Петро Дмитришин (біографічна довідка). (Автор: Шпіцер Василь)
Дата публікації допису: Dec 02, 2014 8:3:8 PM
Дмитришин Петро, син Олекси і Розалії, з дому Шваб, народився 15. 06. 1910 р. в селі Станків на Стрийщині. Закінчив Стрийську ґімназію, ще в ґімназійні роки пробував писати вірші та оповідання. Після матури Дмитришин став постійним співробітником часопису «Стрийська Думка», до якого подавав передові статті на суспільні й політичні теми, оповідання та новели, навіть вірші.
Петро був членом Юнацтва ОУН, а з 1931 року став членом ОУН. Увесь свій час, сили і здібності віддавав для національного і духовного піднесення Стрийського повіту і рідного села. Багато праці вкладав у роботу з дітьми і підлітками у Станкові. Окрім різноманітних культурних заходів, що проводилися під егідою «Просвіти», Дмитришин навчав дітей політичної грамоти.
Вперше П. Дмитришина за націоналістичну діяльність заарештували 1934 року. Його звинуватили у складанні, переховуванні та розповсюдженні антидержавних відозв та виголошуванні рефератів антипольського змісту. Протримали під слідством неповний рік.
Вдруге П. Дмитришина арештували у липні 1936 року, після інциденту на горі Маківці. У матеріалах судової справи збереглося достатньо цікавої інформації про нього: «… В справі звинувачуваного Дмитришина Петра, який підозрюється в належності до Організації Українських Націоналістів, інформую, що він виявив свою діяльність в 1933 році, коли був арештований за звинуваченням в розповсюдженні листівок ОУН. Від того часу він постійно контактував з чільними членами ОУН, зокрема, на підставі достовірної інформації, в 1935 році він став комендантом відділу ОУН в Станкові.
Петро Дмитришин стоїть у центрі
З часу, коли звинувачуваний Дмитришин став керівником Українського Студентського Товариства, як показує інформація, він почав більшою мірою виявляти свої націоналістичні погляди, які збігалися з програмою ОУН». За активну антидержавницьку діяльність польський уряд позбавив Петра Дмитришина волі на три роки.
Повернувшись з тюрми, восени 1939 року П. Дмитришин одружився з сестрою Володимира Тимчія-«Лопатинського» Розалією.
Можливо, цю українську сім’ю й оминули б політичні та воєнні буревії, якби не «благодійники» Галичини – комуністи. Один з них – Самуїл Самуїлович Калімєц – дав НКВД свідчення, що «Петро Дмитришин був керівником ОУН в Стрию з 1936 року. Тоді ж вони робили погроми комуністів з Козаком Дмитром, Гуневичем Михайлом, Гадяком Федем у с. Верчани 12 іюля».
Страшна машина, виконавчим механізмом якої був озвірілий плебс, люмпен-пролетаріат, що допався до влади у великій імперії, позбавлений елементарної порядності, культури і законослухняності, без християнської моралі і старозавітньої богобоязливості, поглинула і Петра Дмитришина.
25 липня 1940 року Розалія народила сина, а 26 липня 1940 року начальник Стрийського Управління державної безпеки НКВД УРСР видав ордер № 88 «на арешт і обшук громадянина Дмитришина Петра Олексійовича». Яка немислима жорстокість! Людину арештовують на другий день після народження сина-первістка. Дмитришина перевели до Дрогобицької тюрми, і дружина розривалася між Грабівцем і, залишаючи вдома своє немовля, Дрогобичем, де мучився чоловік. Вона сподвалася довести невинність свого чоловіка перед радянською владою, просила зглянутися над дитиною, намагалася передати Петрові бодай якісь харчі. Холодної осені через брак материнського молока син ослаб, захворів і помер. Це була перша невимовно важка втрата для Розалії.
Справі П. Дмитришина присвоїли № 35989. 10 серпня 1940 року оперуповноважений 2 відділення 2 відділу УГБ УНКВД по Дрогобицькій області Коршунов видав “Постанову про висунення звинувачення”, в якій записано, що “Дмитришин Петр Алексеевич достаточно изобличен в том, что он является участником украинской контрреволюционной организации ОУН”, про що оскаржуваного повідомили під розписку.
У „Постанові” слідчого Кучеренка від 14 вересня вже сказано, що „по архивным материалам бывшей польской полиции и показаниям свидетелей Дмитришин П.А. изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти”.
Наприкінці жовтня 1940 року слідчий Кучеренко написав „Звинувачувальний висновок” в справі № 35983, де говориться: „Дмитришин Петр Алексеевич, являясь активным деятелем организации украинских националистов, устраивал совместно с другими участниками ОУН разгром коммунистической партии Западной Украины “КПЗУ”.
В период восстановления Советской власти в Западных областях Украины Дмитришин проводил подрывную работу по выборам правления кооператива, куда протягивал кулаков и служителей культа в с. Братковцы.
На основании этих данных 23 июля с/г. Дмитришин Петр Алексеевич был арестован и привлечен к уголовной отвественности”.
І завершення: „Следственное дело № 35988 по обвинению Дмитришина П.А. направить через I-й спецотдел УНКВД по Дрогобычской области Облпрокурору на заключение и для направления на Особое Совещание при НКВД СССР”.
Аналіз матеріалів НКВД у справі П.Дмитришина показує, що більщовицькі репресивні органи фабрикували звинувачення на основі неіснуючих злочинів, неправди та юридичної недолугості. Слідчі постійно змінювали мотиви арешту: у серпні 1940 р. – за участь в ОУН; у вересні – за контрреволюційну діяльність проти радянської влади; у жовтні – за розгром комуністичної партії Західної України.
Ціну більшовицької демократії розкривають слова із звинувачення, що на виборах до правління кооперативу П.Дмитришин “протягував куркулів і священиків …”.
Галичани звикли до вільних виборів. Бідний Дмитришин не знав, що на виборах в більшовицькій державі не має права агітувати за когось іншого, не вказаного зверху, бо за це його будуть судити.
Зовсім безглуздою є фраза „в период восстановления Советской власти в Западных областях Украины …” . До 1939 року в Західній Україні совєцької влади не було. Про яке відновлення йде мова?
Десь пропало попереднє звинувачення з „Постанови” того ж Кучеренка від 14 вересня 1940 року: „изобличается, как активный контрреволюционер против Советской власти …”. Знову ж таки, активну діяльність Дмитришин проводив проти польської держави. А совєцька влада в цей час морила український народ голодом та винищувала інтелігенцію на Східній Україні.
Інший слідчий у “Постанові” від 17 січня 1941 року додає: “…[Дмитришин] учинял разгромы коммунистических организаций, повлекшие за собой убийства и ранение чл. КПЗУ”. То ж за який злочин врешті-решт намагалася радянська влада засудити національно свідомого українця, котрий все своє життя прагнув лише одного – щоб його народ мав незалежну державу?
Ось відповідь, якщо її такою можна вважати: “Выписка из протокола № 35 Особого Совещания при Народном Комиссаре Внутренних Дел СССР тл-4 от 29 марта 1941 года. Постановили: Дмитришина Петра Алексеевича за активное содействие в борьбе против революционного движения заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на восемь лет, считая срок с 30-го июля 1940 года”. Вісім років за висмоктані з пальця провини !.. Порівняти хоча б з польським правосуддям: за активну антидержавну діяльність, доведену після тривалого слідства і цивілізованого судового процесу, польський суд позбавивши Дмитришина волі на 3 роки.
Дорогою до табору, недалеко від Стрия, Петрові вдалося через щілинку у вагоні викинути записку. Завдяки щасливому випадку вона потрапила до його дружини, і Розина дізналася, що чоловіка відправили у табір десь на Харківщину. Через багато років Розину відшукав колишній в’язень, що мучився у таборі разом з Дмитришиним. Він розповів як їх там морили голодом. Петро дуже страждав, увесь розпух і помер. Його тіло кинули в яму з трупами інших в’язнів. Коли це сталося і де саме, нам, на жаль, невідомо.
Відкриття меморіальної дошки Петрові Дмитришину у Станкові, 2013 р. Спереду – ініціатор встановлення пам’ятної дошки Микола Ференц, зліва – багатолітній політв’язень, один із керівників Норильського повстання, письменник Мирослав Мелень.