання´).
2. Іменники чоловічого роду, утворені від дієслів за допомогою суфікса -ч-, зберігають наголос твірних дієслів: позива´ти — позива´ч; викрада´ти — викрада´ч; огляда´ти — огляда´ч.
3. Префікс ви- в іменниках здебільшого наголошується: ви´нахід, ви´раз, ви´яв, але вимика´ч, вимо´га, вимо´ва.
4. Префікс недо- в словах недо´биток, недо´гризок, недо´їдок, недо´літок має наголос на другому складі.
5. Префікс пере- практично в усіх випадках має наголошеним другий склад: пере´гляд, пере´пис, пере´тин, пере´лік.
6. В іменниках чоловічого роду на -ок з префіксом наголос переважно падає на префікс: ви´сівки, ви´селок, ви´падок, ро´зпад, але відби´ток, завда´ток, загри´вок.
7. Двоскладові іменники жіночого роду на -ка в усіх відмінках множинної форми, крім орудного, мають наголос на останньому складі: го´лка — голки´, голо´к, голка´м, голка´ми, на голка´х.
8. Прикметники із суфіксом -ов-, перед яким стоїть один склад, мають наголошеним закінчення: польови´й, вольови´й, але зразко´вий, чудо´вий.
9. Значна частина прикметників уживається з наголосом на закінченні: черстви´й, липки´й, стари´й, різки´й.
10. Прикметники у формі вищого ступеня порівняння із суфіксом -іш- мають наголошеним суфіксальний і: темні´ший, білі´ший, холодні´ший, теплі´ший.
11. Дієприкметники пасивного стану доконаного виду завжди мають наголос на корені: порі´заний, нани´заний,покри´шений.
12. У числівниках на позначення другого десятка наголошується склад -на-: одина´дцять, п’ятна´дцять, чотирна´дцять.
13. У дієсловах доконаного виду з префіксом, крім префікса ви-, наголос падає переважно на корінь: пропа´в, прода´в, перейня´в.
14. У двоскладових займенниках із прийменником наголошується перший склад: у те´бе, у не´ї, про се´бе.
Завдання на урок:Перегляньте відеоуроки,опрацюйте матеріал підручника на с.211,впр.559-усно.
Д/З: § 53-вивчити правила,вправа 562-письмово.Прикріпіть на перевірку.Повторення.