Посилання на урок        

Тема.Марко Вовчок. Життя і творча діяльність. Марко Вовчок як перекладач (Ж. Верна, Г. К. Андерсена, А. Е. Брема). «Народні оповідання». 

Мета уроку:Ознайомити учнів з життям та творчістю Марка Вовчка;Розкрити особливості творчого методу письменниці;Проаналізувати збірку "Народні оповідання" та повість "Інститутка",«Народні оповідання». ;Зрозуміти значення творчості Марка Вовчка для розвитку української літератури.

Очікувані результати:Учні знатимуть основні біографічні відомості про Марка Вовчка;Учні зможуть визначити основні теми та ідеї творів письменниці;Учні зможуть проаналізувати героїв творів Марка Вовчка;Учні усвідомлять художню цінність творів Марка Вовчка;Учні зможуть висловити власні враження від прочитаних творів.

Слово вчителя.

Марія Олександрівна Вілінська, відома під псевдонімом Марко Вовчок, була видатною українською письменницею XIX століття. Її життя та творчість залишаються важливими для української літератури.

Життя і творчість:

«Фатальна жінка української літератури»,  «темний сфінкс», «Моцарт любовних історій», – так казали про неї сучасники. Постать цієї письменниці до сих пір оповита таємницями, проте беззаперечним залишається той факт, що наприкінці 50-х років ХІХ століття вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею, хоч і «ховалась» за чоловічим псевдонімом. Шевченко називав її своєю донькою, а вона його – батьком. І саме сьогодні ми з вами познайомимось з життям і творчістю Марії Олександрівни Вілінської – Марком Вовчком, росіянкою за походженням, проте українкою у душі.

• Міні-лекція

Марія Олександрівна Вілінська народилася 10 грудня 1833 року в сім’ї збіднілих дворян Вілінських, дитинство провела в маєтку діда в селі Єкатеринінському. Коли Марії було 7 років, помер батько, відставний полковник. Не пройшло і двох років після його смерті, як матір, яка залишилася з трьома дітьми, вдруге вийшла заміж і стала іменуватися в офіційних документах «московською міщанкою Дмитрієвою».

Цим необачним заміжжям вона накликала на свою сім’ю немало бід. Вітчим був п’яницею, «розгнузданий, грубий і відчайдушний гуляка-картяр» та нерідко бігав за дітьми з сокирою і лементом «зарубаю!». За короткий час він розорив маєток, який і до нього був далеко не в квітучому стані.

У 12 років Марія остаточно втратила рідний дім. Зібравши останні гроші, мати відвезла її до Харкова і віддала в приватний пансіон. Як не важко було звикати до пансіонних порядків – все ж таки Маші Вілінській було легше, ніж іншим. Її блискучі здібності до мов і гостра пам’ять позбавляли від безглуздого зубріння.

З пансіону Машу забрали п’ятнадцятирічною дівчиною і відвезли в Орел, до тітки і хрещеної матері Катерини Петрівни Мардовінової. Якою була в ті роки Маша, видно з опису, зробленого в майбутньому її сином Богданом: «Висока, статна, з прекрасною каштановою косою і ще прекраснішими сірими очима незвичайної глибини, вона відразу виділилася серед міських дівчат і, незважаючи на те, що у неї не було ніякого приданого і вона жила в будинку свого дядька як «бідна родичка», у неї не було недоліку в женихах».

На початку 1850 року у 16-річному віці Марія  відповіла рішучою відмовою багатому орловському жениху і оголосила про свої заручини з Опанасом Васильовичем Марковичем, який був старшим за нею майже на 12 років. З його прізвищем ви, безперечно знайомі, адже Маркович був збирачем і дослідником народної творчості та залишив помітний слід в історії української етнографії. За участь у Кирило-Мефодієвському товаристві у 1847 році він був засланий до Орла, де і відбулася через три роки його зустріч з Марією Вілінською.

Опанас Маркович захопив Марію Вілінську етнографією, залучив до української культури. Але найбільша його заслуга в тому, що він підтримав і заохотив перші літературні спроби талановитої російської жінки. Хто знає, як склалася б літературна доля письменниці, та і взагалі чи стала б вона письменницею, якби обставини не привели її разом з Марковичем до України.

Вони одружилися в середині січня 1850 року і відразу виїхали на батьківщину Опанаса Васильовича. Марковичі роз’їжджали українськими містами і селами, записували пісні і прислів’я. І всюди вони бачили безсоромне панство і безмежне горе кріпаків.

За час цієї першої мандрівки Україною Марія Олександрівна полюбила на все життя українську природу, познайомилася з народним побутом, відчула красу української народної поезії, запам’ятала багато пісень, ще більше захопилася етнографічними інтересами чоловіка, які тепер стали по-справжньому і її власними.

У жовтні 1853 року у Марковичів народився син Богдан. На той час вони жили на Курінівці – передмісті Києва, яка нічим не відрізнялася тоді від звичайного українського села. Саме тут Марія Олександрівна досконало оволоділа народною українською мовою. Допомогли їй у цьому не лише дивовижні здібності до засвоєння живої мови, але й уміння зближуватися з простими людьми. Київський період мав вирішальне значення в підготовці молоденької «пані Марковичевої» до літературної діяльності. В ті роки вона почала складати словник живої української мови, над яким працювала все життя, поповнюючи його все новими і новими записами.

У серпні 1855 року Опанас Васильович отримав призначення на посаду «молодшого вчителя географії в Немирівську гімназію». Сім’я переїхала до Немирова. Саме тут і розпочався початок її літературної діяльності. Протягом двох наступних років вона написала одинадцять оповідань із життя українського селянства і за порадою чоловіка надіслала їх у Петербург Пантелеймонові Кулішеві, який саме збирав матеріали для третього тому «Записки о Южной Руси» і готувався відкрити українську друкарню. Куліш опублікував їх окремою книгою «Народні оповідання Марка Вовчка» 1857 року. Пізніше він так передав свої враження від творів: «У числі матеріалів, доставлених мені з різних кінців Малоросії, хтось, що назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Зошит лежить у мене на столі тиждень, другий. Нарешті я спромігся і почав читати. Читаю і очам своїм не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір!»

Існує декілька версій походження псевдоніма письменниці, за однією із них, його автором і став Куліш: «Марка Вовчка вигадав я по созвучному слову Марковичка, та й не помилився, приложивши такий псевдонім…», – писав Куліш у листі до Огоновського. Псевдонім був потрібен для маскування жіночої статі письменниці  у тоді ще не звиклому до письменниць-жінок читацькому середовищі, а також – для скорочення відстані поміж автором-дворянином  і читачем «з народу», для ілюзії «народного сказу» «із перших вуст». У Богдана Марковича, сина Марії, щоправда була інша версія походження псевдоніму: легендарний предок роду Марковичів, козак Марко на прізвисько Вовчок. Марковичі вигадали це псевдо разом, самі – Куліш тільки допоміг з виданням книжки, яка мала розголос і успіх. А вже потім, коли це ім’я стало впізнаваним брендом, Марія його ледь терпіла, але продовжувала використовувати.

До речі, Пантелеймон Куліш, випускаючи в Петербурзі у світ підготовані ним «Народні оповідання» Марка Вовчка, один з перших примірників надіслав Тарасу Шевченку до Нижнього Новгорода. Не одержавши обіцяної книги, Шевченко двічі перепитував Куліша – де вона. Кулішу довелось послати другий примірник у лютому 1858 року.  Уже 18 лютого 1858 року Шевченко записав до свого «Журналу»: «Яке піднесено прекрасне створіння ця жінка! Необхідно буде їй написати листа і дякувати за доставлену радість читанням її натхненної книги».

У березні 1858 року великий повернувся до Петербурга. Поява в Україні молодої талановитої письменниці, близької йому по духу і напряму, вселяла в поета нові надії. Шевченко був зачарований її оповіданнями, в яких бачив непідроблену народність, і не переставав захоплюватися її мовою.

А Марко Вовчок у цей час перебувала з сім’єю в глухому провінційному Немирові, де їй було тісно й задушливо. Із Петербурга вона отримувала листи від своїх шанувальників із запрошеннями переїхати до Петербурга. Найбільший поціновувач її таланту Тарас Шевченко влаштував складщину і надіслав їй «від усієї громади» дорогий подарунок – золотий браслет. Та найдорожчим дарунком для неї став вірш «Сон», який великий поет написав під враженням «Народних оповідань» і присвятив їй – своїй названій доньці.

Марко Вовчок вже зайняла своє місце на літературному Олімпі. Її життєве покликання остаточно визначилося. Неможливість підтримувати зв’язки з редакціями, відсутність інтелектуального середовища – все це примушувало поспішати з від’їздом.  Марко Вовчок їхала назустріч своїй славі. Та чи думала вона, яке її чекає сумне життя?

У 1859 році Вовчок переїздить до Петербурга разом із своїм чоловіком Опанасом Маркевичем. Другого дня після приїзду відбулася довгоочікувана зустріч з Шевченком. Історія не зберегла свідчень про цю першу зустріч Тараса Григоровича з молодою письменницею. Відомо тільки, що дата першої зустрічі так запала поету в душу, що вона позначена в присвяченні «Кобзаря»: «Марку Вовчкові на пам’ять 24 січня 1859 року». А на подарунковому екземплярі того ж видання поет написав: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко».

У Петербурзі Вовчок потрапляє в коло українських письменників та культурних діячів, зокрема колишніх кирило-мефодіївських побратимів Маркевича Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та Тараса Шевченка. По-дружньому прийняла співвітчизницю громада і російських літераторів, зокрема Іван Тургенєв, Микола Некрасов, Олексій Плещеєв та інші. З листа Тургенєва можемо навіть дещо про неї довідатись: «Пані Маркович вельми чудова, оригінальна і самородна натура (їй років 25); днями мені прочитали її досить велику повість під назвою «Інститутка», від якої я прийшов у повний захват: такої свіжості і сили ще, здається, не було! І все це росте саме із землі, як дерево!»

Важливою подією петербурзького життя Марка Вовчка була участь Тургенєва в підготовці російського видання «Українських народних оповідань». Іван Сергійович так ретельно відредагував авторські переклади, що погодився поставити своє ім’я як перекладача. Він написав і вступне слово: «Українська публіка давно вже познайомилася з «Народними оповіданнями» Марка Вовчка, і це ім’я стало дорогим, домашнім для всіх його співвітчизників. Відчувалася потреба зробити його таким же і для російського читача».

Вихід книги Марка Вовчка «Народні оповідання» російською мовою стало справжньою сенсацією в Росії. Автор невеликої книжки був негайно піднесений на Олімп, зведений в ранг першорозрядних письменників. Пізніше навколо її творчості розгоралися запеклі суперечки, зав’язувалися літературні бої. Але першою реакцією було захоплення, змішане із здивуванням: автором цих чудових творів виявилася молода жінка!

Це було лише початком. Пройшло декілька років – і оповідання Марка Вовчка завоювали популярність у всіх слов’янських країнах. Небагато літераторів одержували таке швидке й одностайне визнання! Та все ж життєвий шлях Марка Вовчка не був устелений трояндами. Перший успіх і популярність молодої письменниці були надзвичайними, а потім з огляду на багато причин обстановка різко змінилася: їй доводилося співпрацювати в другорядних газетах і журналах, братися за випадкові літературні замовлення, друкуватися анонімно і під іншими псевдонімами, роками проживати за кордоном, на багато місяців відриватися від оригінальної творчості заради перекладацької роботи.

У 1859 році Марковичі поїхали за кордон, але скоро, через подружню зраду Марії, Опанас повернувся звідти сам. Марія Вілінська і Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш, залишаючи дружину, поїхав за нею, проте  одразу ж повернувся. Застав її у Берліні з Тургенєвим. 30 років ображений коханець виливав гори бруду й непристойностей на звабливу Марка Вовчка.

Та вже невдовзі й той же Тургенєв пише Марку Вовчку «свирепые письма», і він читає їй нотації, застерігає, попереджає», й врешті-решт розводить руками: «Ви не без хитрощів, як самі знаєте… Ви химерна істота, й вас розібрати дуже важко»

Під час перебування в 1859—1867 роках за кордоном Російської імперії (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок писала оповідання та казки французькою мовою, друкуючи їх в паризькому «Журналі виховання й розваги», займалася перекладацькою діяльністю.

Повернувшись до Петербурга у 1867 році, Вовчок писала російською, переклала багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, 15 романів Жюля Верна. Виступала Марко Вовчок і як критик, і як редакторка петербурзького журналу «Переклади кращих іноземних письменників». До участі в журналі, до речі, вона залучила багатьох жінок-перекладачок із провінції, відстоюючи рівні права жінок з чоловіками.

У 1878 році  Марко Вовчок вдруге виходить заміж за значно молодшого за неї Михайла Лобача-Жученка, відтак протягом наступних 30 років мешкає в місцях служби чоловіка у різних місцевостях Російської імперії. Згодом сім’я Лобач-Жученків оселилась у російському місті Нальчик Терської області й прожили там аж до самої смерті Марії Лобач-Жученко. Померла письменниця на 74 році життя 28 липня 1907 року.

У кінці свого життєвого шляху Марко Вовчок записала у  щоденнику: «Я прожила весь свій вік, йдучи по одній дорозі і не звертаючи убік. У мене могли бути помилки і слабкості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом». Вона завжди залишалася тим «кротким пророком», про якого з такою любов’ю сказав великий Кобзар у проникливій елегії «Марку Вовчку. На пам’ять. 24 січня 1859 року».

• Творча спадщина Марка Вовчка

Спадщина Марка Вовчка налічує дві книги «Народних оповідань», романи й повісті: «Інститутка», «Кармелюк» (казка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси «Листи з Парижа», твори російською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польської літератур, критична стаття «Мрачниє картини».

За тематикою творчість письменниці різноманітна, але провідною темою є життя селян — непримиренність між кріпосниками та поневоленим народом, трагізм його становища, непереборне прагнення до визволення. Характерною особливістю цих творів є оповідь від першої особи. Оповідачі — найчастіше дівчата й жінки — розказували про випадки з власного життя чи близьких їй людей, а тому сприймаються читачами як живі свідки, конкретні представники тогочасного суспільства.

Ось такою була Марко Вовчок — видатна письменниця, авторка високоталановитих, правдивих творів із життя простого люду, зокрема покріпаченого селянства, виразниця їхніх дум і прагнень, борець за волю і людські права.

Для нас твори письменниці є джерелом не тільки естетичної насолоди, а й глибшого пізнання однієї з темних сторінок нашої історії, написані у дусі реалізму

• Теорія літератури

Реалізм – літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ.

Ознаки реалізму:

• пізнавальне, аналітичне сприйняття й розуміння світу (дійсності) замість інтуїтивно-чуттєвого, характерного для романтиків;

• пояснення формування характеру, вчинків героя насамперед через його соціальне походження та становище, а також через умови повсякденного життя;

• увага до вивчення людської душі, але заглиблення в психологію обмежене, оскільки реалісти вважали, що душевний світ героя зумовлений його походженням, вихованням, суспільно-побутовим оточенням;

• прагнення до об’єктивності й достовірності відображуваного, а звідси — правдивість у зображенні деталей, перевага епічних, прозових жанрів у літературі, ослаблення ліричного струменя мистецтва;

• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється в цьому стилі як критерій художності, як сама художність;

• типізація, тобто знаряддям дослідження й відтворення світу стає тип (у романтизмі ним був символ). Тип — це образ, у якому поєднано найхарактерніші вияви певної групи явищ.

Марко Вовчок також славилася своїми перекладами зарубіжної літератури. Вона вдало відтворювала твори французьких та німецьких класиків, даруючи українському читачеві доступ до шедеврів світової літератури.

Особливості «Народних оповідань» Марка Вовчка

• до збірки ввійшли 11 творів: оповідання та соціально-побутові теми – «Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини», «Викуп»; оповідання на родинно-побутові теми – «Сестра», «Сон», «Чумак», «Свекруха», «Чари»;

• темою оповідань є показ трагічного життя поневоленого селянства (зокрема жінки-кріпачки), прагнення його до волі; жорстокість, сваволя та зневажливе ставлення поміщиків-кріпосників до кріпаків;

• широке використання фольклорних мотивів та образів, засобів народної поетики;

• форма розповіді від першої особи;

• образ жінки-кріпачки є центральним образом оповідань;

• позитивним героям (селянам-кріпакам) притаманні високі моральні якості;

• у творах збірки немає прямого заклику до повалення самодержавства.

«Народні оповідання» - це своєрідний художній літопис українського народного життя в період назрівання революційної ситуації в країні напередодні реформи 1861 року. 

Повість «Інститутка»:

"Інститутка" - це одна з найвідоміших повістей Марко Вовчок. Вона розповідає про життя інституток - молодих жінок, які навчалися у жіночих вищих навчальних закладах. Повість відображає соціальне середовище та проблеми жіночої самосвідомості у XIX столітті.

Марко Вовчок заслужила визнання як одна з видатних письменниць свого часу. Її твори залишаються важливим джерелом для вивчення української літератури та культури.

🔴 Завдання на урок:

• перегляньте відеоуроки 👇,

• опрацюйте теоретичний матеріал 👆 та зробіть хронологічну таблицю життя та творчості М.Вовчка,

• прочитайте:"Народні оповідання" та   "Інститутка " 

Д/З:Знати зміст творів,підготуватися до бесіди за питаннями.