Дата публікації допису: Apr 22, 2013 4:13:35 PM
Журнал «Державність» №3, 1992. – 80 стор.
Прикро про це говорити, але до цього часу майже не маємо таких сіл і міст, у яких були б зібрані і належно вивчені вичерпні відомості про тих мешканців, що полягли в багаторічних змаганнях за нашу державну самостійність. Щойно тепер утворилася відносно сприятлива обстановка для такої праці. І поки не пізно, необхідно максимально використати наявні можливості, щоб зафіксувати бодай короткі відомості про всіх, кому окупанти вкоротили віку, в тому числі дітям, жінкам, старшим людям, за їх активну участь у боротьбі за волю України, чи принаймні причетність до неї.
Багато можуть розказати про таких людей їхні близькі та знайомі, але з кожним роком таких стає менше, особливо друзів по підпільно-повстанській роботі. Отож, треба поспішати. Інакше ж, ніколи не заповнимо цієї болючої прогалини в нашій історії. Мусимо усвідомити, що далеко не все збереглося і в архівах. Тільки взаємоуточнююче використання документальних джерел та мемуаристики дасть бажані результати.
Цього разу друкуємо підготовлені таким чином анотовані списки полеглих за незалежність України мешканців окремих сіл Сколівського району Львівської області, починаючи від осені 1938 року, тобто з часу утворення Карпато-Української держави. До списків вводяться також відомості про людей, які походили з інших місцевостей, але загинули на території вказаного населеного пункту.
Село Грабовець
ГАЛЕМА Лук'ян Миколович (1907-1950), псевдо «Стріла». Родом із села Гребенів того ж району. Довгий час перебував у боївці, яка діяла в околицях села Грабовець. Тут і загинув під час оборонного бою з відділом емгебистів у Триняку над Вільхованею восени 1950 року. І повстанці, і селяни поважали його за продуманість кожного вчинку, сміливість і незламний патріотизм. Тіло вбитого повстанця більшовики забрали до Славськоґо, де тоді перебували урядові установи району, виставили на кілька днів у придорожньому рові, а відтак наказали його закопати в Млаці під Голицею.
ГЛУШКО Василь Петрович (10.1.1929-?), симпатик ОУН і УПА, брат підпільників Івана та Федора. У жовтні 1947 року разом з матір'ю Гафією Глушко та сестрою Ганною був вивезений до Сибіру і там незабаром загинув.
ГЛУШКО Іван Петрович (28.ХІІ.1923-15.VІ.1945). Стрілець самооборонного підвідділу. Лежав важкохворий у хаті селянина Олекси Зеленевича. Побачивши, що будинок оточила більшовицька облава, застрілився. Односельці таємно поховали його на цвинтарі в Грабівці.
ГЛУШКО Федір Петрович (12.VI. 1926-28.ІХ. 1945) - стрілець підвідділу кущової самооборони. Важкопоранений енкаведистами в ноги на Хайчуковому городі в селі Пшанець, тепер Сколівського району, підірвався гранатою, щоб не потрапити живим до рук ворогів. Похований з повстанськими військовими почестями на місці, де по-геройськи загинув разом із стрільцем Іваном Борисом (24.V.1920-28.ІХ.1945) зі Славського на схилі гори Менчіл.
ДЕМ'ЯН Федір Васильович (5.ІІІ.1918-1948?) - стрілець підвідділу кущової самооборони. Загинув у рідному селі за невідомих обставин. Його тіло знайдено на Вільховані уже набагато пізніше після смерті. Місцевий станичний Олекса Дасів (псевдо «Володар») і повстанець Василь Ружалович (псевдо «Грім») навіть у той час не мали про його долю більше ніякої інформації.
ДЕМ'ЯН Степан Микитович (13.ІІІ.1920-1949) - стрілець підвідділу кущової самооборони. Енкаведисти поранили його на Довгані в селі Грабовець. Помер під час тортур, які застосували до нього "сталінські діти". Похований у Млаці під Голицею в Славському.
ЖОЛОБОВИЧ Микола Миколович (4.1.1922-30.1.1946) - стрілець сотні УПА. Повернувшись на деякий час до рідного села, помер від випадкового отруєння чадом у криївці під Ялиною разом з дружиною. Похований у Грабівці на цвинтарі біля церкви.
ЖОЛОБОВИЧ Ганна Іванівна (3.ХП. 1923-30.1.1946). Дружина Миколи Жолобовича. Померла разом з чоловіком з тієї ж причини. Похована в Грабівці на цвинтарі.
КАРПІНСЬКИЙ Василь Олексович (1916-осінь 1944), (псевдо «Вуйко»), родом із села Пшанець, тепер Сколівського району. Ройовий. Загинув у Зарві під Бозником у селі Грабовець під час бою українських повстанців проти загону "стрибків" із Тухлі та групи більшовицьких солдатів. Ворог втратив тоді двох убитими і кількох полоненими. Через деякий час повстанці забрали тіло полеглого друга і поховали його біля могил Українських Січових Стрільців на горі Маківці.
МИГО Іван Олексович (22.1.1919-осінь 1950). Псевдо «Лис». Перебував у Службі Безпеки УПА. Багато разів дуже кмітливо і холоднокровно виривався з оточення переважаючих більшовицьких сил. У бою його групи з великим загоном спеціально вимуштрованих і досвідчених емгебистів, яким зрадник показав місце перебування повстанців, виявив особливу мужність, але був важкопоранений. Непритомного підпільника після загибелі його друзів Лук'яна Галеми («Стріли») та Василя Микитина («Чумака») в Триняку біля села Грабовець більшовикам удалось схопити. Емгебисти жорстокими тортурами намагалися вирвати в нього інформацію про криївки з повстанцями. Однак, поранений нікого не видав, а показав пусту криївку за Перениззю в Тухлі, добре знаючи, що там ніхто не живе, бо саме його боївка, яка вже загинула, мала намір у ній зимувати. Туди його то везли, то несли: сам він іти не міг. Роздратовані більшовики знову почали по-садистськи мучити повстанця. Від тих катувань він помер. Тіло його забрали й закопали згодом на Млаці у Славському.
МИГО Матвій Іванович (17.Ш.1917 - кінець червня 1941) - симпатик ОУН. Був мобілізований до більшовицької армії. Під час її відступу з Галичини комісар військового підрозділу застрілив його в той момент, коли він, знемагаючи від спраги, вийшов на пару кроків з похідної колони і нахилився, щоб із придорожнього рову набрати в котелок води. Точне місце смерті та поховання невідоме.
МИГО Микола Іванович (13.ХП.1910-2Ш.1947). Стрілець самооборонного кущового підвідділу. Загинув у рідному селі в лісі. Був заскочений емгебистами, коли робив ґонти разом з Іваном Уличем. Тіло вбитого забрали до Славського і закопали в Млаці під Голицею.
МИГО Микола Іванович (29.111.1927-1960) - симпатик ОУН і УПА. У 1946 році заарештований і підданий витонченим тортурам на допитах у Славському МГБ, Засуджений на 10 років ув'язнення. У ході слідства, а відтак у тюрмі йому настільки знищили здоров'я, що після відбуття строку покарання через короткий час помер в Усатовому біля Одеси. Там же похований.
МИКИТИН Василь Михайлович (1926-1950). Псевдо «Чумак». Перебував у останній період своєї повстанської діяльності в боївці «Лис» (Івана Мига) у Грабівці. Загинув під час нерівного бою з емгебистами в Триняку над Вільхованею в тому ж селі разом із «Стрілою» (Лук'яном Галемою). Похований у Славській Млаці.
РУЖАЛОВИЧ Олекса Миколович (12.П.1930-1948) - брат повстанця Василя (псевдо «Грім»), старанно допомагав підпільникам. У жовтні 1947 року разом з матір'ю Ганною, малолітніми братами і сестрою був вивезений до Сибіру, де незабаром загинув.
УЛИЧ Іван Карольович (16.VП.1922-24.ІV.1947) - стрілець самооборонного кущового підвідділу. Загинув у Площі в селі Грабовець разом з Мигом Миколою за тих же обставин. Похований у Славській Млаці.
ФУРІВ Григорій Іванович (29.ІХ.1927-24.ІV.1947). У підпіллі не був, але повстанцям допомагав, як і всі інші його односельці. Під час сутички загону емгебистів з підпільниками Мигом Миколою та Уличем Іваном у Площі, він разом з Олексою Ружаловичем орав на протилежному схилі. Почувши стрілянину, хлопці припинили роботу і поволеньки пігнали коней з плугом через верх до села. На нещастя, Г. Фурів забув на ораниці камізельку і повернувся забрати її. По ньому більшовики сипнули кулями з автоматів, але вони не досягли його. Тоді командир групи, старший лейтенант МГБ Воронов взяв від одного з солдатів снайперську гвинтівку, добре прицілився і вбив хлопця. Очевидно, це було зроблено для того, щоб одержати більшу нагороду, бо за кожного знищеного бандерівця такі посіпаки преміювалися. Розмір грошових нагород коливався тоді від 700 до 1200 крб. за одного вбитого. Г. Фуріва відвезли до Славського і викинули на Млаці. Убивцю не тільки не покарали, а навіть не дозволили батькові забрати тіло сина і поховати за християнським звичаєм.
СЛАВСЬКЕ
БАРНА (дівоче прізвище Онаць) Марія Михайлівна (?-1946) - симпатик ОУН і УПА. Усвідомлено і старанно допомагала підпільникам харчами. Уже була старшого віку. Її енкаведисти заарештували, мучили в тюрмі і вона там померла, залишивши четверо дітей сиротами.
БОРИС Іван Михайлович (24.V.1920-28.ХІ.1945) - стрілець кущової самооборони. Разом з Федором Глушком загинув на схилі Менчела у селі Пшанець під час сутички з військовою частиною більшовиків. Похований з повстанськими почестями на місці смерті.
БРЮХ Василь Васильович (26.11.1923-?) - перебував в українському підпіллі ще з часів німецької окупації і загинув, але невідомо коли і за яких обставин.
БРЮХ Михайло Васильович (20.VІІ. 1927-?) - рідний брат Василя. Брав участь у визвольному русі. Час, місце і обставини смерті невідомі.
ВИННИК Ганна Іванівна (14.ХІ.1925-ІІІ.1944). Під час каральної екзекуції проти членів ОУН у Славському німецькі фашисти вбили її біля рідної хати. Похована на сільському цвинтарі.
ВИННИК Григорій Іванович (1913-1956). Національно свідомий селянин, щиро допомагав підпільникам. У червні 1950 року більшовики заарештували його, судили і вивезли в Караганду. Там він і помер у 1956 році
ГАЛЬОВИЧ Лука Федорович (1922-1949) - стрілець кущової самооборони. Загинув у завзятому бою двадцяти п'яти повстанців проти спеціально підготовлених більшовицьких військових частин, стягнутих із сімох гарнізонів (Сколівського, Славського, Тухольківського та інших) у Гнилому. Петришин Антін Олексович зі Славського, якого емгебисти заставили везти тіла полеглих повстанців, розповідає, що підпільники, а між ними були й брати Василь і Степан Свердуни, знищили тоді багатьох московських карателів. Два місяці потім емгебисти шукали в лісі за трупами своїх солдатів і нишком вивозили. Група повстанців, до якої входили Лука Гальович, Григорій Кіраль, Параска Кіраль та Іван Онаць, вогнем прикривали пробій інших підпільників і цим допомогли їм вирватися з оточення, а самі вони, витративши гранати і набої, останніми пострілялися. Тіла їх спочатку завезли в двір Славського МГБ, а звідтіля забрали в м. Сколе.
ГАШПАР Іван Іванович (?-1946) активно допомагав українським повстанцям харчами, одягом, виконував і інші їхні доручення. Емгебисти заарештували його в полі біля плуга, яким орав весною 1946 року. Обставини і місце смерті для родичів і знайомих залишились невідомими.
ГАШПАР Юрій Іванович (?-ІІІ. 1944) - рідний брат Івана. Арештований гестапівцями за приналежність до ОУН. Вивезений до Дрогобича. Там, у тюрмі на Бригідках, його жорстоко катували. Навіть важкопокалічений не занепадав духом, а підтримував своїх друзів. Коли його вели на розстріл, співав сам, а за ним інші славчани - пісні українського націоналістичного підпілля. Його життя обірвалось зі співом Гімну "Ще не вмерла Україна".
ГРЕБ Марія Петрівна (1928-1947). Допомагала українським підпільникам. Працювала в редакції районної газети прибиральницею. Секретарка редакції комуністка застрілила її з пістолета в приміщенні. Ніхто й не думав "заслужену" вбивцю покарати за злочин. Похована на сільському цвинтарі в Славському.
ГРЕБОВИЧ Федір Михайлович (7-26.1.1946) - стрілець кущової самооборони. Загинув у бою з емгебистами у Вишному Кінці в Славському разом з Іваном Намастерником, Михайлом Пронем і Олексою із села Кального (прізвища не вдалося встановити). Поховані всі на цвинтарі на Голиці в Славську.
ДРОНИШЕНЕЦЬ Агафія Ільківна (21.1.1928-1945). Допомагала повстанцям харчами. Дружина Бориса Івана, який був у "стрибках" у Славському. Принесла чоловікові їжу до будинку, де він служив. Потім поверталася додому, а була на останньому місяці вагітності. Один з емгебистів наздогнав її і почав нахабно обмацувати жінку. Вона його відштовхнула. Цей садист випустив автоматну чергу в лоно жінки таки на дорозі в селі. Померла разом з недоношеним сином, коли її люди везли до лікарні, надіючись, що ще вдасться жінці врятувати життя. Після цього нещастя чоловік її покинув "стрибки" і вступив до озброєного загону підпільників.
КІНАШ Михайло, син Марії (1928-1945) - стрілець кущової самооборони. Місце і обставини смерті поки що встановити не вдалося.
КІНАШ Петро Васильович (?-1946). Псевдо «Калина». Працював господарчим Славського районного Проводу ОУН. Енкаведисти заарештували його, довго і жорстоко катували в Славському районному відділі своєї каральної організації. Під час тортур помер. За одними свідченнями, його тіло кинули до криниці, що перед церквою у Славському. За іншими - його закопали вночі на Попівщині в городі біля плоту з дощок, яким тоді був обведений будинок і подвір'я районного МВС і МДБ. Це місце ймовірного поховання знаходиться близько теперішньої хати Михайлович Єви Миколівни.
КІРАЛЬ Ганна Олексівна (14.VІІ.1922-6.І.1946) - сестра підпільника Кіраля Олекси. Поранену в живіт енкаведисти кинули у вогонь запаленої хати і вона згоріла. Докладніше про цей злочин див. у матеріалі про Кіраль Марію Василівну.
КІРАЛЬ Григорій Михайлович (1910?-1949) - стрілець кущової самооборони. Загинув разом із сестрою Параскою, її чоловіком Онацем Іваном та Гальовичем Лукою під час бою з емгебистами в Гнилому біля Славського.
КІРАЛЬ Марія Василівна (дівоче прізвище Іваникович, родом із сусіднього села Тернавки, (28.ХІ.1916-7.І.1946). Дружина підпільника Кіраля Олекси Олексовича. Справжня великомучениця за ідею національної незалежності України. Важко знайти слова, якими б можна адекватно передати пекельні муки, що їх витерпіла ця мужня бойкиня та її родина на Святий Вечір, 6 січня 1946 року. А було так: чисельний загін "сталінських дітей", які закладали основи "світлого комуністичного майбутнього" в Галичині, йшов на чергове полювання за людьми. Під горою Менчіл, у Таборівськім, сім'я вечеряла у хаті. Якось помітили небезпеку і підпільник Кіраль Олекса мусів зникнути. Більшовики щось запідозрили. Почалося найжахливіше. Наведу лише одну із найдостовірніших розповідей, які з часу тієї трагедії поширилися мало не по всіх бойківських гірських селах. Цю страхітливу розповідь записано 1991 р, у Славському від Павкович Параски Луківни, 1928 року народження.
Кіраль Марію Василівну спочатку облавники на Святий Вечір взяли допитувати: "Де чоловік?" То та не признавалася.
Знову: Кажіть, бо спалимо хату!
– Не знаю.
Тоді вхопили дідуха (святковий сніп) зі стола і підпалили серед хати. Далі на вогонь кидали із грядки (воринки) одяг. Дим став душити. Солдати вийшли надвір. Випустили худобу із стайні. Жінку забрали з хати, а маму й сестру Кіраля Олекси лишили в тім вогні. Хату підпалили від стріхи ракетницею. Як стала стеля обвалюватися, мама із дочкою втікли до сіней. Їм попрострілювали животи. Вони попадали і згоріли в страшних муках.
Малий хлопчик Микола мав 13-й рік, заховався під купою дерева, потім пересунувся під пень. Скочив помагати мамі й сестрі. Енкаведисти поранили його в плече і в вухо. Вогонь падав зверху далі і він не міг щось зробити. Був лише в сорочці. Впав і відкотився під пень.
Він видів, як енкаведисти мордували братову жінку. То було жахливо: люто, скажено били... На лівій руці обрізали шкіру, здерли аж до плеча і завернули поза шию. Тогди пекли її на запаленій соломі. Далі багнетами свердлили голову. Від тих мук, обсмалена, вона в страшенних муках умерла. Я її виділа, таку покатовану.
Їх усіх там, у Таборівськім у Менчелі поховали.
КІРАЛЬ Марія Іванівна (1885-6.1.1946) - мати підпільника Кіраля Олекси. Обставини її мученицької смерті викладено вище.
КІРАЛЬ Микола Федорович (1920?-1945?). Псевдо «Звийний». Один з активніших повстанців. Був у Службі безпеки. Поліг у бою з більшовицьким військовим підрозділом на Згари під Припором. Похований на цвинтарі у Славському на Голиці.
КІРАЛЬ Михайло Миколович (1914?-?). Псевдо «Вишня». Загинув у бою з більшовиками на Чорній Рипі біля Новоселиці. Там і похований під вишкою. За іншими свідченнями, похований на горі Оса в Закарпатті.
КІРАЛЬ Михайло Михайлович (18. ХІ.1927 -І.І.1945) - стрілець самооборони. Загинув під час бою з більшовицькими військами, які напали на повстанську криївку в Соколищах за Погар'ю в Славському. Там і похований.
КІРАЛЬ Параска Михайлівна (16.ІV.1922-1949) - дружина повстанця Онаця Івана. Була вагітною. Мала ось-ось народити дитинку... Про обставини її смерті див. у матеріалі про Гальовича Луку. Першого її сина Михайла виховала родина Ключаника Михайла Прокоповича в селі Грабовець.
КІРАЛЬ Федір Іванович (?-ІП.1944). За активну працю в ОУН у березні 1944 року його схопили німецькі фашисти, заарештували, відправили до Дрогобича і після жорстоких катувань у тюрмі на Бригідках розстріляла
КІРАЛЬ Юрій Васильович (1924?-1946?) - активний учасник збройної боротьби за незалежність. Загинув на Поломі. Похований на цвинтарі в Славському.
КРАВЧИШИН Михайло Іванович (1932-1950) - молодий підпільник. У бою з більшовиками був поранений, але ще міг перебігти й заховатися в кущах. Потім там знайшли його неживого. Сталося це в Головечанці в Тухлі Тоді ж садисти з Дрогобицького МГБ захопили живим Миколу Нагорного з Тухлі і спекли його на вогні недалеко місця смерті Михайла Кравчишина.
ЛУЦІВ Іван Михайлович (?-1.1.1945) - стрілець місцевої самооборони. Загинув, захищаючи повстанську криївку від більшовицьких карателів у Сокалищах за Погар'ю разом з Михайлом Кіралем. Там обидва спочивають досі.
МАРЦУН Григорій Григорович (?-Ш.1944) - один з енергійних і діяльних членів ОУН у Славському. Після смерті К. Штанглєвера (див. далі) його заарештувало гестапо, допитувало й катувало в тюрмі на Бригідках у Дрогобичі а відтак за членство в ОУН розстріляло.
МИЦИК Омелян (?-Ш.1944). Родом із Вишнього Синевідська. За освітою - вчитель. Працював директором школи в Славському. Наполегливо виховував у молоді почуття національної свідомості і готував її до боротьби за українську державність. Після арешту гестапівцями групи членів ОУН у Славському, він зібрав між людьми деякі кошт і поїхав до Дрогобича, надіючись, що якось вдасться вирвати патріотів із рук фашистських катів. На жаль, не лише не зміг допомогти ув'язненим, а й сам загинув під час сміливої суперечки з гестапівським нелюдом. Умер по-геройськи, прийшовши безпосередньо до тюрми на Бригідках у Дрогобичі.
МІЗУНСЬКИЙ Григорій Васильович (1900?-1947) - активний симпатик і помічник ОУН та УПА. Його син Іван розповідає: "Як батька замучили, я ходив до другого класу. Тата забрали з торговельної бази споживспілки у Славському. На енкаведе завели мотор, щоб не чути було, як люди кричать, і мучили, з рук позривали всі нігті, з голови зовсім здерли волосся. У кухни запікали дріт і прикладали до грудей, до плечей. Так усю шкіру попекли. Післали за мамою, щоб приїхали забирати. Ми думали, що додому, а вони його кинули на фіру і повезли ніби на Пустару до лікарні. Але він уже був мертвий. Там його скинули з воза і лишили. Маму з конем завернули додому. Лише через десять років потім нам сказав Антін Петришин, де його з лікарняного двору чи трупарні відвезли. Ввергли в якийсь окоп. Ми позбирали кістки і поховали на Голици на цвинтарі Замучили його в 1947 році" (записано 14 квітня 1991 р. у Славському). За свідченням Греб Марії Петрівни із Славського, Григорій Мізунський після катувань у приміщенні торговельної бази, куди його привели, проковтнув отруту, щоб уникнути дальших мук.
МІЗУНСЬКИЙ Степан Іванович (1920?-1945?) - стрілець місцевої самооборони. На межі Славського і Рожанки в Долині під час бою з більшовицьким військовим загоном прикривав відступ українських повстанців. Бився, доки вистачило набоїв. Там і загинув. Облавники заставили двох жінок - Марію Улинець і Марію Пушкар тягнути його тіло вниз до дороги. Потім виставили, як це робили енкавелисти майже завжди, на показ у придорожньому рові біля Млаки під Голицею. Опісля там наказали закопати його.
МІЗУНСЬКИЙ Федір Федорович (14.Х.1920-20.ІІІ.1949). Разом з Петром Намастерником загинув у бою проти більшовиків, які напали на їхню криївку. Похований у Млаці під Голицею у Славському.
НАМАСТЕРНИК Іван Петрович (?-7.ІІ.1946) - стрілець кущової самооборони. Загинув у Дебрі в Боклаговім у криївці. Вистрілявши набої, останнім убив себе сам. Там і похований. З ним у криївці були неповнолітні діти, двоюрідні - брат Павло і сестра Ганна. Енкаведисти забрали їх. Судили і відправили до Сибіру. Павло помер 1982 року в Херсоні, а Ганна - 1966 р. в Омську.
НАМАСТЕРНИК Іван Федорович (26.V.1926-26.І.1946). Загинув у бою проти емгебистів у Боклаговім разом із Федором Гребовичем, Михайлом Пронем і Олексою з Кального (прізвище не встановлено), який перед там служив у Івана Свердуна в Славському. Похований на цвинтарі в тому ж селі.
НАМАСТЕРНИК Палага Федорівна (?-20.Ш. 1949) - активна підпільниця, дружина Петра Намастерника. Загинула в нерівному бою проти емгебистів разом з чоловіком.
НАМАСТЕРНИК Петро Павлович (28.ІХ.1921-20.ІП.1949). Псевда – «Крук», «Грім». Належав до Славського районного проводу ОУН. Був близьким другом Федора Онаця (див. далі) і одним з найдіяльніших націоналістів, вів велику роботу з молоддю навіть тоді, коли опинився в глибокому підпіллі. Загинув у важкому бою з емгебистами. Похований у Млаці під Голицею в Славському.
ОЛЕКСА із с. Кальне (1921?-26.1.1946) - стрілець кущової самооборони. Див. про нього в матеріалі про Намастерника Івана Федоровича.
ОНАЦЬ Іван Іванович (8.ІV. 1922-1949) - стрілець самооборонного підвідділу. Загинув у бою в Гнилому. Докладніше див. у матеріалі про Луку Гальовича.
ОНАЦЬ Федір Михайлович (4.П.1919- червень 1947). Псевда – «Вітер», «Борис». Навчався У Стрийській гімназії, але закінчити не зміг через передчасну смерть батька в 1938 році. Ґрунтовні знання з історії та культури України здобув самоосвітою. До літа 1944 р. був районним провідником юнацтва. Потім його призначено референтом пропаганди й інформації при Славському районному проводі ОУН. Весною 1944 року його завзято шукали гестапівці й хотіли арештувати, але, на щастя, не заставали вдома. У червні 1947 року був важкопоранений у селі Кам'янці біля Сколього. Емгебисти, намагаючись вирвати тортурами від нього потрібні їм відомості, перев'язали і мучили його. Одначе повстанець мовчав. Закатованого привезли в Сколе. Там тримали деякий час під муром разом з трьома іншими підпільниками, яких побили тоді в бою. Два з них були з села Кам'янки, а третій зі Сколього. Місця їх поховань наразі невідомі. Всі вони загинули під час великої облави, що й влаштували сталінсько-сабуровські карателі після того, як молодий підпільник Василь Шимків (1928-1947) із Кам'янки 12 червня 1947 року в місті Скольому на відплату за люті знущання над людьми, застрілив відомого своїми підступними і надзвичайно жорстокими діями супроти українців, організатора псевдоповстанських провокативних груп начальника районного МГБ майора Бєлоусова.
ПЛЕЧІЙ Іван Васильович (18.ІХ.1922-20.ІІІ.1949). Загинув, обороняючи криївку під Тернавкою, разом з Петром Намастерником, його дружиною Пелагою та Федором Мізунським. З полеглих постягали одяг, привезли голих і поскидали біля будинку МГБ у Славському, пофотографували, а відтак відтягнули на Млаку під Голицею. Деякий час тримали виставленими на схилі придорожнього рову, потім закопали в Млаці.
ПРОНЬ Михайло Михайлович (24.VІ.1922-26.І.1946). Емгебисти вбили його під час збройної сутички в Боклаговім. Похований на цвинтарі в Славському.
ПУШКАР Василь Петрович (?-1947?). У Сможі над Озером, чи на Озері, десь у 1947 році (?) емгебисти вистежили зв'язкову «Дарку» (це псевдо) і непомітно підійшли за нею аж до криївки. Там у бою вбили 8 повстанців-хлопців, «Дарку» і ще одну жінку. Усім повідрубували голови, поскладали в плащ-палатки і принесли спочатку до Орявської школи. Там переночували, а потім забрали це до Славського. Очолював групу емгебистів офіцер Курілов. Ймовірно, що саме тоді загинув і Василь Пушкар.
Пушкар Іван Іванович (?-7.П. 1946). Один із найпослідовніших повстанців із Славського, перебував у Службі Безпеки. Загинув у Дебрі в Боклаговім під час важкого бою з емгебистами. Витративши запас гранат і набоїв, останньою кулею сам поставив крапку на своєму героїчному житті. Його тіло так і залишилося в криївці.
ПУШКАР Михайло Іванович (?-1944). Сумлінно й ініціативно працював у Славському осередку ОУН. За це був заарештований гестапівцями і після тортур розстріляний у тюрмі на Бригідках у Дрогобичі. Рідний брат Петра.
ПУШКАР Петро Іванович (?-1944). Разом з братом Михайлом та іншими славчанами за членство і працю в ОУН його заарештували гестапівці, тортурували в тюрмі на Бригідках, а потім розстріляли. Вмирав, співаючи український національний Гімн.
ПУШКАР Федір Петрович (1926?-?) - учасник збройного підпілля. Загинув у бою проти емгебистів у селі Либохора, тепер Сколівського району. Тіло вбитого повстанця забрали до Славського, викинули на Млаку під Голицею. Там же й закопано.
РАДЕВИЧ Ілько Олексович (1915-1946). Псевдо «Ярий». Родом із с. Головецького, того ж району (Сколівського). Загинув під час сутички з більшовиками в Славському. Батько зумів нишком забрати вночі тіло сина-повстанця з Млаки у Славському, перевезти до Головецького і там поховати на цвинтарі.
РІЖНІВ Петро Іванович (?-1944). Родом із села Волосянки. Виділявся зразковим почуттям відповідальності і дисциплінованістю, глибоким патріотизмом і активною працею в осередку ОУН у Славському. За це був заарештований гестапівцями і після катувань у Дрогобичі на Бригідках зустрів по-геройськи смерть, співаючи "Ще не вмерла Україна".
САНОЦЬКИЙ Яким Олексович (6.VI.1917-?) - стрілець сотні УПА, правдоподібно з куреня "Бойки" ім. Хмельницького. Загинув у бою з більшовиками десь у Рожанках.
СВЕРДУН Василь Іванович (22.Х.1920-8.І.1950). Псевдо «Заруба». Один з найактивніших повстанців із Славського. Загинув у відчайдушному бою з переважаючими в десятки разів військами емгебистів, які напали на криївку під Тростяном. Коли ж йому та братові Степанові, певні своєї чисельної більшості, карателі зухвало закричали: "Здавайтесь!" - хлопці з гідністю відповіли: "Українці не здаються!" і продовжували бій. Перед смертю знищили злобного сталініста й карателя старшого лейтенанта МГБ М. Сидоренка. Похований у Млаці під Голицею.
СВЕРДУН Єва Миколівна (1930-1949). Симпатик УПА. На Святу неділю йшла до церкви в Нижню Рожанку. На Погарцях її наздогнав "стрибок" Зелик Федір і вимагав, щоб вона йшла на роботу в колгосп. Дівчина відмовилася. Тоді він її там же застрілив. Похована на цвинтарі в Славському.
СВЕРДУН Іван Григорович (1908-1953) - активно допомагав українським повстанцям. Деякий час працював крамарем і навіть головою сільської ради в Славському. Заарештований емгебистами, зазнав жорстоких знущань і був засуджений. Не припинив боротьби і в таборах. Взяв участь у повстанні в'язнів у Норильську. Після придушення виступу його розстріляли.
СВЕРДУН Михайло Федорович (1917-?) - учасник збройного підпілля. Підступно спійманий емгебистами, після жорстоких допитів був засуджений. Загинув у Сибіру.
СВЕРДУН (діюче прізвище Пушкар) Параска (1924-8.1.1950) - дружина повстанця Степана Свердуна, учасниця збройного підпілля. Загинула в бою разом з чоловіком та його братом Василем під Тростяном. Всі троє поховані у Млаці під Голицею в Славському.
СВЕРДУН Степан Іванович (18.V. 1923-8.1.1950) - один з найдіяльніших повстанців. Загинув у героїчному бою разом з братом та дружиною під Тростяном.
СВЕРДУН Федір Миколович (?-?) - національно свідомий селянин, брав активну участь в роботі читальні "Просвіта" у Славському. У 1941 році його заарештували енкаведисти. Відвезли до стрийської тюрми разом з іншими його односельцями і там їх замучили.
ТАРНАВСЬКИЙ Юрій Миколович (1916-1948). Псевдо «Тур». Перебував у збройному підпіллі. Потрапив до рук емгебистів. Від побоїв, знущань та голоду помер у тюрмі.
УЛИНЕЦЬ Василь Миколович (?- осінь 1945). Стрілець місцевої самооборони. В сутичці із сталінськими карателями був важкопоранений. Емгебисти везли його до села, знущаючись над своєю жертвою. На сани поклали так, щоб голова тягнулася і товклася по дорозі об каміння. Люди, що були недалеко, чули, як він кричав: "Кати! Кати! Добийте мене, а не катуйте!" На Славському цвинтарі, куди його приволокли, для певності ще вистрілили йому в голову і залишили. Похований разом із Миколою Кіралем там же.
УЛИНЕЦЬ Іван Васильович (1923-1946?) - стрілець місцевої самооборони. Загинув у сутичці з більшовицьким підрозділом на Божому Гробі на Погарі в Славському. Похований на сільському цвинтарі.
ХАРІВ Микола Михайлович (1915-?) - національно-свідомий селянин. Емгебисти заарештували його, забрали до районного відділення своєї каральної інституції і більше про нього жодних вісток не було.
ШПАН Ізидор Олексович (6.П.1910-1944). Активний учасник громадського життя в селі. Заарештований гестапівцями за членство і працю в ОУН. Після катувань і допитів у Бригідках в Дрогобичі його розстріляли.
ШТАНГЛЯВЕР Кароль Карлович (14.Х.1916-ІІІ.1944). Псевдо «Хмара». Селянин. Працював районовим Провідником ОУН у Славському. Відзначався організаційними здібностями і великою любов'ю до України, прагненням вибороти для неї державну самостійність. Брав участь у визвольних змаганнях 1939 року на Закарпатті. Під час спроби заарештувати українського самостійника за працю в ОУН у березні 1944 року гестапівці важко поранили його біля хати. За одними свідченнями, фашисти, кулями з автоматів пересікли йому руку, за іншими - простріляли живіт і так залишили. Місцевий лікар-поляк, якого приводили до пораненого, навіть не пробував врятувати йому життя. Похований на сільському цвинтарі. Ганна Кравчишин, активна учасниця нашого національного руху, рідна сестра Федора Онаця (див. вище) так розповідає про К. Штанглявера: "У нього все на устах була українська пісня. Він крився від німців. Був патріотом на ціле село. Коли помер, то у Славську так за ним сумували, якби в кожній хаті був небіжчик. Він просив, щоб на його похороні заспівали "Ще не вмерла Україна." І так зробили. Я також собі тільки того бажаю. І дуже прошу, щоб хтось спом'янув мого брата Федора Онаця на моїм похороні, бо він дуже любив Україну."
ЩАДИЙ Петро Михайлович (1904-1947). Був членом ОУН, потім вступив і до УПА. Загинув за Щитом у селі Волосянці, тепер Сколівського району. Похований у Млаці під Голицею в Славському.
ШІСТЬ НЕВІДОМИХ патріотів, прізвища яких досі не вдалося встановити. Їх повбивали поляки під час закарпатських подій 1938-1939 років. Селянка Палій Настя Миколівна розповідала: "Десь у березні тридцять дев'ятого року коло теперішнього готелю "Верховина" вони застрілили якогось чоловіка. Затягнули туди, де тепер конюшня сільради (запис зроблено в лютому 1974 р.), а вже потім відти люди його поховали в окопі коло цвинтаря на Голици. То була якась інтелігентна людина, але ни з наших сіл. У нас його ніхто не знав."
Ще чотирьох хлопців, що поверталися із Закарпаття десь наприкінці березня того ж 1939 року, поляки повбивали в Лужку, де в річку Опір впадає Боклагівський потік. Четвертого з них привели останнім і заставляли пізнавати перших трьох. Він лише нахилився над ними, а поляки в той час застрілили його. У Славському розповідають, що цей хлопець був сином священика із Заліщиків. Вночі наші люди перевезли їх на цвинтар і там поховали. На могилах стоять два березові хрести, але без написів.
Шостого учасника боротьби за незалежність Закарпаття польські окупанти вбили в Гнилому потоці. І таке робилося майже вздовж усього польського кордону в Українських Карпатах.
НЕВІДОМИЙ юнак із Долинівки. Настя Палій із Славського згадувала: 'Тоді я робила листоношею на пошті. Принесла газети до енкаведе... Відхилила двері до якоїсь кімнати, а там на стіні підвішений за підборіддя на такий костиль, яким рейки прибивають до шпал, молоденький хлопчина, фінагент з Долинівки. Два енкаведисти залізними ломами б'ють його по хребті і коло нирок. З рота хлопця булькає кров. Енкаведист мене скоро випхав за двері, забрав газети і пригрозив, аби я ніколи нікому про тото не говорила. А перед вечером того хлопця за ремінь, затягнутий на шиї, відволокли по дорозі на Млаку... З того дня я більше пошту не носила".
НЕВІДОМИЙ хлопець із Закарпаття, мав близько 20 років. Високий, русявий. Федір Синовудський із Славського свідчить: "Це спеціально зробили. Він сидів у Славському енкаведе. Різав дрова з другим арештованим, а я дивився через шпару між дописами огорожі. Охоронець крикнув до нього: "Беги!" І цей послухав. А з будинку, з балкона інший енкаведист убив його з кулемета".
10 червня 1992 р.