Дата публікації допису: Feb 20, 2013 8:9:16 PM
Козацько-хуторянська Полтавщина в боротьбі проти Московського комунізму
Англія – 1956
Ворогом є москаль
Приїхавши на призначене для віча місце, отамани побачили козаків, уже вишикуваних колом; залишеним вузьким проходом три отамани й три прапороносці заїхали на конях до середини.
Першим говорив отаман Масюта:
– Панове сотники, осавули, хорунжі, підстаршини, козаки й пластуни! Підкріпившись молитвою до Бога, нам треба ще нагострити свого волю для зустрічі з ворогом Українського Народу – москалем-большевиком.
Підкреслив отаман те невідрадне явище, що загони повстанців з понад трьох тисяч козаків мають лише кілька офіцерів і то низької ранги, а багато офіцерів дома з батьками гречку сіють, чи на писарських посадах сидять – і то є так тому, що нас поділили на бідних і багатих, на експлуататорів і експлуатуємих.
Дорікав за це отаман українським комуністам та соціялістам, які саме роз'єднали Український нарід. Цим соціяльним прищеплюють ненависть одних українців до других у той час, коли нам потрібна єдність усіх кляс, усієї нації, щоб здобути волю й державну незалежність. Як на приклад, Масюта вказував на себе – він бо є люмпен, син сторожа Воскресенської церкви в Зінькові – а проте він не пішов за шкідливими гаслами комуністів та соціялістів, бо розумів, що його ворогом є москаль, а заможний українець є його братом, і тепер укупі з заможними поділяє він тяжку долю повстанця.
Вкінці Пилип Масюта палко закликав усіх:
– Дорогі Побратими! Перевіряйте своє внутрішнє душевне наставлення. Коли який заможний має в серці нехіть та зневагу до бідного українця, то цим він зраджує Україні. Бідняк! Коли ти почуваєш ненависть і презирство до заможного українця, то цим ти зраджуєш Україні – а зі зради тієї користується наш загальний лютий ворог, москаль. Не шкодуйте ж життя в боротьбі за Волю нашого народу, за Самостійну Українську Державу! Слава Україні! – так закінчив отаман Масюта свою промову.
– Слава Україні! Слава Пану Отаману! – аж листя затряслось на деревах від дружних та гучних окликів повстанців..
Наталя й її товаришка були на конях позаду лав козаків. Слухаючи промову Масюти, весь час не зводила вона з нього очей. Вабили її й переконливий щирий, відвертий голос отамана і його влучна жестикуляція – як він то п'ястуком погрозить, то пальцем докірливо посварить. А кінь під ним здається й хвильки не стояв на місці, а весь час баско кружляв по колу. Все це надавало особливої лицарськости Пилиповій постаті й тим полонило серце козачки-Наталі.
Панове, Українські Лицарі Повстанці! – так почав своє слово отаман Мандик. Казав він, що наперекір ворогам нашим, які ділять нас соціяльно, всі три отамани повстанських загонів саме подають нам приклад єднання різних прошарків нашої нації. Масюта є бідняк з бідняків; він, Мандик, є середняк, а Хрестовий є син заможного батька.
Казав, що за роз'єднувальну політику наших комуністів та соціялістів дорого сьогодні платить – кров'ю та майном – ліпша частина нашого народу, що треба міцно триматися зброї, бо тільки вона може забезпечити нам Волю. А наші панки з соціялістів весь час цькують бідних на заможних, дурних на розумних і тим допомагають віковічному нашому ворогові – москалеві – розірвати фронт нашої нації. Заможні люди в кожній нації є гейби вояками в шанцях, на першій лінії фронту, а біднота, то резерва поза першою лінією.
Ми бачимо, говорив Мандик, у якому жахливому стані перебуває тепер наша перша лінія фронту, заможний прошарок, на якого ворог тисне спереду, а в потилицю б'є своя резерва-біднота. Нема чого дивуватися комнезамським недотепам, але де ж є розум українських соціялістичних та комуністичних провідників, які добрались до влади – пощо вони ведуть до самонищення українців? Оце ж тепер провідний, український соціяліст, письменник Винниченко в Українському Раднаркомі радиться з Раковським, як знищити нас повстанців – борців за нашу Волю й Українську Державу.
Отож – закінчував Мандик – через дурний розум наших панків-соціялістів та бідняцької голоти, що на спілку з московськими комуністами скинули в 1918 році Гетьмана, ми хлібороби сьогодні мусимо коси й плуги замінити на рушниці й вести тяжкі бої з потужними ворогами – москалями-большевиками та своїми комуністами-зрадниками, їхніми поплентачами.
– Слава Україні! Слава героям повстанцям-козакам!
– Україні Слава! Слава Пану Отаману! – линули голосні вигуки повстанців.
Мені двічі доводилося бачити отамана Мандика – був він середнього росту, плечистий, взагалі міцної будови тіла.
Злетілися орли козаки-повстанці – так почав свою промову останній з речників, отаман Хрестовий – з частин землі Гадяцького та Зіньківського повітів, щоби раду радити, як маємо чинити, бо чорною хмарою суне по терені наших повітів 14-та московська большевицька армія. Прямує вона на українсько-польський фронт і на шляху своєму плюндрує Україну.
І Хрестовий називав села та хутора, в яких відбулися вбивства, грабунки й насильства, вчинені загонами большевицької армії, запитуючи – чи не треба за це відплатити москалям-большевикам?
– Помстимося, пане Отамане! Помстимо-о-ося! – з запалом вигукували повстанці.
Гриць, стрясаючи п'ястуком, несамовито вигукував «Помстимося! Помстимося!», аж заки його не смикнув сусіда, щоб перестав кричати, бо всі вже стихли.
Хрестовий продовжував, дякував він козакам, що одностайно підтримують вирішення їх, отаманів, які вважали за свій обов'язок захищати від ворога місцеве населення. Казав, що є певна надія на прихід сюди війська Петлюри – уряд Директорії не дуже то любить заможних українських козаків-хліборобів, але вони перш за все люблять Україну, готові життя віддати за Волю України й тому роблять все, щоб допомогти військам Петлюри вигнати большевиків з України. Тепер треба ув'язатися в бої з частинами 14-ої большевицької армії, а після того її зустріне отаман Гресь та інші, й таким чином ця армія прийде на фронт не свіжою й потужною, а змореною в боях, зазнавши поважних втрат у людях і амуніції.
Закликав отаман не лякатися того, що ворог є в тридцять разів чисельніший, що має гармати, кулемети й досить набоїв, в той час, як у нас є багато таких козаків, що мають тільки 10 або 5 патронів до свого обріза – треба так уміло й відважно витратити свої останні п'ять патронів, щоб ними двох-трьох большевиків забити – це вже буде поплатним.
– Будьмо ж гідними нащадками славних козаків, прадідів наших, що з вірою в Бога все вміли чисельнішого та ліпше озброєного ворога бити. Слава Україні! Слава козацькому племені! –закінчив отаман Хрестовий.
Вигуки – Слава пану Отаману! Україні Слава! – були потужною відповіддю.
Закриваючи віче, отаман Хрестовий сказав, що тим часом, аж до вечірнього відпочинку, козаки можуть вільно розважатися.