Дата публікації допису: Nov 06, 2013 7:36:46 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ №57.
28 липня 1941 р.
Битьків – це кітловина в горах, 14 км за Надвірною, з копальнями нафти, розкиненими на узбіччях гір. Мов блискавка серед темряви рознеслася серед нафтовиків і населення давно леліяна і сподівана вістка про вибух німецько-совєтської війни. Большевицькі керівники битьківських копалень склали негайно «штаб» з членів з директором Онищенком і начальником «спецвідділу» НКВД Шульженком на чолі.
Від 22 червня не було вже праці y копальнях і в бюрах, тільки наради і шалені роз'їзди. Озброєно членів партії та їх прихвостнів-комсомольців. Щодня «мітинги», брехливі «доклади» про положення на фронтах, погрози наганами-револьверами і розстрілами. Терор робив своє. Люди не спали в домах, тільки в корчах. Це їх рятувало.
Для більшої відваги «штаб» спровадив собі пограничників із зеленими шапками, але й вони боялися та ховалися по більшій часті у варстатах. За викликування паніки погрожували карою смерти, та паніку викликував сам «штаб», коли почали вивозити документи і речі з фабричної контори, геологічний архів, касу та своїх жінок з дітьми.
«Штаб» ще вештається днями і ночами по горах, приїхали партійні та військові з Станіславова. Вистрашені очі «штабу» кажуть нам здогадуватись, що грізне висить у повітрі. Серед такої непевности і паніки пройшов тиждень.
У ніч з неділі на понеділок 31 червня о 10.40 червоні заграви пожежі прорізали темряву ночі: горів Битьків. «Штаб» підпалив копальні. Гасити вогню не дозволили, до копалень замкнули доступ. Від вибухаючих газів та від горіючої газоліни, спущеної в долину потоком, попарилися люди. Змія вогню погнала потоком, запалюючи доми, мости, варстати, контору з геологічними архівами та лабораторіями, столярню, сушарню матеріалів, бензинову стацію, склади і збірники з нафтою.
Море вогню все більшає: хмари диму, пекло, крісові стріли – паніка. Жертвою паліїв впав невинний чоловік Дмитро Головка, пострілений крісовою кулею.
«Штаб» виїздить панічно з Битькова, відстрілюючись густо, хоч ніхто до них не стріляв. У вівторок вернувся ще раз, спалив ще кілька вантажних авт, решту мостів і магазинів.
Жертв у людях було небагато тільки тому, що близькість гір і корчів допомогли скритись перед жорстокими енкаведистами. Тільки декілька людей тяжко попарилось, декількох забрали з собою. Живцем хотіли спалити фабричних сторожів, відобравши їм перед тим зброю, або до гасниць налили бензину. Одначе притомність ума врятувала їх.
На загал Битьків мав щастя. Що не згорів до тла, то це треба завдячити тільки топографічному положенню.
Українські щоденні вісті (Львів). 1941, № 18, 26 лип.