Дата публікації допису: Mar 17, 2014 4:57:7 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ№ 86
15 серпня 1941 р.
«Арештували мене підступом, – оповідає автор, – викликавши на засідання заготовачів кооперації, і з місця віддали в обласне НКВД. Слідство тривало без перестанку з 8-ої години ранку до 3-ої години ночі. Обвинувачували мене в приналежності до ОУН і шпигунстві на користь Німеччини. Сиділо нас з таким обвинуваченням 42 чоловіки. Хоча кожний з нас і знає, як проходило енкаведистське слідство, все ж таки хочеться поділитись з читачами своїми переживаннями.
Малесенька камера, а в ній – 42 чоловіки. Страшна тіснота. В ночі, щоб обернутись треба було тривожити всіх... Щотижня ревізії: шукали, перевертали розбирали до нага. Раз на день вода, а десь-не-десь з плаваючими гнилими помідорами чи капустою. Такі були наші харчі. Та це ще було не найгірше. Хоча й я був найменше обтяжений і за 4 місяці слідчої тюрми водили мене тільки 6 раз на допит в НКВД, проте пережив, здається, стільки знущань, фізичних і моральних, що немає прямо слів, щоб усе переповісти.
На допиті хапали за волосся, товкли головою об стіни, вбивали під нігті грамофонні голки, електризували, вибивали зуби, били по напруженому карку, саджали на край крісла, несподівано вибивали його і людина в напрузі «сідала» на кам'яну долівку. Збитого й скатованого, знівеченого до невпізнання ставили під стінку, холодне дуло морозило кров, передсмертний хоровід душевних образів... і знову душна, смердюча камера, і знову тортури перед допитом.
Часто-густо «соколи любимого вождя народів» зміняли свою тактику «подсвідомлювали, жаліли», обіцяли несотворенні речі, на зміну то усміхались дружньо, то знову, мов шалені гієни, кидались на безборонну жертву.
Проте ми добре держались. Всіх нас тридцять дев'ятьох з обвинуваченням за приналежність до ОУН і співпрацю з Німеччиною передали в руки Київського воєнного трибуналу під головуванням генерала Константінова і «предсідателя» Михаськова. Суд відбувався при замкнених дверях, так що навіть найближча рідня про це нічого не знала. Процес тривав цілий день і в кінці пролунав вирок: на розстріл 22, 8-ох по десять літ, 4-ох по 5 літ, а останніх п'ять між іншими і мене (їм вже ніяк не могли нічого причепити), як то кажуть, щоб не помилитись, з доброї ласки засудили на заслання в далекий Казахстан.
Наскільки собі пригадую, між смертниками були: Лабичі Василь та Іван (с. Ілька Стрілки), Свястин Микола (Стрілки), Данилків Микола (Вацевичі), мій товариш Вовк Іван (Старий Самбір), Мартинович Орест (Старе Сільце), Дато Орест, священик (Старий Самбір), Ярема Дмитро (Старий Самбір), Липутянський Іван (Стрілки), Чехівський (Львів), Гавзнер Тадей (Львів), адвокат Коховський (Львів), Сов'як Михайло (с. Дмитра, Лішня), Гриб Іван, Весоловський Микола (Лютовиська), Пигичко Михайло (Залікоть). Поміж засудженими на 10 років були: Мудрий Петро (с. Івана, Лімна), Пуней Микола (Лімна), Спикякевич Степан (Старий Самбір), Гирбяк Іван, Прокопів Володимир (Стрілки). Поміж засудженими на 5 літ були: Весоловський Дмитро (Лютовиська), Шемердяк Антін (Старий Самбір), Сірко Андрій, Лабич Степан (с. Ілька, Стрілки), Прокопів Микола (Стрілки). Поміж засудженими на заслання в Казахстан були: Палулюх Іван (Самбір), Блендій Василь (Стрілки) , Лабич Ілько (с. Степана, Стрілки), Лабич Ілько (с. Ілька, Стрілки), інших прізвищ не пригадую.
Усі ці громадяни поклали свої голови за велику справу і на тортурах, ба, навіть в обличчі смерти, держались гордо і не сплямили доброго українського імени на передодні загибелі ворога і визволення.
Косик Осип
Вільне слово (Дрогобич). 1941. № 17, 15 серп.