ДЗВІН САЛІНИ. Частина VI. (Автор: Прокопець Марія)

Дата публікації допису: Apr 17, 2015 6:29:4 PM

1993 р.

Мітинг-реквієм 1993 року відкривають члени осередку КУН м. Добромиля.

Відкривають дещо своєрідно, бо перед зором тисячолюддя спершу стоять троє: сивоголовий Микола Токар, молодий Ярослав Угрин і Тарасик Міка, котрі символізують три покоління тих, що передають, і тих, котрі приймають естафету пам'яті.

- Про нашу Саліну ще не знає цілий світ, а мусить знати. Бо це біль і горе нашої землі, нашого народу, – говорить Тарасик Мика.

- Знай, синку, що час не зітре з пам'яті людської цього страшного злочину, як дощ і сніг не змиють слідів крові на цій землі. Бо хоч які рясні трави вкривають землю, вона виступає. Як би не намагалися приховати від людей каїнський вчинок, виправдати, він від того не зменшиться, – говорить Ярослав Угрин.

- Вже вкотре приходимо ми сюди, на цю зболену землю, щоб віддати шану мертвим, помолитися за їхні душі. Саме тут, перед пам'яттю невинно убитих, ми повинні заглянути в найпотаємніші закутки своєї душі і дати аналіз своїм вчинкам. Так є, і так мусить бути. Завжди, через роки, десятиліття, віки.

Ви прийдете сюди зі своїми дітьми та онуками і розкажете їм про страшні події цього далекого часу, змовите молитву, засвітите свічку і тут, на цім місці, навчіться аналізувати своє життя.

ПЕРЕД БОЛЕМ САЛІНИ ОБ'ЄДНАЛИСЯ ВСІ

У неділю, 25 червня, в урочищі Саліна поблизу Добромиля відбулася жалобна церемонія вшанування пам'яті жертв сталінського режиму. 65 років тому на цьому місці більшовики по-звірячому стратили понад три тисячі політв'язнів Перемишльської та Дрогобицької тюрем і мирних жителів околиць. Замордували їх тільки за те, що вони були українцями.

Богослужіння у Добромильських храмах та панахиду на Саліні відслужили владика Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз та Макарій Мелетич, владика УАПЦ, і майже три десятки священиків трьох українських Церков.

Єпископ Ю. Вороновський разом із священиками уважно слухають виступи

Щороку на Саліні проходять жалобні церемонії, щороку люди приносять сюди свій біль і свою шану невинним жертвам кривавого режиму, возносять до Господа молитви. Досі над розтерзаними могилами молилися окремо і тільки цього року священики і вірні трьох українських Церков об'єдналися перед болем і скорботою Саліни у спільній молитві. Саме цей факт є свідченням упевнених кроків до порозуміння, об'єднання українського народу.

Сумні урочистості в Добромилі розпочалися молитвою біля будівлі колишньої тюрми.

Велелюдна процесія пройшлася тією дорогою в урочище Саліна, яку 65 років тому долали змучені і катовані люди – політв'язні, просвітяни, інтелігенти, просто порядні і щирі українці, що їх червоний кат вів на криваву масакру.

На передньому плані о. Никодим та о. Василь

Відбулася панахида на верхній могилі, на нижній могилі поклали вінки. Цього року їх було чимало – від Верховної Ради України, Львівської обласної ради, Старосамбірської районної ради, райдержадміністрації, Добромильської міської ради, відділу освіти, політичних партій, громадських організацій, сільських громад, підприємств. У цьому – висловлення шани невинно убієнним.

Перед болем Саліни об’єдналися всі

Владики освятили наріжний камінь і Хрест на місці, де буде споруджена капличка.

Мітинг-реквієм не міг залишити нікого байдужим. Проникливі і зболені слова поезії та музики Марії Прокопець, Георгія Ханика, Василя Калужинського, Тетяни Шпайхер, спів народної хорової капели "Світанок", Андрія Бербиха, Андрія Прокопця, Андрія Кукури, ансамблю сім'ї Леончиків, дуетів матері і доньки Яворських, Смолінських викликали сльози не тільки в тих, хто пережив трагічні часи, а й у зовсім юних, яких, до речі, цього року було набагато більше, ніж у минулі роки, що є дуже важливим для утвердження нашої пам'яті, бо це – запорука майбутнього України.

Хор «Бескид» м. Дрогобич, диригент – Р. Сов’як, 2007 рік

На велелюдному жалобному мітингу виступили народні депутати України Ярослав Кендзьор та Антон Ружицький. До речі, Ярослав Кендзьор має за обов'язок приїжджати на поклін до могил Саліни щороку. Щирі й проникливі слова промовляли до учасників здвигу перший заступник голови Львівської обласної ради Микола Горинь, голова Старосамбірської районної ради Володимир Горбовий, голова Старосамбірської РДА Микола Цепенда, лідер районної організації КУН Володимир Васюта.

Оксана Петрівська

ВОНИ НЕ БУЛИ БАЙДУЖИМИ, НЕ БУДЬМО БАЙДУЖИМИ І МИ

У час Незалежності України у 1991 році члени ТУМ ім. Т. Шевченка ДОКу "Добромиль" (директор – пан Роман Тур) відновили верхню могилу, на якій було встановлено новий дубовий хрест, виготовлений у с. Губичі. У лісі прочистили пішохідний шлях, що з'єднав нижню могилу з верхньою. Ці роботи безоплатно виконали рухівці під керівництвом б. п. Володимира Калужинського.

За кошти заводу "Екватор" була відновлена капличка, яку поєднали бетонними сходами з нижньою могилою. У виділенні коштів на бетонні сходи сприяв колишній політв'язень радянських таборів, на той час заступник голови обласної ради пан Іван Гель.

У 1995 р. Марія Прокопець, Йосип Лось та Дмитро Лапичак, що впродовж років Незалежності збирали матеріали, видали книжку "Саліна", увіковічнивши для нащадків у слові пам'ять про невинно убієнних.

У 1996 р. на місці загибелі жертв Саліни було встановлено пам'ятний знак, виготовлений на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Автори: скульптор В. Чумак, архітектор В. Каменщик. Ініціатори виготовлення пам'ятного знаку – Володимир Горбовий та Ігор Уляновський, які були на той час очільникам району.

Жертовно працювали на зведенні знаку добромильчани, найактивнішими серед яких були: б. п. Дмитро Сокіл, Микола Токар, б. п. Степан Теліш, Григорій Жолобко, Богдан Якимець, Роман Яцик, Роман Павлішак, Богдан Мушора, Ігор Уляновський та багато інших, а також старші учні Добромильської допоміжної школи-інтернату (директор – Андрій Кукура).

Не можна не згадати і директора Споживчого Товариства м. Добромиль пана Івана Голубка, підлеглі якого безоплатно привозили обіди та воду для працюючих на спорудженні пам'ятного знаку.

У 2007 р. за власні кошти уродженця м. Добромиль пана Андрія Лопушанського біля пам'ятного знаку було проведено благоустрій та споруджено капличку. Керував роботою і вклав частину коштів теж уродженець Добромиля пан Ігор Токар.

Уважно слухають присутні виступ свого краянина – депутата Верховної Ради Андрія Лопушанського, 2009 р.

Та багато чого потрібно зробити ще і нам із Вами: спорудити від центральної алеї до пам'ятного знаку доріжку та сходи, провести освітлення, побудувати невелику дзвіницю, відкрити кімнату-музей. Словом, спорудити меморіальний комплекс. А для цього необхідна наша з Вами жертовна праця та кошти.

Віриться, що байдужих до цієї справи не буде. Кожна громада району, обласна рада, зрештою, кожна людина почує серцем закличний дзвін Саліни та відгукнеться на його зов.

Це – наш обов'язок, часточка нашої маленької болючої пам'яті.