Режим утримання. (Автор: Олещук Ігор)

Дата публікації допису: Aug 04, 2016 10:31:58 AM

«Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

Режим утримання в'язнів в слідчому ізоляторі

Тернопільського КГБ по вул. Коперника № 1

В камерах слідчого ізолятора утримувався жорсткий режим. Тут сиділи політичні в'язні, перед вироками судів, над якими велося складне і важке слідство.

У камерах не було ні нар, ні ліжок, в'язні сиділи на бетоні, спали валетом, поверталися по команді на другий бік, бо камери були переповнені. У деяких великих камерах сиділо одночасно по 60 в'язнів. Влітку ходили напівголі, а в час потепління двоє стояли біля віконця і за допомогою рушника задували свіже повітря. У кутках камер стояли бочки-«параші», які використовувалися для справляння фізіологічних потреб. Їх зранку в'язні виносили і під охороною наглядачів зливали в каналізаційні люки. В'язні зобов'язані були сидіти в камері на бетоні, на певній віддалі від стіни. Ходити по камері, голосно розмовляти, спати вдень, чи щось читати або зберігати олівці строго заборонялося.

Двері камери №10 збережені з 1945 року

Наглядачі постійно заглядали в дверні отвори т. зв. «глазки» і слідкували за поведінкою арештованих. При найменшому порушенні режиму в'язня забирали, били і поміщали в одиночку – карцер.

Слідство проводилось протягом доби на всіх поверхах будинку, найбільш інтенсивно слідчі працювали ввечері і вночі. Система виклику на слідство була законспірована. Наглядач підходив до камери і називав одну букву підслідного, наприклад на букву «К». В'язень називав своє прізвище і якщо співпадало, то його викликали і вели на слідство.

Сходи якими водили на допити

Слідчі фізичними тортурами і психологічним залякуванням вимагали у в'язнів зізнатися в «злочинах» і видати або заложити своїх побратимів, криївки, явочні пункти, паролі зв'язкових, станичних, місця друкування листівок і всіх громадян, які допомагали підпільникам вижити в складних умовах і вести нерівну боротьбу з московсько-більшовицькими окупантами.

Слідчі, як правило, були п'яні, на допитах били нагайками по крижах, по ногах, копали ногами в живіт, груди, ставили на жертву двері, на які ставали ногами і людина переставала дихати. Сильнішим в'язням накладали металеві наручники, били по обличчю пістолетом або прикладом, пістолет приставляли до скроні, одягали «гамівні сорочки» (смірітєльниє рубашкі), спрямовували на обличчя прожектор, і, якщо в'язень не признавався, то слідчі викликали ката, який бив шомполами, металевими нагайками, прикладами автоматів.

Інколи, щоби знесилити жертву, то по три рази на ніч викликали на допит, щоби заставити підписати протокол на себе або на своїх побратимів по боротьбі. Після катувань в'язні втрачали свідомість.

Одночасно були приклади, коли слідчий запрошував інтелігентного типа, який вгощав папіросами і просив жертву признатися, обіцяв молодим в'язням влаштувати на науку в університет або на престижну працю.

У камерах обласного КГБ в'язні перебували на період слідства, яке при одиночних справах тривало близько місяця, але учасники групових справ перебували довший час.

У камері в'язень міг мати з собою речовий мішок, глиняний горщик для їжі, дерев'яну ложку, покривало і одежу без ґудзиків та виробів з металу. Удень в'язні зобов'язані сидіти на своїх речових мішках не впираючись в стіну камери. Сон в'язнів тривав 6 годин з 24.00 до 6 години ранку.

Ґрати у камері колишнього слідчого ізолятора

Два рази на день через кватирку (по російськи – «кормушку») давали тюремну їжу – «баланду» (200-250 г), по кусочку хліба.

Більш жорстокий режим був у карцерах, в які садили за приписом слідчих або за порушення тюремного режиму. У карцерах було дуже сиро, стіни мокрі, на бетон наливали воду, тому сісти чи спати не було можливості На добу в карцері давала дві склянки перевареної води і 300 г недоброякісного хліба. Покаранням карцером керував слідчий і він міг продовжувати його до 5-7 днів. У зв'язку з відсутністю свіжого повітря і денного світла у в'язнів паморочилась голова, темніло в очах, послаблювалась свідомість. Тому згідно з режимом один раз на тиждень в'язнів виводили на «прогулки».

На території тюремного дворика була побудована бетонна бочка діаметром 4-5 м, внизу залізні дверцята, а поверх – естакада, на якій стояв червонопогонник зі зброєю. В'язнів із камер виводили почергово і заставляли на «прогулці» бігати. Розмовляти між собою під час «прогулок» заборонялось. Відведений для «прогулки» час складав 15 хвилин разом із виходом і заходом в камеру. Слідчі і наглядачі ретельно слідкували, щоби в'язні із різних камер випадково не побачились, а якщо вони проходили по одній справі, – щоб не порозумілися мімікою або жестами.

Акція протесту колишніх політв’язнів в м. Тернополі у липні 1990 року

Коли по дорозі на слідство двох в'язнів вели назустріч, то одного заставляли повернутись до стіни і накидали на голову покривало або іншу річ.

Сходові клітки всіх поверхів були оббиті металевими сітками, щоби в'язні не могли самовільно кинутись вниз і покінчити життя самогубством.

Серед арештованих була поширена азбука «морзе», і в'язні інших камер передавали інформацію за допомогою перестукування через стіни. При виявленні таких випадків в'язнів карали карцером. Коли підозрювали, що в камері є металеві предмети або заборонені речі, то вся камера підлягала обшуку – «шмонду». В'язнів виводили з камери, її обшукували, а потім по одному обшукували кожного в'язня, роздягали догола і заставляли навіть присідати.

По завершенні слідства в'язні підписували т. зв. «двохсоту статтю» і матеріали направляли у військові трибунали, або у Москву, де заочно засідали «двійки» і «трійки» і т. зв. «особоє совєщаниє», які виносили вироки.

Макет наглядової вишки у колишньому тюремному дворику. Сучасне фото

У Москву направляли ті справи, де обвинувачений не признався до пред'явлених «злочинів», які йому інкримінували, а доказів було недостатньо, щоб судити військовим трибуналом.

До 26 травня 1947 року в'язнів судили на терміни 5-10 років з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах і на каторжні роботи терміном 15-20 років, а також судили на вищі міри покарання – розстріл.

26 травня 1947 року була відмінена смертна кара, яка була замінена терміном на 25 років. Але вже у другій половині 1948 року знову ввели смертну кару для зрадників батьківщини, шпіонів і підривників-диверсантів.

Тим в'язням, яких засуджували до вищої міри покарання (розстрілу), вирок виконували в спеціальних камерах слідчого ізолятора. Під час розстрілу включали електрогенератор, який заглушував звук на тротуарах біля будинку. Розстріляних виносили в тюремний дворик, а звідти возом вивозили тіла. Місце поховання їх невідоме. Інформація про місце поховання розстріляних Служба безпеки Тернопільської області досі втаємничує.

Після вироків судів в'язнів із катівень КГБ направляли у пересильні пункти, а звідти по заявках керівників ГУЛАГів – у місця невільницької праці.

Керівництво більшовицької імперії – Й. Сталін і його оточення, – намагаючись підняти промисловий і господарський рівень імперії, використовували в'язнів, засуджених на терміни покарання в уранових, мідних рудниках, на вугільних шахтах, на будівництві гідроелектростанцій, військово-промислових комплексів, доріг, і навіть Байкало-Амурської залізниці.

Барельєф «Пам'яті жертв політичних репресій» на фасаді будинку Тернопільського історико-меморіального музею політичних в'язнів (вул. Коперника, 1).

У підвальних приміщеннях колишньої радянської спецслужби НКВД, НКГБ, МГБ, КГБ (1944-1986 рр.) нині діє перший і один з найбільших в Україні історико-меморіальний музей політичних в'язнів, відкритий і освячений 14 жовтня 1996 р. Його засновники – Тернопільський обласний краєзнавчий музей, Інститут національного відродження України, Тернопільська обласна організація Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих. Фондові матеріали музею та його експозиція розміщені у 28 камерах підземелля, в яких озвірілі енкаведисти чинили інквізиційні знущання над тисячами українських патріотів. За спогадами колишніх в'язнів відтворено тогочасний вигляд бетонних карцерів, зібрано спогади, світлини та особисті речі тих, хто пройшов через цю катівню.