Дата публікації допису: Feb 05, 2014 6:57:58 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ№ 91
21 серпня 1941 р.
Як ми боронилися перед колгоспом
Село Братишів Товмацького району зачисляли большевики до найбільш опірних сіл. Ні комсомолу, ні «піонерів» у школі, ні колгоспу, ні навіть ініціятивної групи колгоспу, хоч було 35 агітаторів та 17 членів сільради, не вдалося їм зорганізувати.
Громадяни застосовували таку тактику: ні в чому не перечили, на лекціях спали, на мітингах мовчали. Коли йшла колгоспна справа, висували промовцями жінок та батраків. А як ті заговорили, то політрукам та партсекретарям шапки на голові підносилися.
Одного разу заявив бувший батрак (наймит), що «з радістю» запишеться в колгосп, але нехай спишуть з ним контракт і нехай дадуть йому те, що мав у поміщика. І подав свої колишні заробітки: мешкання, паливо, паша для корови, збіжжя 12 сотнарів і грішми 600 зол. у рік. У відповіді договорився політрук до того, що назвав батрака експлуататором бідного поміщика...
Село жило в нічнім страху, що бодай половину вивезуть, а решту стероризують і таки колгосп зорганізують, бо так відгрожувались большевики. Одначе, стало на тому, що вспіли вивезти дві сім'ї за «збройний саботаж» їхніх дітей, членів підпільної організації. Інших громадян замучували всякими обов'язковими працями при залізниці, лісових роботах, при будові аеродромів та доріг. Навіть жінок і дівчат забирали до тяжких робіт. Про коней і не говорити.
Світанок волі
Та прийшов довго очікуваний день 22 червня. Вже надвечір село заповнюється втікачами з примусових робіт. Того ж дня політрук розповів на мітингу про війну з Німеччиною, погрожував, що «совєти роздавлять ненависну націоналістичну Німеччину».
Цілий тиждень товклися по селу енкаведисти, вишукуючи підпільників. Та не легко було їм віднайти їх у лісах та житах. Все ж таки при допомозі двох місцевих зрадників удалося їм арештувати трьох націоналістів: Пальогу Михайла, Дутку й Солонину. Одного відпустили додому (сусідня хата) по список націоналістів та тільки й бачили його. Дутку й голову клюбу – Солонину розстріляли. За мною шукав місцевий конфідент Микита Солонина три дні.
І так у безпереривній тривозі: одні в селі, інші в житах дожили до 1 липня. Того дня вдосвіта проїхала через Братишів евакуаційна валка з Товмача: райпартком, райвиконком, їхні сім'ї та група «східних вчителів».
Сталася справедливість
Ще кілька годин томливої тиші. Після полудня почали вертати в село збігці. З’явилися теж озброєні наші братишівські партизани. Обох большевицьких конфідентів Микиту Солонину й Григора Головатого розстріляли. (Обидва були непоправні п'яниці).
айже в ту саму хвилину надійшла з Товмача друга валка, тільки вже пішки: молоді жидівські хлопці й дівчата – комсомольці. Їх придержано в селі, щоб передчасно не рознесли вістки про події в селі. (В Нижневі, два кілометри від Братишева, були ще большевицькі частини). Все ж таки одному комсомольцеві вдалося втекти до Нижнева. Там повідомив про те, що сталося, військову частину.
Півтори години стріляють у церкву
Вислано 4 танки. З усіх танків почали большевики обстрілювати дерев'яну церкву. Вже по кількох хвилинах церква загорілася. Але командант стріляв у церкву. Щойно смерком припинили обстріл і від'їхали.
Промовила братня кров
І було б залишилося для нас тайною, чому так завзято знущалися над церквою, коли б не один випадок: коли хмари диму застелили село, а криваве полум'я залило півнеба, один із громадян, Федір Козак, не втерпів у житі і пробрався до села. Зайшов городами на Антонівську дорогу, де пізнав большевицький танк і бійців. Але одночасно побачив він, що стріляють теж із зовсім протилежного боку. От він і виміркував: «Тут стріляють большевики, а там німці». Давай добиратися городами до німців. Смерклося. Підходить до другого танка і не розбираючись, хто при танкові, кричить: «Гайль Гітлер! Слава Україні!».
В ту ж хвилину накидаються на нього комсомольці. Та командант, що при танку, здержав їх: «Ця справа належить до мене». А до оторопілого зі страху чоловіка крикнув грізно: «Вперьод!» Відвів ледве живого чоловіка подальше, поки не зійшли з очей комсомольців й коротко, твердо каже: «Ви добре зробили, але за скоро. Я українець. В армії українців багато, але ми вам не можемо допомогти. Ми зараз відходимо. Однак, не знаю, чи ще яка частина не заблукає сюди. Заховайтесь добре на день-два».
І відійшов...
Зараз після того спинив обстріл і відійшов з «карательним отрядом». А нам стало ясно: українець командант пожалував села і кровних братів, хоч може наражував своє життя. Коли ти, брате, в полоні, дай про себе знати. Ми тебе приймемо в нашу братишівську громаду. Приймемо як рідного.
А. Домбровський
Українські щоденні вісті (Львів). 1941, 21 серп.