Дата публікації допису: May 05, 2019 1:18:35 PM
25 квітня 1979 року Львовом поширилась чутка, що попереднього дня зник Володимир Івасюк. Автор багатьох популярних українських пісень, які лунали по всьому РадянськомуСоюзу, від Владивостока до Чопа. Одночасно поширювались різні версії його зникнення. Одна з них твердила, що Володимира посадили у машину «Волга» і після цього його небачили. Однак думка пересічного львів’янина, який вже розумів сутність Московії: «До його зникнення причетне КГБ». Влада через одну з державних структур, яка була підпорядкована КГБ і тоді розташовувалась на Валовій, поширювала чутки:
- у Володимира психічні розлади;
- він зловживає спиртними напоями;
- викладачі консерваторії стверджують, що композитор він нікудишній;
- та іншу інформацію, яка в негативному світлі висвітлювала його особистість.
Згодом знайшли тіло Володимира в околицях Львова, у Брюховичах. Його привезли у морг медінституту. Деякі студенти змогли попасти в морг і побачити, що тіло Володимира було з очевидними ознаками катування. Проте ця можливість була короткотривала, оскільки надалі вхід у морг був суворо заборонений. Переважна більшість львів’ян була впевнена, що Володимира Івасюка було вбито російською окупаційною владою.
Наприкінці травня місяця зібрали весь викладацький і допоміжний персонал Львівської політехніки в актовому залі. Виступав представник КГБ, який стверджував:
- що вони з Володею друзі;
- Володя говорив йому, що хоче бути мавпою і скакати з дерева на дерево;
- та багато інших нісенітниць про цю людину.
Слухачі розуміли – кегебешник і Володимир не могли бути друзями. Остаточно зрозуміли, що КГБ причетне до зникнення Володимира і краще обминати в розмовах події пов’язані з Івасюком, бо можна мати неприємності від КГБ – звільнення з роботи, ходіння на «бесіди» до них.
Освідомленні львів’яни розуміли, чому тіло знайшли в околицях Брюхович. Вони знали, що на території Брюхович впродовж декількох десятиліть панування «других совєтів» базувався таємний полігон, на якому розстрілювали людей, засуджених до розстрілу. Була розроблена ціла система дій, щоб про могили і полігон не знало суспільство.
Виникає природне питання: «Кому була потрібна смерть Володимира Івасюка?» Для цього необхідно згадати ті часи. Росія проводила силову русифікацію українців. Ідеологом російського шовінізму, з комуністичним забарвленням, був член Політбюро Суслов. Він планував сформувати нову людину - «homo sovetikus». Русифікація йшла доволі успішно. В школах учитель російської мови отримував більшу заробітну плату ніж викладач української мови. Йому рекомендувалося весь робочий час спілкуватись лише російською мовою. Якщо була можливість, то клас ділився на дві окремі групи, кожну з яких вчив інший учитель. У вищих учбових закладах практикувався обмін студентами з різних республік. Зрозуміло, що тоді навчання в групах могло вестись лише на російській мові. Одночасно наукова література, в разючій більшості, видавалась російською мовою. Були інші, очевидні і неочевидні, діяння російського шовінізму з русифікації українців. Передбачалось, що до початку третього тисячоліття українська мова лунатиме лише в Західній Україні. Аж раптом на фоні шаленої русифікації залунали україномовні пісні Івасюка. Це був суттєвий удар по швидкості русифікації і тому згадується дороговказ російського шовінізму «Нет человека – нет проблемы». Тим самим вирок Володимиру був підписаний.
Коли Євген Марчук, один з чільників українського КГБ, балотувався на посаду президента України в 1999році, то мав зустріч з громадськістю Львова в Політехнічному інституті. Йому було задане питання: «Хто вбив Івасюка?» Марчук заявив, що українське КГБ до цього непричетне. Можна повірити, що викрадення та вбивство Володимира робили «специ» з Москви. Однак львівське КГБ повинне було знати про «спеців», оскільки їх необхідно було забезпечити і машиною, і приміщенням для ув’язненого та багатьма іншими біжучими потребами. Отже, можна твердити, що Марчук сказав тільки частину правди.
Надіємось, що неминуче прийде той час, коли будуть названі конкретні особистості, які здійснили злочин проти ЛЮДИНИ і українського НАРОДУ, бо замовник вбивства відомий – російська імперія.
Коротке післяслово
На цю трагедію – злочинне вбивство геніального українського композитора Володимира Івасюка – потрібно дивитися не як на окрему чи виняткову подію, а як на подію у ланцюгу інших трагічних подій, які характеризують відносини України з Московією, під якою назвою вона б не виступала.
Колись Карл Маркс писав.
«У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена і дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика сучасної московської імперії є непросто схожими, а й тотожними…
Росія породжена й вихована у потворній і приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала тільки тому, що в майстерності рабства виявилася неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й далі залишалася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингізхан заповів підкорити світ…
Політика Росії – незмінна. Російські методи і тактика змінювалися і змінюватимуться, але провідна зірка російської політики – підкорити світ і правити в ньому – є й буде незмінною. Московський панславізм – це лише одна з форм московського загарбництва.»
Тому і відносно України політика Московії така сама – знищити еліту, носіїв національної ментальності, загарбати всі багатства, а решту людей шляхом жорстокого терору перетворити на покірних рабів. Саме тому московити вбивали кращих – політиків, вчених, поетів, музикантів, письменників, землеробів, як носіїв української ментальності...Список вбитих – величезний і починається він у давні часи. У новітні – це Микола Леонтович і Володимир Івасюк, Микола Зеров і Михайло Драй-Хмара, Степан Бандера і Вячеслав Чорновіл, Михайло Грушевський і Михайло Кравчук і тисячі та мільйони інших.
«Геть від Московії» ‑ це єдино правильний шлях самозбереження українців як народу. І добре, що у нас є політичні діячі, які це розуміють, і провадять відповідну політику. Мусимо їх у цьому підтримати і всіма силами допомагати. І добре, що у цьому нам допомагає світ. А з часом Україна стане потужною, авторитетною у світі державою, з високим рівнем життя своїх громадян. Ми її зробимо такою.