Росіянина Харламова я пам’ятаю до цього часу. (Автор: Сороката Лідія Іванівна)

Дата публікації допису: Nov 11, 2015 4:57:25 PM

Під час голодомору проживала у селі В. Бубнівка

Волочиського району теперішньої Хмельницької області

Я, Сороката Лідія Іванівна (дівоче прізвище Машталір), народилась 27.11.1926 року у селі В. Бубнівка Проскурівської області Чорно-Острівського району, у великій багатодітній сім’ї хліборобів.

Батько мій був добрим господарем, ми мали хліб і до хліба. Мені запам’ятався особливо 1933 рік. Люди опухлі від голоду вмирали де кого застала смерть (на дорозі, під плотом). Була створена бригада грабіжників, якою керував російський представник, тобто «старший брат». Я його пам’ятаю до цього часу: він був середнього зросту, прізвище його було Харламов. Коли приходили в хату, брали все, навіть зварену їжу. На той час в нашій сім’ї було 8 дітей, одна дитина до 1 року. На це ніхто не звертав уваги. Забирали навіть мілку гречану крупу, яка була приготовлена для дитини, забирали все – птицю, картоплю.... Мали довгі залізні клюшки, то ними шукали в землі.

У нашому селі жив чоловік, родом із Болгарії (залишився після революції), звали його Гриша-ворожбит, бо вмів ворожити на картах. От він і батькові поворожив, і сказав таке: «На твою хату налетять вороги, як чорні круки, все розтягнуть, але тобі нічого не зроблять.» І правда: батька забрали в тюрму, але ненадовго, йому поміг втекти знайомий, з яким він служив в армії. Поїхав він у Білорусію, до маминих родичів. Мама була із Білорусії, добра, мудра жінка. Завдячуючи їй ми вижили і навіть не пухнули. Батько закопав на своєму полі 2 мішки гречки, про місце знала старша сестра, бандити не додумалися там шукати, а це врятувало нашу сім’ю від голодної смерті. Ці люди, які грабували під командою Харламова, були вивезені на Сибір і звідти ніхто не повернувся, вони були усі розстріляні, щоб не було свідків. Вибачайте за помилки, решта все правда.

З книги «Чорна тінь Голодомору 1932 – 1933 років над Тернопіллям», Тернопіль: Джура, 2003. – 292 с.