Петро Дмитришин (біографічна довідка). (Автор: Шпіцер Василь)

Дата публікації допису: Dec 02, 2014 8:3:8 PM

Дмитришин Петро, син Олекси і Розалії, з дому Шваб, народився 15. 06. 1910 р. в селі Станків на Стрийщині. Закінчив Стрийську ґімназію, ще в ґімназійні роки пробував писати вірші та оповідання. Після матури Дмитришин став постійним співробітником часопису «Стрийська Думка», до якого подавав передові статті на суспільні й політичні теми, оповідання та новели, навіть вірші.

Петро був членом Юнацтва ОУН, а з 1931 року став членом ОУН. Увесь свій час, сили і здібності віддавав для національного і духовного піднесення Стрийського повіту і рідного села. Багато праці вкладав у роботу з дітьми і підлітками у Станкові. Окрім різноманітних культурних заходів, що проводилися під егідою «Просвіти», Дмитришин навчав дітей політичної грамоти.

Вперше П. Дмитришина за націоналістичну діяльність заарештували 1934 року. Його звинуватили у складанні, переховуванні та розповсюдженні антидержавних відозв та виголошуванні рефератів антипольського змісту. Протримали під слідством неповний рік.

Вдруге П. Дмитришина арештували у липні 1936 року, після інциденту на горі Маківці. У матеріалах судової справи збереглося достатньо цікавої інформації про нього: «… В справі звинувачуваного Дмитришина Петра, який підозрюється в належності до Організації Українських Націоналістів, інформую, що він виявив свою діяльність в 1933 році, коли був арештований за звинуваченням в розповсюдженні листівок ОУН. Від того часу він постійно контактував з чільними членами ОУН, зокрема, на підставі достовірної інформації, в 1935 році він став комендантом відділу ОУН в Станкові.

Петро Дмитришин стоїть у центрі

З часу, коли звинувачуваний Дмитришин став керівником Українського Студентського Товариства, як показує інформація, він почав більшою мірою виявляти свої націоналістичні погляди, які збігалися з програмою ОУН». За активну антидержавницьку діяльність польський уряд позбавив Петра Дмитришина волі на три роки.

Повернувшись з тюрми, восени 1939 року П. Дмитришин одружився з сестрою Володимира Тимчія-«Лопатинського» Розалією.

Можливо, цю українську сім’ю й оминули б політичні та воєнні буревії, якби не «благодійники» Галичини – комуністи. Один з них – Самуїл Самуїлович Калімєц – дав НКВД свідчення, що «Петро Дмитришин був керівником ОУН в Стрию з 1936 року. Тоді ж вони робили погроми комуністів з Козаком Дмитром, Гуневичем Михайлом, Гадяком Федем у с. Верчани 12 іюля».

Страшна машина, виконавчим механізмом якої був озвірілий плебс, люмпен-пролетаріат, що допався до влади у великій імперії, позбавлений елементарної порядності, культури і законослухняності, без християнської моралі і старозавітньої богобоязливості, поглинула і Петра Дмитришина.

25 липня 1940 року Розалія народила сина, а 26 липня 1940 року начальник Стрийського Управління державної безпеки НКВД УРСР видав ордер № 88 «на арешт і обшук громадянина Дмитришина Петра Олексійовича». Яка немислима жорстокість! Людину арештовують на другий день після народження сина-первістка. Дмитришина перевели до Дрогобицької тюрми, і дружина розривалася між Грабівцем і, залишаючи вдома своє немовля, Дрогобичем, де мучився чоловік. Вона спод­валася довести невинність свого чоловіка перед радянською владою, просила зглянутися над дитиною, намагалася передати Петрові бодай якісь харчі. Холодної осені через брак материнського молока син ослаб, захворів і помер. Це була перша невимовно важка втрата для Розалії.

Справі П. Дмитришина присвоїли № 35989. 10 серпня 1940 року оперуповноважений 2 відділення 2 відділу УГБ УНКВД по Дрогобицькій області Коршунов видав “Постанову про висунення звинувачення”, в якій записано, що “Дмитришин Петр Алексеевич достаточно изобличен в том, что он является участником украинской контрреволюционной организации ОУН”, про що оскаржуваного повідомили під розписку.

У „Постанові” слідчого Кучеренка від 14 вересня вже сказано, що „по архивным материалам бывшей польской полиции и показаниям свидетелей Дмитришин П.А. изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти”.

Наприкінці жовтня 1940 року слідчий Кучеренко написав „Звинувачувальний висновок” в справі № 35983, де говориться: „Дмитришин Петр Алексеевич, являясь активным деятелем организации украинских националистов, устраивал совместно с другими участниками ОУН разгром коммунистической партии Западной Украины “КПЗУ”.

В период восстановления Советской власти в Западных областях Украины Дмитришин проводил подрывную работу по выборам правления кооператива, куда протягивал кулаков и служителей культа в с. Братковцы.

На основании этих данных 23 июля с/г. Дмитришин Петр Алексеевич был арестован и привлечен к уголовной отвественности”.

І завершення: „Следственное дело № 35988 по обвинению Дмитришина П.А. направить через I-й спецотдел УНКВД по Дрогобычской области Облпрокурору на заключение и для направления на Особое Совещание при НКВД СССР”.

Аналіз матеріалів НКВД у справі П.Дмитришина показує, що більщовицькі репресивні органи фабрикували звинувачення на основі неіснуючих злочинів, неправди та юридичної недолугості. Слідчі постійно змінювали мотиви арешту: у серпні 1940 р. – за участь в ОУН; у вересні – за контрреволюційну діяльність проти радянської влади; у жовтні – за розгром комуністичної партії Західної України.

Ціну більшовицької демократії розкривають слова із звинувачення, що на виборах до правління кооперативу П.Дмитришин “протягував куркулів і священиків …”.

Галичани звикли до вільних виборів. Бідний Дмитришин не знав, що на виборах в більшовицькій державі не має права агітувати за когось іншого, не вказаного зверху, бо за це його будуть судити.

Зовсім безглуздою є фраза „в период восстановления Советской власти в Западных областях Украины …” . До 1939 року в Західній Україні совєцької влади не було. Про яке відновлення йде мова?

Десь пропало попереднє звинувачення з „Постанови” того ж Кучеренка від 14 вересня 1940 року: „изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти …”. Знову ж таки, активну діяльність Дмитришин проводив проти польської держави. А совєцька влада в цей час морила український народ голодом та винищувала інтелігенцію на Східній Україні.

Інший слідчий у “Постанові” від 17 січня 1941 року додає: “…[Дмитришин] учинял разгромы коммунистических организаций, повлекшие за собой убийства и ранение чл. КПЗУ”. То ж за який злочин врешті-решт намагалася радянська влада засудити національно свідомого українця, котрий все своє життя прагнув лише одного – щоб його народ мав незалежну державу?

Ось відповідь, якщо її такою можна вважати: “Выписка из протокола № 35 Особого Совещания при Народном Комиссаре Внутренних Дел СССР тл-4 от 29 марта 1941 года. Постановили: Дмитришина Петра Алексеевича за активное содействие в борьбе против революционного движения заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на восемь лет, считая срок с 30-го июля 1940 года”. Вісім років за висмоктані з пальця провини !.. Порівняти хоча б з польським правосуддям: за активну антидержавну діяльність, доведену після тривалого слідства і цивілізованого судового процесу, польський суд позбавивши Дмитришина волі на 3 роки.

Дорогою до табору, недалеко від Стрия, Петрові вдалося через щілинку у вагоні викинути записку. Завдяки щасливому випадку вона потрапила до його дружини, і Розина дізналася, що чоловіка відправили у табір десь на Харківщину. Через багато років Розину відшукав колишній в’язень, що мучився у таборі разом з Дмитришиним. Він розповів як їх там морили голодом. Петро дуже страждав, увесь розпух і помер. Його тіло кинули в яму з трупами інших в’язнів. Коли це сталося і де саме, нам, на жаль, невідомо.

Відкриття меморіальної дошки Петрові Дмитришину у Станкові, 2013 р. Спереду – ініціатор встановлення пам’ятної дошки Микола Ференц, зліва – багатолітній політв’язень, один із керівників Норильського повстання, письменник Мирослав Мелень.