Надітичі - село патріотичного духу. (Автор: Кахнич Іван)

Дата публікації допису: Feb 18, 2018 2:3:59 PM

Село Надітичі Миколаївського району Львівської області по кількості населення є невелике, але патріотичне – національний дух на дуже високому рівні. Станом на початок 2014 року в селі нараховується 124 двори, де проживає орієнтовно 450 жителів.

Розкинулось на мальовничому правому березі ріки Дністер. Засноване між 1377 - 1385 роках. Першими поселенцями були угорці. Звичайно це не більш як гіпотеза, хоча науково обґрунтована. Залишені полонені угорської національності, на горбистій місцевості під лісом, зобов’язані були допомагати переправляти купців та їхній товар через ріку Дністер бродом. Згідно з цією легендою і етимологія назва село: «надь-тічі» - «великий брід». Річка Брідниця саме тут впадає в ріку Дністер.

З осені 1916 року у селі Надітичі та в навколишніх селах проходили вишкіл Українські січові стрільці (УСС). У селі перебували здорові стрільці та старшини. Військова підготовка стрільців була організована за німецькою системою навчання і тривала майже два місяці.

Під час постою УСС з 1916 по 1918 роки у ряди стрільців влилося шість добровольців: а саме:

- сотник Василь Панчак;

- Микола Николишин;

- хорунжий Михайло Данчевський;

- гарматник Микола Корда;

- Іван Проців;

- Василь Проців.

А місцевий священик Костишин служив капеланом легіону УСС, який помер в 1919 році від тифу в м. Жмеринка. В знак пам’яті про місцевих УСС жителі села Надітичі в 1939 році у Львові замовили виготовлення пам’ятної плити з бронзи з написом усіх січових стрільців. Цю плиту розмістили на видному місці у місцевій церкві. Не довго цій пам’ятній плиті прийшлось висіти на стіні. Прийшли перші російські «визволителі», для безпеки її заховали під дерев’яними сходами на хори. У 2012 році підчас ремонту сходів натрапили на неї. Після цього плиту відполірували і розмістили знову на видному місці.

15 вересня 1939 року в селі Надітичі, одному з перших в нашому районі, відбулося партизанське повстання місцевого населення проти поляків. Польські жандарми отримали поразку. В люті від поразки поляки викликали підкріплення з Жидачівської жандармерії та обступили село, яке боронилося. З великими жертвами поляки таки оволоділи ним.

В цей час місцевий священик Роман Божейко та директор школи Микола Світий з людьми заховалися у церкві. Поляки увійшовши в село вивели обох, закували в кайдани, повели в село Пісочна і там розстріляли. Закидаючи їм, що вони були організаторами цього повстання. Від оборонців села загинуло 47 поляків, старшин та жандармів. В цьому бою 15.09.1939 року з числа місцевих жителів загинули – Федір Данчевський, Степан Кіндій, Ганна Береза, Василь Сколоздра, Кендзерів та Хомин. Усіх героїв похоронили 20.09.1939 року на місцевому цвинтарі. У похоронах приймали участь чотири священики. На могилах вкопали хрести з написами «Жертвам за волю України».

З приходом нових «визволителів» у 1944 році проводились масові арешти та депортації в Сибір родин яких вважали причетних до національно визвольної боротьби. За декілька післявоєнних років у Сибір вивезли 18 родин. Загальною кількістю 66 осіб.

Чимала кількість жителів села Надітичі були арештовані органами МГБ та НКВД. Після багатоденних допитів від ран помирали у тюрмах, деяким виносили смертельний вирок, який у скорому часі виконували. Деякі патріоти помирали у нерівних боях з каральними органами НКВД.

Село Надітичі подарувало Україні відомих провідників:

- Андрій Данчевський – перший провідник ОУН Миколаївщини;

- сотник СБ сотні «Явір» Іван Федів, псевдо «Іскра».

- провідник та референт Стрийського надрайонного проводу ОУН Юрій Грица, псевдо «Юрко».

В партизанських загонах воювали або їм допомагали – Іван Проців, Микола Проців, Іван Данчевський, Микола Давидяк, Степан Брінь, Василь Яців, Іван Федів, Григорій Яців, Іван Федів, Ілько Грица, Семен Грица, Григорій Проців.

Підчас німецької окупації проводився добровільний набір бажаючих у спеціальні школи для навчання офіцерів майбутньої української армії. З молоді села Надітичі вишкіл у школах пройшло вісім осіб, а саме :

- Зенон Мельничин;

- Микола Кіндій;

- Василь Николишин;

- Микола Мельничин;

- Іван Федів;

- Іван Ходзінський;

- Іван Яців;

- Василь Панчак.

Під час Революції Гідності багато місцевої молоді їздили до Києва та приймали у ній участь.

Троє жителів села Надітичі є учасниками АТО на Донбасі, а саме:

Більський Василь Романович 1974 р.н., сержант, був призваний в 2014 році у першій хвилі мобілізації. Загинув 7 червня 2015 року підчас виконання службового завдання в зоні проведення АТО в селі Причепилівка Новоайдарівського району Луганської області. Служив у 24-ій окремій механізованій бригаді.

Пагутяк Микола 1993 р.н. старший солдат, був призваний в 2014 році у першій хвилі мобілізації. Служив у 71 Володимир-Волинській бригаді шофером. Пізніше, через рік після реорганізації, по контракту в 14 добровольчому батальйону водієм бойової розвідувальної машини піхоти. Приймав 1,5 року бойову участь в АТО біля Луганська, Краматорська, Станиці Луганськ, Щастя. За бойові заслуги нагороджений медалями та грамотами.

Оприско Андрій 1971 р.н. закінчив Рівненську академію водного господарства. Працював директором бази відпочинку «Тухля» в Карпатах від львівської залізниці. Але ще в юності марив морем. У 2016 році підписав контракт на воєнну службу в Чорноморському флоті. Служив на бойовому кораблі «Шостка». У 2017 році, коли Чорноморський флот отримав нові швидкісні бойові катери, перевівся служити штурманом на один з цих катарів. В команді якого виконує бойові патрулювання морських просторів біля берегів, де відбуваються бойові зіткнення.

Однак деякі жителі цих околиць були перевертнями.

З доповідних записів членів СБ армії УПА, які зберігаються у центральному архіві СБУ міста Києва

До цих документів отримав доступ кандидат історичних наук Василь Ільницький, який проживає в місті Дрогобич.

Деякі відомості у цих записках обробив та доповнив історик-краєзнавець с. Черниця Іван Кахнич.

21.11.1947 року. На Кольонію пішли большевики на «всипу», де квартирувало 11 повстанців з кущової групи «Свистуна», в господарстві «Дуба».

Друга група большевиків розставилась попід Черницький ліс і о 10 годині обскочили господарство. При цім вив’язався бій.

Повстанці відступили в ліс і коли стрінулися знову з большевиками залягли та почали битися.

В бою впало 8 повстанців, а саме:

Друзі:

-«Орлик» Іван Грабович;

- «Дуб» Микола Федик 1929 р.н.;

- «Деркач» Степан Проців 1922 р.н.;

- «Чорногуз», «Москаль» Микола Овсяник сотенний 1927 р.н.;

- «Вуйко» Степан Богоніс;

- «Бурлака» Андрій Струк;

- «Хитрий» Михайло Щепаняк;

- «Лебід» Антін Федик 1927 р.н.;

Друзі: «Шандар» Кучминда Михайло с. Черниця і «Сиротюк» Ілько Шайгец с. Київець ранені, а «Кармазин» вийшов ціло.

27.12.1947 року. Микола

Кучминда Михайло 1915 р.н. переховувався під чужим прізвищем і проживав у містах Стрий та Мостиська. У 1950 році 30 липня більшовики імітували його загибель у селі Черниця Миколаївського району Львівської області, разом з двома партизанами із села Рудники. Фактично він залишився живим і проживав до 80 –х років у с. Мостиська де і помер.

Ілько Шейгец був пізніше схоплений та арештований. Покарання відбував у Львіській тюрмі, де помер у 1950 році.

Судьба «Кармазина» - не відома. Не відомо також прізвище та звідки він був.

Після загибелі партизанів, їхні тіла закопали біля міста Миколаєва. Через місяць підпільно їхні тіла перезахоронили на цвинтарі села Пісочна. Тайна зберігалась до 1989 року. Один учасник перезахоронення відкрив тайну родичам загиблих. У 1989 році їхню могилу упорядкували та поставили партизанський хрест. У 2007 році на цій могилі установили гранітний пам’ятник у вигляді тризуба та викарбували імена та прізвища загиблих.

ГОРУЦЬКО (ГІРСЬКЕ)

Кахнич Василь, син Костя, родився в селі Горуцько Меденицького району, а мешкав в селі Кадовби, Тернопільщина, українець, рільничий, був українським повстанцем під псевдом «Маркіян», провокатор.

У 1944 році вступив до ЧА, здезертирував осінню, зловлений і був у червонопагонниках. Знову здезертирував весною 1945 року і в селі Горуцько був прийнятий до українських повстанців, стрільцем у кущі. Через цілий час був замітний поведінкою.

У місяцю травні 1946 року в однім заскоку здався живим до НКВДистіві та був забраний до району. За три години автомашиною разом з большевиками з району прибув на місце криївки українських повстанців, в наслідок чого впали:

- кущовий провідник «Зірка» Кахнич Іван Федорович 1916 р.н., по вуличному – Вошкало;

- станичний «Кухар» Мартинців Яків Іванович 1916 р.н., по вуличному – Воробчиків;

- помічник станичного «Юрчик» Мартинців Василь Іванович 1927 р.н., по вуличному Воробчиків.

Василь Кахнич власною рукою, за вказівками большевицьків, закинув криївку гранатами. Від того часу ходив з боївкою МГБ по селах району і переслідував наш рух. Всипав все, що знав. Свідчив доочно людям, які були зв’язані з українськими повстанцями, на слідствах бив жертви. Від зими 1948 року являвся членом колгоспу в селі Горуцько, займав функцію магазинера.

До своєї диспозиції мав скоростріл і автомат. Діяв активно проти нашого відтинку опору.

На початку 50-х років В.Кахнич призначений головою колгоспу в селі Груди Меденицького району. Підпільники ОУН з села Повергів, Колодруби та Груди вивчили маршрут пересування В.Кахнича і в 1953 році зліквідували його в біля кукурудзяного поля. Похоронили В.Кахнича біля церкви в селі Груди. У кінці 80-х років перехоронений на кладовищі села Гірське.

Степан К. уродженець 1919 року в селі Черниця Миколаївського району Дрогобицької області, українець, освіта – 4 класи народної школи, рільничий, жонатий.

Весною 1945 року пішов в ЧА, а восени цього ж року повернувся додому. За німецької окупації цілий час працював у селі Рудники на спиртзаводі. З приходом большевиків 1944 року його забрали на пересильний пункт до Дрогобича, а звідти доставили до м. Ряшева до 1-го Українського фронту. Звідси за три дні їх відставили на фронт біля міста Ясло, де Степан зістав ранений. Спершу його відставили до лічниці в Ряшові, а за три дні перевезли в Чернігівську область. Тут його за шість місяців вилічили, зачислили до третьої групи інвалідів та відпустили додому.

По приїзді додому він зголосився до Миколаєва на воєнкомат. Де видали йому документи. До нього часто приходив його швагер Степан Ф. і розказував йому про повстанський рух і що повстанці зараз роблять. Степан Ф. казав, щоб він слідив за повстанцями, до кого заходять, звідки приходять та куди виходять. За це С.Ф, мав йому платити по 500-600 крб. місячно. Слідити казав так, щоб його ніхто не підозрів. С.К. на це погодився і підслідив, що повстанці заходять до Павліновича Михайла, Матвіїв Івана, Пітика Андрія, Рудої Марії, Меліцького Івана. Про це він запискою повідомив С.Ф.

Одного разу вечором коло нього переходило двох повстанців, з-поміж яких він пізнав д.Дуба. Про це повідомив С.Ф., що ці повстанці, які робили засідку на большевиків на держівському цвинтарі, відійшли на Київець. Другим разом С.Ф. питався його, чи не бачив він д.Шандара. Він сказав, що не бачив. Бо боявся, щоб д.Шандар його не підозрів. С.Ф. казав, щоб він слідив, може повстанці будуть збирати збіжжя, масло, хто буде з господарів давати та хто з повстанців буде збирати і скільки їх буде. В дальшому говорені С.Ф. казав, що Юрко Ф. також доносив на большевиків, але тільки на МВД. Ці всі матеріали казав розвідати до 8.7.1947 року.

Його зліквідовано 3.9.1947 року.