Дата публікації допису: Feb 06, 2013 7:35:33 PM
Розповідь Катерини Кос (Швед), 1937 р. н., жительки села Черниці
Деякі особливі події у нашому селі з приходом радянської армії у моїй пам’яті збереглися на все життя. Мій батько, Іван Кос, проживав у селі Пісочній, був непоганим кравцем. До нього місцеві люди приносили ремонтувати і шити новий одяг. Від цього виду послуг не відмовлялися і місцеві партизани. Вони не мали своєї швейної майстерні для пошиття відповідної форми одягу, тому в основному одягалися у трофейний. Багато цих речей доводилося перешивати, укорочувати та добавляти інші елементи. За цими послугами партизани і приходили до батька. Бували випадки, коли до нас приносили контингент для партизанів, який передавали у ліс. Деколи і мені приходилося бути посильною.
На другій від нас стороні дороги стояли господарські будівлі, а за ними було поле, яке в основному засівали кукурудзою. Чомусь у цих місцях часто проходили бойові сутички місцевих партизан з облавцями. Запам’яталася одна з них. Із сусіднього подвір’я вийшли два облавці, один місцевий, Володимир Кардаш, та Микола (родом зі села Устя). З другої сторони дороги з-за будівель почали стріляти. Облавці полягали у придорожні фоси та хотіли перебігти до нас на подвір’я. Партизани стрільбою не давали їм піднятися, пізніше закидали їх гранатами…
Після цих подій наші дерев’яні ворота були сильно покалічені осколками гранат та куль. Після бою у городі залишилась одна нерозірвана граната. Партизани відступили, а прибулі на допомогу «стрибки» спалили стодолу та стайню Євдошиних, яка була наповнена снопами та сіном. В цей час родина Євдошиних, мати з двома дочками, громадили сіно на полі. Коли повернулися додому, їх уже чекала машина. Забрали до Миколаєва, допитували, потім вивезли у Сибір. У цей час їхній батько був на фронті, але це не допомогло. Облавці вважали, що у стодолі Євдошиних переховувалися партизани, за це родину і вивезли.
У нашій хаті два роки була артіль, де мій тато з Іваном Заславським (родом із Рудник) шили одяг. У 1946 році їх перевели на роботу до Львова. Їздили туди на цілий тиждень, поверталися тільки у неділю. Набравши харчів, знову попутними машинами їхали назад. У кінці 1946 року, у неділю, під вечір, Іван Заславський стежкою ішов до центральної дороги. НКВДисти подумали, що це – партизан, і убили його. Знявши з нього одежу, в кальсонах та сорочці повезли через Пісочну у Черницький технікум. У цей час я була при дорозі і одразу Івана упізнала. Убили його задурно, бо ніякого відношення до партизанів не мав.
Одного разу, коли поверталась з Черницької церкви, побачила, що у фосі біля технікуму лежало троє мертвих, дуже красивих хлопців, не з місцевих. Таким методом облавці виставляли усіх убитих на показ та впізнання. У Пісочній таким місцем була символічна могила біля сільської ради. Я деколи ходила туди дивитися і одного разу упізнала серед убитих Геника Гусакового (Юрашового).
Нашу сім’ю теж могли вивезти у Сибір, тому батько дуже переживав. Але нас, як пізніше з’ясувалося, прикривав місцевий «стрибок» Степан Швед (Гиляк). Коли закінчилися репресії, він відкрито про це сказав нашому батькові.
Записав Іван Кахнич 04.12. 2010 року.