Вони не зрадили. (Автор: ЧЕРНЕЦЬ Дем'ян Іванович)

Дата публікації допису: Jul 02, 2016 2:59:35 PM

Книга «Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

Народився 6 квітня 1944 року в с. Деренівка Теребовлянського району Тернопільської області. Після арешту батька Чернеця Івана Григоровича, 8 серпня 1949 року, і засудження його військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області за ст. 20-54-1а, 54-11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі у ВТТ з конфіскацією майна, нашу сім'ю в складі: матері Чернець Євдокії Пилипівни, сестри Чернець Зофії Іванівни і мене виселили на спецпоселення під нагляд органів МВД в Пермську (Молотовську) обл. Добрянський район поселення Верхній Луг.

Євдокія Пилипівна Чернець з сином Дем’яном і дочкою Зофією, пос. Верхній Луг Молотовської обл.. (зараз Пермська обл.) 1950 рік

Від сипного тифу 11 листопада 1950 року померла моя сестра і мене з мамою переселили в Чусовський район поселення Пашія, де я 1951 року пішов у 1-й клас місцевої школи.

На спецпоселенні сім'я перебувала з 06.09.1949 р. до 25.03.1957 р. Після реабілітації батьків ми повернулись на Україну, де нас вороже зустріла місцева влада, довший час відмовляючи нам у прописці і поверненні конфіскованого майна. Завдяки наполегливості батьків ця проблема з часом була вирішена.

У 1961 році я закінчив Теребовлянську середню школу № 1, а в 1968 році закінчив Львівський політехнічний інститут і отримав спеціальність інженера- будівельника та був направлений на роботу в м. Тернопіль.

Як інженер-будівельник я пройшов шлях від майстра до керуючого проектно-технологічним трестом «Тернопільоргагробуд», беручи участь як в проектуванні, так і в спорудженні таких об'єктів як: санаторій «Медобори» в с. Конопківка Теребовлянського району, тепличного комбінату в Романовому Селі Збаразького району, тваринницького комплексу «Маяк» Гусятинського району і в будівництві житла для НВО «Ватра» в м. Тернополі та інші. Членом КПРС ніколи не був. Служба в армії 1970-1972 рр.

Після розпаду СРСР я активно включився в громадську роботу з питань національного відродження і розбудови Української держави.

При утворенні Народного Руху України у 1991 році став його членом, а в 1992 році створив і очолив осередок Товариства політичних в'язнів і репресованих в НВО «Ватра» із 74 осіб.

Метою товариства є сприяння державному, національному і духовному відродженню України, всебічний захист інтересів членів товариства та надання їм моральної та матеріальної підтримки.

У 1995 році обраний заступником голови Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, у 1997 році обраний членом комісії з питань поновлення прав реабілітованих при Тернопільській міській раді.

У 2008 році обраний головою обласної організації товариства, а у 2010 році обраний заступником голови Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих

Як голова товариства беру активну участь в оформленні музею політв'язнів і репресованих, організації пошуку документів і місць загибелі жертв політичних репресій та їх перепохованні, встановленні пам'ятників і пам'ятних знаків борцям за волю України, а саме: крайовому провіднику ОУН «Бурлану» (Прокопишин Іван) на хуторі Підболото біля села Темногайці Шумського району, крайовому провіднику «Євгену» (Поздик Йосип) в селі Деренівка Теребовлянського району, пам'ятний знак «Борцям за волю України» в полі між селами Пронятин і В. Глибочок Тернопільського району, меморіальну дошку вояку УПА Зайцю Павлу, уродженцю села Добромірка Зборівського району, якого в березні 1945 року енкаведисти повісили в центрі смт. Підволочиськ.

Репрезентую і захищаю громадські права членів товариства, допомагаю у підготовці видання книги пам'яті «Малолітні політв'язні Тернопільщини». Беру участь в роботі Координаційної ради громадських організацій національно-патріотичного спрямування Тернопільщини. Учасник подій на Майдані.

За активну діяльність в розбудові незалежної Української держави відзначений грамотами міської та обласної рад, нагороджений медаллю «Двадцять років незалежності України», за активну участь в подіях на Майдані 2013-2014 років відзначений медаллю «Учасник Євромайдану».

Львівська станиця ОУН-УПА

У Львові, на вул. Сербській, 11/9, з 1946 по 1950 рр. діяла Станиця організації українських націоналістів (ОУН). Її членами були:

Галянто Марія Іванівна, справжнє прізвище Кубів Євгенія Іванівна – студентка Львівського учительського інституту, підпільне псевдо «Зірка», родом з с. Залав'я, 1921 р. н.;

Кучерена Дарія Олексіївна, справжнє прізвище Шах Анастасія Яківна, родом з с. Мшанець, 1924 р. н.; Литняк Ольга Іванівна, псевдо «Арфа», родом з с. Залав'я, 1926 р. н.;

Захарій Ольга, псевдо «Христя», родом з с. Ілавче, 1924 р. н.;

Медюх Анна, справжнє прізвище Щербата Анна Пилипівна, родом з с. Деренівка, 1923 р. н.;

Моранська Марія Антонівна, справжнє прізвище Польова Анастасія Федорівна, родом з с. Деренівка, 1923 р. н.;

Полівчак Степан Пилипович, справжнє прізвище Щербатий Степан Пилипович, родом з с. Деренівка, 1928 р. н.

Дві перші учасниці станиці були заарештовані у 1950 році і засуджені за ст. 54-1а-11, на 25 р. позбавлення волі. Литняк О. перед арештом «Зірки» виїхала до Запоріжжя, Захарій О. – до Москви. Щербата Анна засуджена за ст. 54-12 в 1949 р. на 10 р. позбавлення волі. Справу Польової Анастасії передали в м. Тернопіль, де вона і була засуджена на 10 р. позбавлення волі. Судові справи зберігаються в архіві Львівського СБУ на вул. Бандери, 1.

Всі підпільниці були з Теребовлянського району Тернопільської області. Як тепер стало відомо з книжки Н. Мизака «За тебе, свята Україно», 20-го тому «Літопис УПА» і судової справи члена ОУН Сердечного Миколи Івановича, Станицю організував провідник пропаганди Тернопільського Крайового проводу ОУН Поздик Йосип Григорович, псевдо «Євген», родом з с. Деренівка, 1921 р. н., для підпільної співпраці. Як член ОУН, перебував у підпіллі з 1943 р. Загинув 12.01.1951 р. в с. Берем'яни Бучацького р-ну Тернопільської області. Меморіальну дошку з його портретом встановлено на будинку «Просвіти» у його рідному селі 20.10.2013 р.

Щербатий Федір

Кур'єром між Львівською Станицею і Крайовим проводом пропаганди «Поділля» був Крушний Василь – односельчанин Поздика Йосипа, загинув у 1948 р., а також підпільники: Щербатий Федір, псевдо «Логін», Сердечний Микола, псевдо «Гнат» і студент ветеринарного інституту Кубів Василь, псевдо «Джміль».

Керівником Станиці з 1946 по 1950 р., була чл. ОУН Кубів Євгенія Іванівна, котра після таборів ГУЛАГу проживала разом з батьками у м. Донецьку, де і похована 24.04.1980 р.

Меморіальну таблицю про Станицю ОУН-УПА встановлено на будинку № 11 на вул. Сербській у м. Львові...

Василь Кубів, Дем'ян Чернець, 2014 р.

За віру, націю, за народ

До 72-ї річниці утворення УПА

Національно свідома громадськість України в 2014 році відзначила 72-гу річницю з часу утворення Української повстанської армії (УПА).

У XX сторіччі було три УПА і всі творилися на території України з єдиною метою мати свою незалежну Українську державу з рівними національними і соціальними правами.

Перша УПА повстала у 1919-21 роках під керівництвом Юрка Тютюнника. Це були партизанські загони на східній Україні, пов'язані з зимовим походом військ Тютюнника з території західної України на допомогу партизанським загонам східної України.

Друга УПА – це Поліська Січ, яку очолив Тарас Боровець (Т. Бульба 1942-43 рр.).

Третя УПА створена на Волині Організацією Українських Націоналістів (ОУН) теж у 1942 р. (Сергій Качинський – «Остап» роззброїв німецьку заставу і перейшов у підпілля). Визначними командирами третьої УПА були такі відомі командири як: Дмитро Клячківський, Роман Шухевич, Василь Кук. Військові дії ця УПА вела 18 років, з 1942 по 1955 рр.

До створення підрозділів УПА та структур підпілля ОУН причетні також вихідці з Теребовлянщини, серед них такі особистості як: Йосип Поздик – «Євген» з села Деренівка і Мар'ян Іваницький – «Промінь» з села Заздрість. Їх дев'ятирічна боротьба на високих постах Крайового проводу ОУН повинна бути прикладом самопожертви для української молоді XXI століття.