Дата публікації допису: Nov 02, 2012 12:55:23 PM
Чорним смерчем пройшла над Україною більша частина двадцятого століття. Воєнні руйнування, штучні голодомори, вивози та нищення національної еліти, селянства…
Але ми залишилися, хоч і звузився наш ареал розселення. Зменшилося населення. Тим більше мусимо бути єдиними. Мусимо пам’ятати наші трагедії, пам’ятати та шанувати загиблих, бо ця пам’ять об’єднує нас в народ, гідний займати достойне місце серед інших народів. Ця пам’ять вчить нас не повторювати старих помилок, уникати трагедій.
Греко-католицьке духовенство в часи лихоліття показало себе гідним пастирем нашого народу. В тюрмах і лагерах священики залишалися духовною опорою своєї пастви, стійко переносили разом з ними всі труднощі та незгоди. Відроджена українська греко-католицька Церква прикладає багато зусиль до виховання нового покоління українців – покоління державників, покоління, яке має поставити Україну в ряд найвидніших держав світу.
Але мусимо завжди пам’ятати про наші біди і трагедії, мусимо святобливо ставитися до пам’яті про кожного замордованого, вивезеного, знищеного.
У шерегу наших трагедій однією з пам’ятних дат стоїть жовтень 1947 року. Саме цієї осені совєтські переможці у Другій світовій війні запланували вивіз на схід 25000 сімей із Західної України. План був, як звичайно, перевиконаний, вивезли 26682 сім’ї, 76192 людини, в основному жінок і дітей.
У ніч з 20 на 21 жовтня 1947 року із Львова було виселено і відправлено на заслання 287 сімей. Для проведення цієї «чекистко-войсковой операции» були задіяні близько 1000 чоловік, «партийно-советского и комсомольського актива», і 249 автомашин.
Зі Львова вивезли багато родин інтелігенції, лікарів, юристів, вчителів, професорів, як от Скорики, Мацкевичі, Коструби, Зубрицькі, Надраги та багато інших.
Серед вивезених 3536 сімей (7186 людей) навіть не було працездатних, лише старенькі люди та діти. Знущанням виглядає величина продовольчої допомоги цим нещасним на поселенню: добово 150 грам муки, 50 грам крупи, 15 грам солі, для дітей додатково 15 грам цукру.
Вивіз здійснювався пізньою осінню – тріскучі сибірські морози дозволяли енкаведистам економити набої, люди вмирали від холоду і голоду.
У жовтні 2012 року, минає 65 років від цієї трагічної події. Вклонимося пам’яті невинно загиблих та відзначимо цей сумний ювілей молитвою за них і тих, яким вдалося пережити страшне лихоліття і повернутися на Батьківщину.
Амінь.