Вони поклали голови за Україну. (Автор: Гуменюк Орест Володимирович)

Дата публікації допису: May 07, 2016 11:12:57 AM

Народився 28 березня 1931 року в с Мечищів Бережанського району Тернопільської області. З 1938 по 1942 рік навчався в Мечищівській школі. 22 липня 1942 р. Ореста (за старшого брата Миколу) німці забирають на працю в Німеччину. На початках утримували в таборі Дефлес, а згодом перевели в табір Ледскронь біля Мариштрібау. З табору направили до праці в сільське господарство. Працював в бауерки Ельзи Міллер в с. Бринліц, що за 25 км від Цвікау. Під кінець 1943 року здійснив втечу. В м. Цвікау був затриманий залізничною поліцією та переданий кримінальній поліції. В кримінальній поліції Цвікау і Львова перебував під слідством 4 місяці. Про втечу не дізналися і відправили до батьків.

У грудні 1943 року вступив в ОУН. До кінця 1944 р. працював при районовому провіднику «Громі» (Петро Чмир) розвіником-зв'язковим. В квітні 1944 р., при формуванні Бережанської сотні «Холодноярці» (командир «Крук» (Богдан Федик)), був зачислений розвідником під псевдо «Тарас» в курінь «Бондаренка».

В названій сотні перебував до кінця 1944 р. Протягом зимових місяців лікувався в с. Жовчів Рогатинського району. Сотня проходила фронт в Карпатах, витримала шість боїв з німцями. З початку 1945 року до 24 липня 1947 року перебував у боївці надрайонової СБ провідника «Вія» (Євген Смик). Завданням боївки було охороняти терен Рогатинщини, де часто перебував Р. Шухевич.

25 липня 1947 р. був заарештований працівниками залізничного НКВД. Допитували у м. Стрию та м. Львові на вул. Судова, 7 (залізничне НКВД). 18 вересня 1947 р. мене засудив виїзний Тернопільський трибунал Прикарпатського військового окруїу за ст. 54-1а, 54-11 на 10 років позбавлення волі. Після суду, побитого на допитах, перевели в лікарню Замарстинівської тюрми, а згодом перевезли в лікарню Дрогобицької тюрми.

З 19 вересня 1951 року працював на будівництві в м. Норильську. Перебував у 4 лагвідділенні, а після повстання (1953 р.) – в таборі на Західній. 22.07.1954 р. в таборі відбувся виїзний суд і нас, 7 в'язнів з різних республік, згідно Указу від 24.04.1954 р., як таких, що скоїли злочини віком до 18 років, звільнили з-під варти.

У травні 1945 року заарештували маму Ганну (1905 р. н.), яку допитували шість місяців, а коли її довели до божевілля, то відпустили. У 1946 році маму забрали на пересильний пункт в Бережани, де протримали до листопада 1946 року, після чого звільнили, також батька Володимира (1895 р. н.), братів Михайла (1932 р. н.) та Петра (1941 р. н.).

20 жовтня 1947 року маму, хворого батька, який був у ліжку, і малолітніх братів Михайла та Петра забрали на залізничну станцію Потутори на погрузку в ешелон № 1105. Батько помер у вагоні на станції Топки Кемеровської обл. Його мертвого зняли з товарняка. В 1948 році безвісти пропала мама, брата Михайла забрали в дитячий притулок, а брата Петра усиновили, змінили прізвище, рік і місце народження, а також національність.

Брат Микола (1925 р. н.) перебував у відділі УПА «Холодноярці» (псевдо «Кос»). 4 травня 1945 р. під с. Вільховець Бережанського району потрапив у засідку НКВД, був поранений, щоб не здатися живим – застрілився.

З Норильська я приїхав в Україну, але з рідних нікого не застав. У приписці відмовили. З метою заміни документів вирішив йти в армію. Теребовлянським військкоматом був мобілізований в залізничні будівельні війська, де прослужив три роки до 1957 р. Після демобілізації з армії вступив у Червонянське с/г училище (Золочівський район) навчатись на тракториста. Після закінчення працював майстром виробничого навчання. 1960 року почав працювати майстром виробничого навчання в Бережанському технікуму механізації сільського господарства. Після закінчення одинадцятого класу і Бережанського технікуму вступив на навчання у Львівський сільськогосподарський інститут, який закінчив у 1970 р. 1970 року зачислений викладачем технічних предметів. 1992 року переведений в Бережанську райдержадміністрацію на посаду Голови державного контролю. На вказаній посаді працював до 1994 р. При зміні районної влади був звільнений. Вийшов на пенсію.

1992 року організував у Бережанах Спілку політв'язнів і репресованих. 1993 року організував Бережанське Братство ОУН, УПА. 1996 року організував Бере жанське відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів. Всі три громадські організації очолюю на громадських засадах від дня їх заснування.

Повстанська база

Хутір Молохів Мечищівський розкинувся в розлогій долині серед горбів і лісів на межі з Рогатинським районом: від с. Мечищева дещо відгороджув його зелений і густий з мішаних порід дерев масив Стінка, з заходу – Козакова, з південної сторони шумить Тростянецький ліс.

Кращого місця для розташування бази відділів УПА відшукати було б годі. Власне, хутір Молохів Мечищівський, завдяки природному розміщенню і виключно з українським населенням, ще за німецької окупації служив надійним притулком для районового проводу ОУН. На чолі його у 1943-1945 рр. стояв «Грім» – житель Мечищева Петро Чмир, що пов'язав свою долю і життя з Організацією ще за Польщі, пізнав муки політичного в'язня у Березі Картузькій, а з 1943 р. за наказом зверхників перейшов у підпілля і діяв як керівник проводу. Завдяки йому Молохів було перетворено в одну з основних баз складів зброї, боєприпасів, харчів і постачання їх у відділи.

Криївки розміщувалися віялом навколо Молохова Мечищівського. Крім того, в лісовому масиві Козакова базувалися довгий час «Холодноярці» під керівництвом «Крука» – Богдана Федика з Мечищева.

Богдан Федик, псевдо «Крук»

Діяв і загін місцевої самооборони, очолений Амброзієм Чуловським – людиною, що набула військових знань у польській армії. Тут же була й кущова станиця, і жив її керівник Григорій Ціхун – «Лин».

За німецької окупації Молохів зовсім не потерпів. Врешті, ні чиновники, ані військові сюди не потикалися. Зібрані контигенти у вигляді харчів тощо здебільшого поповнювали запаси повстанців. Каральних акцій до хутора німці не застосовували, боялися. А от у Мечищеві поводилися розгнуздано – розривали печі толом, а один раз навіть стріляли по кількох хатах прямим наведенням з гармат, двічі проводили облави. Одна з них була організована, очевидно, з метою захоплення сотні «Крука», що таборувала тоді в урочищі Обручова. Самого Мечищева, ані Молохова вона не зачепила, не зіткнулися і з повстанцями: «Крук» своєчасно вивів сотню з-під удару добре озброєного противника. Другу облаву провели власівці з Ходорівського гарнізону. Молохів залишався за Стінкою непотривожений аж до осені 1944, коли «визволителі» повели на нього комплексний напад – одночасно з 4-х боків: від Бережан, Підгаєць, Більші в ці в і Рогатина. Тій більшовицькій операції передував бій на Козаковій, де повстанці провчили нових зайд. Облава планувалася ретельно. Не обійшлося тут і без «допомоги» розвідника. В той час на Молохові лікувалися після поранення сотенний «Крук» і керівник 3-ї ВО «Лисоня» – «Остап» Омелян Польовий зі Зборівщини, до того ж навідав поранених курінний «Яструб» Дмитро Карпенко (загинув пізніше на Ходорівщині). Облавці прошили щупами кожну хату і нічого й нікого не знайшли, спалили три обійстя. Тоді ж повстанці захопили в лісі один радянський танк, що загруз, і взяли в полон трьох членів його екіпажу, які склали зброю. Були то хлопці зі Східної України, і їх поставлено до роботи коло кухні самооборони, де вони й пробули до весни 1945 р. – до чергової повальної облави на Молохів. Тяжкими були її наслідки: цілком невинними жертвами були мирні жителі: з Молохова – Машталір, з Мечищева – Гуменюк. Нечувано жорстоко повелися облавці з солдатами-танкістами – їх на смерть покололи штиками, буквально зрешетили кожного. Після облави жителі Молохова поховали жертв у братській могилі на горі Парадівщина.

У серпні 1945 р. потрапив у засідку біля Мечищівського цвинтаря Петро Чмир – «Грім» разом з представником крайового проводу «Босим» та охоронцем – Володимиром Кулиною. Енкаведисти винюхали місце перебування Амброзія Чуловського і заарештували його у 1945 чи 1946 році. Найдовше діяв «Лин» – Григорій Ціхун. Його відстежили лише у 1952 році і він разом з невідомими двома побратимами та медпрацівницею загинув, але не здався коло залізничної станції Награб'я, в лісовій криївці.

За радянських часів про Молохів найчастіше згадували перед «Дньом победи». Тут проживав учасник штурму і вивішення прапора на бані рейхстагу (в групі Кантарія і Єгорова) – Степан Замостяник. У 1992-1993 рр. тут, біля згадуваної братської могили, діти невинно вбитого Машталіра спорудили невеличку, але гарну капличку.

Орест Гуменюк, голова районного Братства ветеранів УПА