Дата публікації допису: Nov 13, 2013 7:0:43 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ №64.
30 липня 1941 р.
Хто б хотів знати, як червоні варвари півночі знущалися над українським народом, мусів би перейти всі тюрми, де пробували в'язні. Одначе, щоб уявити собі муки в'язнів, вистачає одна в'язниця в Станіславові.
Зо страхом входжу я у в'язничні мури разом з п. Підлуським Василем з Ямниці. Невеличке подвір'я обведене високим, почорнілим від українського горя муром, наводить на душу невимовний сум. Подвір'я отінює значна кількість вишень, а під їх тінню спочиває біля 700 убитих і замучених в'язнів, зложених до спільної могили в чотири ряди. Свідчить про це висипана могила з чорним хрестом. Скирти одягу свідчать про велику кількість в'язнів та їх походження. Видно тут одяг Бойківщини, Гуцульщини, Поділля, Волині, Опілля, а теж Закарпаття. На цьому ж подвір'ї є глибока яма, куди кидали всю їжу, яку приносили для в'язнів знайомі, рідня і близькі. В келії, де розстрілювали в'язнів, на стінах видніє засохла кров. В іншому місці є збудована будка, де в'язнів палили електрикою.
Живе і яскраве оповідання п. Підлуського В. про муки в'язнів мимоволі витискає з очей сльози, а рівночасно до глибини душі проймає ненавистю до диких монголів. Страшні тортури, що їх переносили в'язні, є героїчними подвигами в нерівній боротьбі. Вони любили народ свій, Україну свою, бажали для Неї жити і терпіли. Хоч лютий варвар скоротив їх життя, та пам'ять про них буде вічно жити в українському народі, а їхня могила з'єднає увесь український народ до боротьби, до пімсти з кровожадним хижаком.
Липиця Долішня
Т. Семеген.
"Рогатинське слово" (Рогатин). 1941, № 3, 30 лип.