14.03.2024
Тема.ПЧ.Володимир Дрозд « Самітній вовк».
Мета:Допомогти учням зрозуміти ідейно-художній зміст повісті Володимира Дрозда «Самотній вовк».Розкрити психологічний портрет головного героя, його внутрішні переживання та еволюцію.Визначити роль пейзажних замальовок у творі.Розвивати навички аналітичного та критичного мислення, уміння висловлювати власні думки та аргументувати їх.
Очікувані результати:Після уроку учні зможуть:Визначити тему та ідею повісті.Охарактеризувати образ Лавріна Запорожця.Проаналізувати його вчинки та мотиви.Зрозуміти причини самотності героя.Визначити роль пейзажних замальовок у творі.Висловити власні думки щодо прочитаного.Аргументувати свої судження.
Слово вчителя.
В. Дрозд як письменник-прозаїк, більше того, як автор великих епічних полотен утвердився в українській літературі далеко не одразу. Ще двадцятирічним юнаком письменника було прийнято до Спілки письменників після виходу в світ першої збірки новел та оповідань „Люблю сині зорі“. А до того – юнацьке захоплення віршуванням, перше „биття“ за „контрреволюційну“ поезію „Берізка“. Проте прагнення вилити на папері враження від спілкування з оточуючим середовищем (а журналіст – В. Дрозд не міг уникнути такого спілкування) змусили письменника перейти до прози. Про це сам автор свідчить у романі „Пришестя“: „Я досить рано перестав писати вірші, зрозумівши свою поетобездарність, та й сковувала мене віршована форма, проза обіцяла стратегічного простору...“ [1: 210].
Проза В. Дрозда – багатожанрове, різностильове нагромадження творів, різних в ідейно-тематичному плані, проте споріднених єдиним духом, чи, як сказав би В. Бєлінський, єдиним пафосом. Письменник звертався як до традиційних епічних форм, таких як новели, оповідання, повісті, романи, так і винайшов індивідуально авторський спосіб подачі матеріалу у прозі. Яскравим прикладом цього став біблійно-агіографічний роман-спогад „Листя землі“ – своєрідна Книга буття українського народу протягом століття. Варто відзначити, що В. Дрозд надає привілей великій епічній формі – роману. Захоплення письменника рефлексивними відступами не завжди доречне й можливе в малій формі, тому жанр роману дає можливість не обмежуватися у процесі висловлення думки на письмі.
Жанри і стилі прози В. Дрозда розглядались різними дослідниками у різні часи принагідно, відповідно до поставленої ними мети дослідження, як-от: міфопоетика творів (Л. Яшина), особливості жанру роману „Листя землі“ (М. Жулинський), своєрідність оповідань В. Дрозда (Ю. Бадзьо), „химородність“ творів В. Дрозда (П. Майдаченко) тощо. Але на сьогодні не існує жодного дослідження, яке було б зосереджене на аналізі жанрово-стильових особливостей усієї прози письменника.
У своєму дослідженні ми об’єктивно й обґрунтовано підходимо до виділення двох пластів прози В. Дрозда. На такий поділ нас наштовхнула думка С. Андрусів про те, що усі твори письменника можна поділити на дві групи – такі, що їх міг би написати „хтось інший“ (традиційна проза), і такі, що їх міг би написати тільки В. Дрозд (так звана химерна проза) [2: 322].
До першої групи можна віднести ті твори, які отримали свого часу „зелену вулицю“. Це більшою мірою оптимістичні твори про українське село, про героїв-революціонерів („Новосілля“, „Добра вість“). До творів другої групи належать ті, які були свого часу вистраждані душею, але не прийняті тогочасною системою („Вовкулака“ („Самотній вовк“)“, „Катастрофа“, „Ирій“).
Маємо єдине видання вибраних творів В. Дрозда. І жоден із вищеназваних традиційних творів сюди не увійшов. Мабуть, через те що не мали вони в душі автора того відлуння, не були так вистраждані, як ті, що письменник „вибрав“ до свого видання.
В. Дрозд прийшов у прозу через оповідання. Мала епічна форма давала можливість робити короткі замальовки, які мають не меншу художню цінність, ніж романи й повісті. Тим більше, що сюжети багатьох оповідань – біографічні за своєю природою – пізніше знаходили своє місце у „більшій“ прозі письменника. Оповідання „Колесо“ із присвятою „Батькові“ відкриває двотомне видання творів письменника. Як і наступне оповідання „Злодій“, воно подає моменти життя батька письменника – Григорія Дрозда. В оповіданні „Злодій“ письменник ставить і вирішує моральні проблеми, викликані протиставленням моралі, закону, з одного боку, та життя дитини, яка може померти голодною смертю – з іншого. Невирішеною залишається проблема жанрового визначення твору „Злодій“. У двотомнику він поданий як оповідання. Але згодом у романі „Пришестя“ письменник називає „Злодія“ повістю. За словником: „оповідання – невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажів. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету... Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь“ [8: 522]. Усі ці моменти мають місце в оповіданні „Злодій“: наявність одного моменту життя – правдивий випадок із батьком письменника; у центрі – моральна проблема персонажа Григорія Лободи; сюжет розвивається не за рахунок описів, а на основі роздумів головного героя. На нашу думку, розширення сюжету за рахунок спогадів, роздумів та діалогів, наявність другорядних персонажів все одно не дають можливість зараховувати твір до повісті.
В. Дрозд ніколи не претендував на звання письменника-гумориста, проте в багатьох своїх творах він не уникає влучного гумористичного слова. Так, оповідання „Кролик“ з’явилося на основі реальної історії про колишнього колгоспного начальника, в якого „у голові ще свайба, а у матні уже похорон...“ [9: 156]. Оповідання написане 1975 року і згодом увійшло до двотомника. Уже в ті роки письменник не уникав гострого слова і не соромився писати про „скоромне“, хоча і стикався з нападами „імпотентного, навік переляканого редакторського пера“ [10: 70]. Згодом, уже у 1990-х роках ця історія знов знайде своє відлуння у творчості письменника – у збірці оповідань „Усе – про секс“.
Свого часу, за нескореність перед системою, довелося В. Дрозду, уже одруженому письменнику, провести три довгих роки на службі в лавах радянської армії на далекій від рідної України Алтайщині. Спогади і враження про цю північну місцевість знайшли свій відгук в оповіданнях „Ікра червоної риби“ та „Алтайські малюнки“, присвячених дружині. Письменникові вдалося підібрати яскраві колоритні образи, за допомогою яких він влучно передає життя людини в суворих північних лісах.
До традиційних романів, але більш „дроздівських“, ніж за радянських часів, можна віднести і роман „Пришестя“, який сприймається як своєрідний підсумок творчості В. Дрозда. Тут є перегук із багатьма творами письменника різних років. Роман написано від першої особи – двійника В. Дрозда – письменника з хутора біля Петрушина. Жанр роману можна конкретизувати як психологізований монолог-спогад про хлопчика з фотокартки, якому були відкриті усі таємниці світу.
Не можемо визначити якусь межу переходу письменника до написання інших, так званих химерних творів. Вони писалися паралельно із традиційними і навіть (маємо надати належне письменникові, який не хотів писати „до шухляди“) були надруковані, правда, дещо із запізненням. Одначе проблема в тому, що їх сприйняли неоднозначно як читачі, так і критикі.
Усі химерні твори об’єднані спільним духом „пакульщини“. Пакуль – вигадане місце, яке, проте, має свій реальний прототип. Це ті міста і села Сіверщини (Чернігівщина та Київщина), які були близькі письменникові, де він народився, вчився, працював.
Уперше за часом написання письменник згадує назву міста Пакуль у романі „Самотній вовк“ (звідси родом Харлан, Шишига та Великий Механік) і паралельно, але лише побіжно – в оповіданні „Ладимир“: „Він жив у Рогу, сільській околиці, якою Пакуль наступав на луки...“ [9: 142].
У романі „Самотній вовк“ події відбуваються за межами Пакуля, проте кожен із вихідців цього міста, а особливо головний герой Андрій Шишига, відчувають на своїх вчинках уплив походження. Харлан постійно тікає від свого походження, навіть подумки вже продумує назву книги про вивершення над власною сутністю: „Мій шлях на вершини“, під останнім рядком якої буде написано: „Пакуль – Мрин – Київ“, а може, навіть „Пакуль – Мрин – Київ – Москва“. Харлан уважає, що він народився не в той час і не в тому місті. Як може бути рідною домівкою місце, яке викликає лише огиду: „Темні пакульські хати, забагнючені вулиці, тісна хижка з лози під лісом, піч, що димить, вічно хворі тітки...?“ [9: 316].
Отже, великий масив творів В. Дрозда можна умовно поділити на дві категорії: традиційні твори і химерні. Причому кожна група містить твори різні у жанрово-стильовому відношенні. Характерним для творчості В. Дрозда є те, що до складу химерних тяжіють не лише романи (цей жанр найбільш поширений серед химерних творів), а й велика кількість менших жанрових форм. На жаль, у межах однієї статті ми не можемо охопити весь масив прози В. Дрозда (що може бути компенсовано подальшими розробками цього питання), тому спираємось на найбільш цінні у художньому плані й найбільш популярні серед читацької аудиторії твори, намагаючись індуктивним методом зробити висновок про всю творчість В. Дрозда.
Джерело:ЖАНРОВО-СТИЛЬОВЕ РОЗМАЇТТЯ ПРОЗИ В. ДРОЗДА (ukrlit.net)
Завдання на урок:перегляньте відеоуроки 👇,опрацюйте теоретичний матеріал 👆 ,прочитайте твір👇:
або прослухайте аудіокнигу 👇
Аудіокнига "ВОВКУЛАКА", Володимир Дрозд (youtube.com)
Повість «Самотній вовк» Володимира Дрозда – це глибокий психологічний твір, який змушує читача замислитися над проблемами людської особистості, вибору та відповідальності за свої вчинки.
Д/З:Зробити паспорт твору.