Дата публікації допису: Oct 02, 2012 6:39:21 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ №278
Бунда Іван-Василь Володимирович, народився 13 січня 1931 р. у м. Глиняни Золочівського району Львівської області, українець, греко-католик, студент, заарештований в 1951 р., звільнений у 1956 р.
Заарештували мене енкаведисти 18 квітня 1951 р. Тоді я навчався на другому курсі Львівського сільськогосподарського інституту. Після майже чотиримісячних катувань 12-13 липня 1951 р. був засуджений «трійкою» за статтями 54-1а, 54-II кримінального кодексу УРСР до 25 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав з конфіскацією всього майна.
Звинувачували мене у збереженні забороненої націоналістичної літератури, її рукописному розповсюдженні, в членстві у молодіжній націоналістичній організації «Сонце».
Судилище проходило на протязі двох днів у повній ізоляції від громадськості в тюрмі на вулиці Лонцького (головний вхід в тюрму був з вулиці Сталіна) у Львові. Одиноким свідком, яка зрадила своїх друзів, була Забава Ольга – студентка Львівського університету, але на суді вона була відсутня.
До таких же термінів ув'язнення були засуджені:
1. Грицай Василь Андрійович – студент Львівського сільськогосподарського інституту, з с. Грушів Дрогобицького району Львівської області.
2. Савчак Ольга – студентка Львівського державного університету з с. Грушів Дрогобицького району Львівської області.
3. Боровна Дарія – студентка Львівського медінституту з міста Івано-Франківська.
4. Сушко Анна М. – студентка Львівського педінституту з села Грушів Дрогобицького району Львівської області.
5. Магура Агафія Григорівна – жителька села Грушів Дрогобицького району Львівської області.
6. Копач Іван – житель села Грушів Дрогобицького району Львівської області.
І ще були засуджені хлопець і дівчина (Михайло і Анна) також з села Грушева Дрогобицького району Львівської області, прізвищ їх не пам'ятаю.
Слідство у нашій справі вів лейтенант Виноградов.
В ув'язненні я перебував на будівництві концтаборів і вугільних шахт в «Камышлаге» Кемеровської області (Московський р., селище Междуречє, Ольжерас). Мені присвоїли табірний номер Г-629. Начальником «Камышлагу» в цей час був людиноненависник майор Громов.
З початку 1953 р. ешелонним етапом я був направлений на Крайню Північ у Воркуту, куди і прибули ми 5 березня 1953 р., якраз в день смерті Сталіна – найщасливіший і найвеселіший для в'язнів день. Карантинний термін проходив на шахтах № 40 і №8 (рудник), а відтак за непокору з групою 100 чоловік був направлений у новостворений табір (п/я 175/14), який забезпечував будівництво ТЕЦ-2. Тут присвоїли мені новий номер. Ія-ІІ.
На будівництві працював землекопом, зварником, монтажником-верхолазом, а в кінці ув'язнення (з пуском в експлуатацію ТЕЦ-2), слюсарем-турбіністом.
Звільнений з ув'язнення 16 червня 1956 р. На ТЕЦ-2 залишився працювати слюсарем-турбіністом як вільнонайманий ще на рік.
У 1957 р. прибув в рідні Глиняни, де з великими труднощами прописався і дістав роботу в місцевій МТС. Працював на різних посадах.