Дата публікації допису: Dec 26, 2016 3:36:24 PM
Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014
Розглянуто перебіг подій на Криворіжжі у 1932-1933 роках, а саме: стан тваринництва та сільськогосподарської техніки, репресивна політика радянсько-партійного керівництва, спроби спротиву селянства, окремих комуністів, комсомольців спрямованих проти посилених хлібозаготівель. Ключові слова: сільське господарство, репресії, голод, хлібозаготівлі, опір.
Суспільство як вітчизняне, так і світове й досі не залишає байдужим проблема голодомору 1932-1933 років. Актуальність цієї теми зумовлена усвідомленням того, що трагічні події тих років мали надзвичайно негативні наслідки для українців у подальшому історичному розвитку.
Жахлива політика радянсько-партійного керівництва призвела не тільки до демографічних втрат, а й фактично розорила міцні селянські індивідуальні господарства, ліквідувавши економічне підґрунтя для їх господарського функціонування, зруйнувала традиційний уклад життя українського селянства, яке було носієм і зберігачем національної культури, призвела до його деморалізації, змінила психологію, сформувавши на тривалий час почуття покірності і страху.
Натомість було насильно запропоновано українським селянам свої методи господарювання, віру, моральні цінності, пріоритет у стосунках між батьками й дітьми, односельцями, владою і суспільством.
На сьогодні оприлюднена велика кількість архівних документів всесоюзного та республіканського масштабів, що доводять злочинність політики радянсько-партійного керівництва. Однак головними виконувачами його директив, постанов, вказівок ставали місцеві керівники. Тож автор ставить перед собою завдання показати перебіг подій 1932-1933 років у Криворізькому районі Дніпропетровської області.
Слід наголосити на тому, що місто Кривий Ріг – це великий металургійний промисловий центр, який мав би стати економічною і соціальною опорою більшовицької політики у створенні важкої індустрії. Колгоспи ж району (як і усієї республіки) повинні були задовольнити потреби країни сільськогосподарським продовольством, проте їх становище у 1932-1933 pp. було вкрай незадовільним.
У січні 1932 року темпи ремонту тракторів на Криворіжжі визнані як '"ганебні" (Червоний гірник. – 23 січня. – 1932).
У липні-грудні того ж року у Миколокозельській МТС зафіксовано 7489 простоїв трактороднів, з них за браком запчастин 6257, через прогули трактористів 851, відсутність пального – 381. У Миколокозельській МТС було в наявності 103 трактори і 6 автомашин, які повинні працювати на весняній посівній. З необхідних 707 т гасу було завезено 11,3 т; з 41 т бензину – 2,9 т; з 51 т автолу – 0,18 т; з 3,6 солідолу – 0,17 т. (Червоний гірник. – 3 березня. – 1933).
Така сама ситуація спостерігалася і в 1933 році. У березні Ленінська МТС відремонтувала 27 замість 39 тракторів за планом, а Миколокозельська 30 замість 96 (Червоний гірник. – 6 березня. – 1933).
Бригада місцевої газети "Червоний гірник" в результаті рейду на склади Сільгоспремснабу виявила, що тисячі гостродефіцитних запчастин лежали без руху (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. - Кривий Ріг, 2003. - С. 194).
На стан господарств негативно впливала недосвідченість керівників та відсутність професійної підготовки колгоспних робітників. Наприклад, перевірка роботи тракторів Ленінської МТС показала, що до 40 % робочого часу втрачається на простої через "нерозпорядність" керівників і погану підготовку трактористів (Червоний гірник. – 9 квітня. – 1933).
Ці ж чинники зумовили і низький рівень розвитку колгоспного тваринництва. На початку 1932 року у районі різко знизилося поголів'я коней в порівнянні з 1931 роком до 3606, з них 60% "по-хижацьки знищено", а 40% продано одноосібникам (Червоний гірник. – 12 березня. – 1932).
Брак коней мусив на посівну у березні 1932 року виводити корів, а в лютому 1933 року у колгоспах проводилось навчання корів для їх використання як тяглової сили під час весняних польових робіт (Червоний гірник. – 25 лютого. – 1933).
Ті коні, які були в господарствах, не могли працювати внаслідок поганого догляду та годівлі (бо корм часто розкрадали). Однак ситуація не покращилася і в жовтні: перевірка стану утримання коней у колгоспах виявила їх поганий догляд. Так, у колгоспі ім. Петровського (Новопокровська сільрада) з 72 коней не було жодного в робочому стані*.(Червоний гірник. – 27 жовтня. – 1933).
Суцільна безгосподарність у колгоспах, знищення господарств одноосібників призвели до неможливості виконання плану хлібозаготівель. Уся життєдіяльність мешканців району у зазначені роки була пронизана репресіями як фізичними, так і моральними. Постановою Дніпропетровського обкому КП(б)У "Про хлібозаготівлю в окремих районах" зазначалося: вважати за необхідність вияснити роль колишнього керівництва Криворізького району, одного з 4-х районів, виділеного в особливо відстаючі". Було накреслено низку заходів показового покарання та виселення 25-30 сімей і 20-25 одноосібників на Північ як злісних саботажників, зокрема, відібрати 50-55 злісних комуністів-саботажників для висилки на Північ з опублікуванням відповідної інформації в газеті, прискорити проходження справ у судах, особливо "найбільш крупних і характерних справ" під особисту відповідальність секретаря міського партійного комітету (далі – МПК) (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 178).
Влада намагалася і морально впливати на селян. Зокрема, постанова Дніпропетровського обкому КП(б)У "Про застосування додаткових репресій до окремих колгоспів, цілковито саботуючих хлібозаготівлі" зобов'язувала організувати каяття 3-5 господарств, що приховували хліб, а потім здавали державі й закликали наслідувати їх приклад (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. –С. 91).
Застосовувалися репресії і до голів колгоспів, що не виконали хлібозаготівлі. У вересні 1932 р. було знято з роботи і виключено з ВКП(б) голову комуни Тернового, секретаря осередку комуни "Хлібороб" Горовського за "опір хлібозаготівлі". При цьому наголошувалось, що колгоспи засмічені "ворожими елементами", тому необхідно негайно провести самоочищення".
У грудні того ж року до суду було віддано голову колгоспу "Жовтень" за опір хлібозаготівлі, керівництво колгоспу "Червоний маяк" звинувачено в саботажі хлібозаготівлі (Червоний гірник. – 30 грудня. –1932)
У той час, коли лютував голод, а саме у січні 1932 року, виїзні сесії суду масово засуджували до покарання селян, керівників колгоспів, голів сільрад за невиконання плану хлібозаготівель. Наприклад, у січні 1933 р. виїзна сесія облсуду розпочала справу групи селян с. Терни (керівники артілі та колгоспники) за саботаж хлібозаготівлі (розпродаж та допомога селянам) ("Куркуль" Голуб засуджений до розстрілу за "систематичне викрадання хліба з ланів". У січні 1933 р. виїзна сесія облсуду розпочала справу "за зловживання в колгоспі ім. К. Лібкнехта". Завгоспа Гофмана засуджено до розстрілу за крадіжку 4 мішків зерна ((Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 180).
У той же час відбулося засідання бюро МПК, де розглянули заходи по застосуванню репресій щодо "активних організаторів саботажу хлібозаготівлі в колгоспах "Перше травня" Шестірянської сільради і "Третій вирішальний" Новокурської сільради. Були направлені уповноважені МПК до Шестірянської, Широківської, Лозуватської, Софієгейківської, Терноватської другої, Олександрівської сільрад для примусової здачі плану індивідуальними господарствами (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 114).
Широківська сільрада застосувала до 11 одноосібників, які не виконали план хлібозаготівлі, штрафи від 1 тис. до 3 тис. крб., позбавила права користуватися землею та деяких виселила за межі району.
Лозуватська сільрада оштрафувала 16 одноосібників на 400-800 крб.,
Шестірянська – 6 чол. (на 300-500 крб.) з позбавленням права користування землею та наступною висилкою;
Тернуватокутська – 2 особи оштрафовані на 1,0- 0,6 тис. крб. з наступною висилкою (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 116).
У спецзведенні ДПУ "Про боротьбу органів юстиції за хліб" зазначалося, що за період з 10 по 15 січня в районі засуджено 11 чол., з 16 по 20 січня –10 чол., з 21 по 25 січня – 6 чол. З усіх засуджених 20% позбавлені волі на 2-3 роки, 49% – на 3-5 років, 31 % – на 5-10 років. Всього позбавлено волі 94%, притягнуто до примусової праці – 6%. (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 180).
Причину невиконання хлібозаготівель радянсько-партійне керівництво вбачало у шкідницькій діяльності "класового ворога". Тому у колгоспах Криворіжжя проводилися побригадні збори, де "очищали від куркульського намулу" – виключали з колгоспів, штрафували, ставили питання про виселення за межі України (Червоний гірник. – 2 березня. – 1933).
У червні 1933 р. було оголошено, що місцеві органи ДПУ викрили "зграю шкідників", яка діяла в радгоспі "Латівка" на чолі з директором Назаруком та його заступником Захарченком (Червоний гірник. – 28 червня. – 1933).
Керівники, які намагалися врятувати односельців від голодної смерті, теж притягалися до суду. Наприклад, за вироком у справі "шкідників, що розвалювали радгосп "Латівка", до суду було притягнуто 20 осіб – головним чином керівників. Останніх звинуватили у розтраті в 1932 р. 103,3 т. м'яса, 1,9 т. олії, 9,4 т. зерна, 9,7 т. кормів для худоби тощо. В першому кварталі 1933 р. дорізано 107 голів худоби, з 575 голів молодняку із "злочинною метою" вибракували 483. Директор Назарук Т. И. та Продана X. М. (експедитор) присуджені до вищої міри покарання, інші – від 1 до 10 р. ув'язнення (Червоний гірник. – 13 серпня. – 1933).
У січні 1933 р. секретаря партосередку с. Олександродар Маренчу за бездіяльність та зрив хлібозаготівлі виключено з партії та віддано під суд. Правління колгоспу "Світовий велетень" Авдотієвської сільради та "Згода" Михайлівської сільради звинувачені у зриві хлібозаготівлі та розвалі колгоспів (Червоний гірник. – 27 січня. – 1933).
Репресовували і голодних колгоспників. У березні 1933 р. їх виселяли з колгоспів, знімали з довольства та виселяли з будинків за крадіжку кишені зерна (Червоний гірник. – 1 березня. – 1933).
Така політика викликала спротив серед населення, хоча в більшості випадків пасивний. У селі Широкому невідомі особи підпалили приміщення суду 4-ї дільниці, внаслідок чого згоріли всі розглянуті й нерозглянуті справи (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 88).
КНС колгоспу "Червоний ранок" відмовився утворити комісію сприяння хлібозаготівлі та організувати трус хліба (Червоний гірник. – 8 лютого. –1932).
А деякі комсомольці села Широке відмовились від участі в "хлібозаготівлях" (трусів) серед одноосібників (Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 154).
У тяжкі роки голодомору були представники влади, голови колгоспів, сільрад, які під загрозою жорстокого покарання намагалися допомогти мешканцям району вижити. Ось декілька прикладів.
У січні 1933 р. комуніст Дробот (с. Зелена Балка) відкрито виступив проти нереальності хлібозаготівлі. А голова колгоспу "Нові Зірки" Недайводської сільради Кияшко відмовився виконувати хлібоплани (Червоний гірник. – 17 січня. – 1933).
У лютому 1933 р. секретаря комсомольського осередку с. Зелена Балка Сердюка звинувачено у захисті куркульських доньок – членів ЛКСМ, а комсомольську організацію Божедарівки звинувачено в "благодушності" до ворогів (Червоний гірник. – 6 лютого. – 1933).
У лютому 1932 р. голова шахткому шахти "Магістраль" та секретар партосередку були звинувачені в опортунізмі за те, що відмовилися звільняти "куркулів", заявивши, що це хороші робітники (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 12).
Було виключено з партії народного суддю Маляра, який голів колгоспів, засуджених у справі хлібозаготівель до примусових робіт, залишав відбувати покарання на місці й на тій же посаді (Червоний гірник. – 19 лютого. – 1932).
У грудні того ж року техсекретар партосередку колгоспу "Червоний гірник" Широковської сільради Мельник видавав довідки куркулям про їх бідняцьке походження; інші комуністи також виступили проти хлібоздачі (Червоний гірник. – 22 грудня. – 1932).
Зазнавали покарання і комсомольці, які відмовлялись брати участь у виконанні посилених хлібозаготівель. Міський комітет комсомолу виключив з лав ряд своїх уповноважених з хлібозаготівлі, які "злякались труднощів боротьби за хліб і не виправдали довіри партії та комсомолу" – всього 7 чоловік (Червоний гірник. – 22 грудня. – 1932).
Керівники Сергіїівської та Миколаївської сільрад також були звинувачені в зрадництві партії та виключенні з лав ВКП (б) (Червоний гірник. – 22 грудня. – 1932).
Для виконання хлібозаготівель залучалися школярі та студенти. Наприклад, студенти гірничого інституту, що працювали місяць в Зернорадгоспі, за ударну працю були премійовані червоним прапором, пошитим зі старої спідниці (Червоний гірник. – 19 серпня. – 1932).
На село почали виїздити "ударні робкорівські бригади" для допомоги в трусах та висвітлення "боротьби за хліб" у пресі (Червоний гірник. – 24 грудня. – 1932).
У лютому 1933 р. розпочалась мобілізація комсомольців для постійної роботи на селі. У червні розпочато мобілізацію комуністів для виїзду на село допомагати в організації збиральної кампанії (Червоний гірник. – 11 червня. – 1933).
Колгоспи, які не виконували хлібозаготівельні плани, заносили на "Чорну дошку". На січень 1933 р. до неї було занесені чотири господарства Криворізького району: колгоспи "Жовтень", "Перше травня", "3-й вирішальний", "Чубар" (Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Дніпропетровська область / Авт. кол.: Є. І. Бородін (кер. авт. кол.), В. М. Бекетова, С. С. Волинець, I. С. Голуб, Л. М. Голубчик та ін. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 1212).
У лютому до цього списку додалися колгоспи: "Червона поляна", "Червоний маяк", "Труд і культура", "Комунар", "Широкопілля" (Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Дніпропетровська область / Авт. кол.: Є. І. Бородін (кер. авт. кол.), В. М. Бекетова, С. С. Волинець, I. С. Голуб, Л. М. Голубчик та ін. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 1212).
У голодні роки селян рятувала можливість працювати на рудниках Кривого Рогу, бо ж вони отримували пайок і таким чином мали шанс вижити, хоча у грудні 1932 р. норми постачання робітників були зменшені:
а) робітникам 1-го основного списку замість 600 – 400 г.; утриманцям: замість 300 – 200 г.;
б) робітникам 2-го списку: замість 400 – 300 г.; утриманцям замість 300 – 200 г.;
в) робітникам 3-го списку: замість 300 – 200 г.; утриманцям: замість 200 –100 г. (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 80).
Однак узимку 1933 року і серед робітників почалося голодування, що спричинило панічні настрої. На руднику ім. Дзержинського зафіксовано 19 випадків опухання робітників від голоду. На руднику ім. Чубаря опухло 8 чоловік, в с. Широке – 7 активістів (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 188).
Місцева влада, як і союзна та республіканська, офіційно не визнавала факт голоду і заперечувала його існування. Ще у січні 1933 року відбулося засідання бюро МПК, де було виведено із складу пленуму МПК та складу бюро Коваленка – за зрив хлібозаготівлі та Фрідмана – за допомогу при пересилці листа іноземних робітників, де йшла мова про голод на будівництві Криворізького металургійного заводу (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 124).
Мешканка Кривого Рогу Лапшина (Заболотня) T. H., 1925 р. н. згадувала, що її родину, у якій було 8 дітей, врятувало те, що її "батько працював на шахті і йому давали талони (аркуші). Дуже допомагала вижити риболовля, частину улову батько носив на базар, щоб продати або обміняти на хліб" (Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 pp. в Україні. Дніпропетровська область. – С. 1134).
У переліку 29 районів області з захворюванням населення на ґрунті голоду Криворізький район знаходився на 11 місці (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 190).
Дані на 10 березня 1933 р. були такими: в лікарнях зареєстровано на ґрунті голоду: цинга – 1 чол., безбілкові набряки – 394 чол. (з них 17 дітей до 8 років, 10 колгоспників, 311 робітників), померло – 12, вилікувалось – 75, виснаження – 80 чол. (з них 1 колгоспник, 54 робітники), померло – 2, видужало – 2 (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 194).
Зі спецзведення ГНУ про факти голоду в Криворізькому районі зазначалося: "За последнее время в Криворожском районе участились случаи заболеваний среди колхозников и единоличников на почве голода, а так же отмечаются случаи употребления в пищу павших лошадей".
Особливо важкий стан спостерігався в колгоспах Лозуватської, Новокурської, Шестернянської, Веселотернівської, Широківської сільрад" (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 193).
На березень 1933 р. в офіційному огляді про уражені голодом села Криворізького району значилося 16 населених пунктів, де голодувало 398 сімей, що нараховували 1628 чоловік колгоспників та 136 сімей (538 чол.) одноосібників, з них у важкому стані 671 чол. (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 193).
Природний приріст населення у Кривому Розі на 100 душ у 1931 р. становив –18,9, а в 1932 р. – 10,2 (Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Дніпропетровська область. – С. 1205).
У доповідній записці секретаря обкому М. Хатаєвича про факти голоду цинічно звинувачувалося місцеве керівництво, яке відібрало незначні лишки хліба "у чесних колгоспників і трудящих одноосібників" (Мельник О. О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 191).
Знесилені селяни повинні були працювати у полі. Рятуючись від голодної смерті, намагалися винести з поля хоч жменю зерна. Однак за це їх керівництво називало розкрадачами державної власності і згодом прийняло сумнозвісний закон про "п'ять колосків". У зв'язку з цим на Криворіжжі розпочалося створення комсомольсько-молодіжних дружин для охорони соціалістичної власності. Від комсомольських організацій виділялися "добровільні слідчі" з кращих активістів для допомоги прокуратурі (Мельник О.О., Стеблина І.О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 181).
У липні 1933 року у селі Лозуватка було організовано 23 дружини, озброєних малокаліберними гвинтівками для охорони врожаю (Червоний гірник. – 15 липня. – 1933).
Для виконання хлібозаготівель 1933 року міськрада та МПК прийняли постанову про участь промислових підприємств у збиральній кампанії (Червоний гірник. – 15 липня. – 1933).
За відмову їхати на збирання врожаю виключали з профспілки, знімали з роботи та відбирали талони на харчі (Червоний гірник. – 13 липня. – 1933).
Міськземвідділ прийняв постанову "Про збирання колосків", згідно з якою всі діти шкільного віку й ті, що і в дитсадках, повинні організовано вийти в поле на збирання колосків. На дітей заводилися трудові книжки: за 1 кг зданих колосків зараховувалося 0, 04999 трудодня (Червоний гірник. – 19 липня. – 1933).
А також було надіслано 30 фізкультурників з Кривого Рогу до сіл району для допомоги селянам у хлібоздачі (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 183).
Крім того, піонери Широківського дитячого будинку в кількості 250 чол. були відправлені в колгоспи "Червоний гірник" і "Новина" Широківської сільради для збирання колосків, косіння снопів і укладання кіп (Червоний гірник. – 23 липня. – 1933).
З метою морального тиску місцева газета "Червоний гірник" почала друкувати "Списки дезертирів з фронту збиральної" (Червоний гірник. – 20 липня. – 1933).
Цікавим є той факт, що переможцем плану хлібоздачі в районі вийшла Інгулецька сільрада (3 єврейські колгоспи), які отримали Червоні Прапори "сталінської естафети" (Червоний гірник. – 19 липня. – 1933).
У роки голодомору різко збільшився рівень дитячої безпритульності. Уже згадана очевидиця Лапшина Т. Н. свідчила, що "дуже важко було бідним сім'ям з дітьми. Часто цих дітей просто вивозили подалі, залишаючи напризволяще, немовлят закутували та залишали у лісосмугах, ярах" (Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Дніпропетровська область. – С. 1134).
У листопаді 1932 року дитбудинки були переповнені втричі (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 78).
Така ж ситуація зберігалася і на початку весни 1933 року. У постанові обкому КП(б) У "Про продовольчу допомогу колгоспам, радгоспам, МТС і МТМ", зокрема, вказувалося, що в Кривому Розі велика кількість дітей, покинутих батьками-колгоспниками (Медльник О. О., Стеблина І. О. Криворіжжя в 1932-1933 роках: Хронологічний довідник. – Кривий Ріг, 2012. – С. 132).
У І кварталі 1933 року збільшилась кількість захворювань і смертність у зв'язку з недоїданням та внаслідок цього значним виснаженням. Дитяча смертність зросла на 50%. У зв'язку з цим розроблялися заходи для надання допомоги дітям, але нічого не було здійснено через відсутність коштів (Мельник О.О. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-1923, 1932-1933 років на Криворіжжі. – Кривий Ріг, 2003. – С. 197-198).
Така жорстока репресивна політика радянсько-партійного керівництва призвела до того, що у тих селян, які вижили, сформувалося почуття покірності, страху, що генетично передавалися наступним поколінням.
Радянська система з українського суспільства "виховала" слухняних людей-гвинтиків, якими було дуже зручно керувати.
Однак, на превеликий жаль, це заважало незалежній, соборній Україні повноцінно здійснювати державотворчі процеси.
До влади прийшли люди, які були цього недостойні.
Мовчання українців, пасивне споглядання коштувало нашій державі втрати Небесної сотні.
Події, які відбуваються в Україні сьогодні, ще раз довели, що український народ – самобутній, унікальний, неповторний, героїчний, а головне – національно свідомий і консолідований.
Особливо важливо для молоді вивчити уроки із трагічних подій 1932-1933 років, яка повинна усвідомити, що внутрішня свобода, висока мораль і духовність кожного українця – це запорука незламності і сили усього українського народу.
Лехан Лариса доцент, Криворізький національний університет