Дата публікації допису: Jan 11, 2017 5:34:35 PM
Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014
Український народе, стань уже раз собою. Позбудься своїх вікових сварів і чварів, вислуговування гожим, підлещування і пониження, бо на встид і сором, не бракує їх і нині в наших пасторальних і церковних провідних кругах. Отрясися від своїх віковічних недостач, стань на свої ноги в Україні і на поселеннях... народе, піднеси свою голову, випростай свої руки...
Йосиф Сліпий
Від 1918 року російська окупація України завдала великих втрат у демографічному аспекті – знищила інтелігенцію та селянство. В матеріально-культурному – все найцінніше багатство України вивезла до Москви та Ленінграда. Старовинні найцінніші вироби зі срібла, золота, діамантів, коштовного каміння, мистецькі вироби, картини відомих художників, цінні стародруки, рукописи, Євангелії, церковні хрести, дарохранильниці, археологічні пам'ятки античних колоній, скіфські старожитності – все забрала Росія. Ключові слова: окупація, депортація, голодомори, арешти, конфіскація, депопуляція, смертні вироки.
Мільйони українців не знають справжньої історії свого народу – великих втрат в сфері культури, безпощадного знищення українців усіх верств інтелігенції, духовенства, військовиків, селянства. Все це, починаючи з шкільної лавки, подавалося у викривленому світлі.
Стараємося подати в хронологічному порядку, майже без коментарів, події та загарбницькі дії "старшого брата", починаючи від 1917 року до сьогоденнішнього 2014 р. та "визволення російськомовного населення" в Криму.
В грудні 1917 року на 1-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві більшовики отримали поразку, тоді агенти Москви переїхали до Харкова і проголосили "Українську республіку Рад" та створили уряд, що опирався на інтервентів.
Бронштейн-Троцький вважав, що "без Украины нет и России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и советская власть, и мы с вами".
1918 року російські більшовики під керівництвом царського жандармського офіцера Муравйова знищили 300 українських студентів та гімназистів, які під Крутами захищали під'їзд до Києва.
26 січня 1918 року більшовики захопили Київ і знищили 5 тис, осіб, які розмовляли українською мовою. Захопивши Одесу, Муравйов знищив ще 10 тис. осіб, за що 17 лютого одержав подяку від В. Леніна.
1918-1920 pp. – масові розстріли військовополонених, масові ув'язнення, концтабори, знищення. "Ми повинні карати не лише винних. Страта невинних вражає маси" – заявив 1918 р. майбутній прокурор і міністр юстиції М. Криленко.
Виселення українців у концтабори, які створив Яків Свердлов-Шварцбаум. У березні 1919 року в листі до Шліхтера вимагав вивести з України 130 млн. пудів хліба, на 1920 р. – 160 млн., а 1921 р. – 200-300 млн. пудів.
11 березня 1921 р. Декретом Ради Народних Комісарів України "Про купівлю для державних музеїв у приватних осіб музейних цінностей" всі пам'ятки мистецтва і старовини оголошувалися народним майном, вже потім їх забирала Державна імпортно-експортна комісія і "надлишки" продавали.
Лише в Києві поставлено на облік 150 приватних збірок – понад 200 тис. предметів старовини і мистецтва на суму одного мільярда карбованців (1915 року мало цінність усього золотого запасу царської Росії), які переправлені до РРФСР і звідти за кордон.
1921 р. під Базаром (Житомирщина) за наказом Котовського та Фріновського комуністи розстріляли 359 полонених українських вояків, які під час розстрілу співали "Ще не вмерла України".
8 квітня 1922 р. комісія на чолі з наркомом М. Серафімовим з музею культури і побуту, що на території Києво-Печерської лаври, здійснили вилучення дарів Б. Хмельницького, І. Мазепи, а також російських імператорів й імператриць. Серед речей, реквізованих ГПУ 27.04.1922 р., була унікальна митра загальною вагою 9 фунтів, оздоблена діамантами, смарагдами, сапфірами, рубінами, діамантово-перлова підвіска для золотої лампади, прикрашена 224 діамантами. До того цінні речі великої історичної вартості були вилучені з музеїв Софіївського собору у Києві, з музеїв Чернігівщини та інших регіонів.
19 березня 1922 р. згідно інструкції В. Леніна в листі до членів Політбюро ЦК РКП (б) говорилося про необхідність провести вилучення церковних цінностей в найбагатших лаврах, монастирях, церквах. "Чим більше представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться розстріляти, тим краще" – писав В. Ленін.
Лише протягом 1922 р. з церков України вилучені мистецькі цінності, перетворені на брухт і в спеціальних актах оцінені "на вагу": 2850 пудів 30 фунтів срібла, 3 пуди і 2 фунти золота, 1397 каратів і 13 золотників коштовного каміння.
Впродовж року в 1048 церквах, 81 костелі, 188 школах та 22 монастирях Подільської губернії забрали тисячі виробів зі срібла вагою 130 пудів (понад 2 тонни). З Спасо-Преображенського монастиря XIII ст. конфіскований срібний ковчег, який був привезений з Константинополя (Горбачук В. Барви української мови / В. Горбачук. – К.: КМ АСАDЕМІА, 1997. – С. 29-38).
З церковних ризниць Чернігівських храмів XI – XIII століття забрані унікальні вироби зі срібла, посуду Київської Русі та старовинні Євангелії.
У селі Великі Сорочинці на Полтавщині зруйнований родинний склеп Апостолів, що містився у церкві святого Спаса, осквернений прах гетьмана Данила, його дружини і нащадків.
З оправи ікони Божої Матері Успенського собору Києво-Печерської Лаври (XI століття) видовбали 200 діамантів, які разом із золотими ризами продані Канаді.
Спеціальна комісія Наркому освіти РРФСР відібрала для Оружейної палати у Москві близько 10 тисяч предметів загальною вагою в 400 пудів, серед них чаша XII століття Чернігівського князя Володимира Даниловича, срібні вироби Київського майстра Іоана Равича XVIII століття, тарелі і чарки ХVЛІ століття.
Вилучені цінності з золота, срібла та коштовних каменів, що забирала Росія від радянських республік, дорівнювали 26000 пудів (416 тонн).
В 20-30-их роках продаж культурних цінностей за кордон перетворився на одну з головних статей державного експорту (Горбачук В. Барви української мови / В. Горбачук. – К.: КМ АСАDЕМІА, 1997. – С. 29-38).
1921-1922 рр. настав перший голод, як наслідок пограбування селянства. Загинуло два мільйони українців (Куліш А. Книга пам'яті українців / А. Куліш. – X.: Просвіта, 2000. – С. 8).
1920-1922 рр. – придушення комуністами селянських повстань у Східній і Південній Україні. Генріх Ягода (Гершель Ієгуда), крім кулеметів, використовував балони з удушливим газом, за його словами, "і часто ні в кого спитати, що було в тім селі. Ні жінок, ні дітей, ні стариків".
1918-1921 рр. згідно команди з Москви відбувалося фізичне знищення українських видатних осіб: мистецтвознавця письменника Івана Стешенка (24.06.1918), Героїв громадянської війни М. Щорса (30.08.1918), Т. Черняка (11.08.1919), художника О. Мурашка, біолога-помолога Л. Симиренка (6.01.1921), композитора М. Леонтовича (23.01.1921) (Петров В. Українська інтелігенція жертва більшовицького терору І В. Петров. – К: // ПрАТ "Українська пресгрупа", серія "Підривна література", 2013. – С. 13-45).
1925 рік відзначився катуваннями та ув'язненням великої кількості українців. За наказом Рози Шварц, "затикали пельку розтопленим оловом", випалювали хрести на грудях.
Богденбард в Єкатеринбурзі приказував живих людей замуровувати в кам'яних стінах. Часто здирали шкіру з живих людей. Після купелі в окропі, надрізали шкіру на шиї і навколо кистей рук, обценьками стягали шкіру, а потім викидали жертву на мороз (Мельгунов С. П. Красный террор в России 1918-1923 рр. // С. П. Мельгунов. – М.: СП РUІСО "Р. S.", 1990. – 431 с).
1922 р. Ленін підписав "Декрет об изъятии церковных ценностей", з того, що забрали з України, надаємо скорочений список:
54 Євангелія у срібному і золотому оздобленні,
20 напрестольних хрестів (один з них дарунок І. Мазепи, вагою 7,5 кг. золота),
понад 50 срібних та позолочених чаш,
18 ручних хрестів, прикрашених діамантами, вагою 2 фунта золота,
8 дарохранительниць (одна із них 13 кг, оздоблена діамантами, друга – визолочена 45 кг),
10 митр, одна з них (з листового золота вагою 2,5 кг) належала Петру Могилі. Вона була оздоблена діамантами, перлами, смарагдами, сапфірами.
Конфіскований шедевр ювелірного мистецтва, риза ікони Успіння вагою 2 кг золота і безліч коштовного каміння, а також скарб старовинних монет вагою 228 кг.
У січні 1928 р. Всесоюзне об'єднання "Антикваріат" організувало безпрецедентне в історії держави вилучення музейних цінностей для продажу. Реалізовано понад 6000 тонн пам'яток.
1930 р. представники "Антикваріату" відбирали музейні цінності з території Києво-Печерської Лаври для експорту, а також з фондів музеїв Харкова, Полтави, Києва, Чернігова, Тульчина, Кам'янця-Подільського, Житомира, Бердичева, Одеси та інших міст України. Відібрані предмети вивозили до Москви та Ленінграда, а згодом за безцінь були продані срібні Царські ворота з церкви Різдва Богородиці (3300 доларів) та Хрестовознесенської церкви (2750 доларів), скарби з Києво-Печерського заповідника опинилися у Лос-Анджелоському музеї мистецтв (США).
Від 28 грудня 1930 р. до 24 січня 1931 р. і 1 серпня 1933 р. з Києво-Печерського історико-культурного заповідника для Мосторгу вилучено 400 виробів XVII-XIX ст. з дорогоцінних металів. Між дорогоцінностями до Мосторгу потрапила унікальна реліквія "Ісус Христос Вседержитель" XVIII ст. з короною, діамантами, золотим жезлом – власність фельдмаршала графа П. Румянцева-Задунайського, а також виріб, прикрашений діамантами із заповітом "На довічне зберігання в Лаврі".
З Чернігівського історичного музею вилучена бандура Івана Мазепи, Євангеліє середини XVII ст. та 6 срібних фігурок XVII-XVIII ст.
З музею мистецтв ВУАН 1928 р. вилучений французький гобелен 1512 р. – дуже цінний експонат, проданий за безцінь диптих німецького маляра Луки Кранаха Старшого "Адам" і "Єва", а також колекція великокняжих золотих речей.
Забрані цінності в Україні з Держради замість того, щоб повернути їх до українських музеїв, передані до Москви і Ленінграда, а саме:
- Срібники Володимира XI ст. з Ніжинського краєзнавчого музею 1949 року передані до Ермітажу в Ленінграді.
- Золота митра київського митрополита Гедеона, князя Святополка- Четвертинського, забрана з Софіївського собору 1933 р., нині перебуває в Історичному музею Москви.
- Фельдмаршальський жезл Румянцева-Задунайського поміщено в Алмазному фонді Московського Кремля.
- Пам'ятки Києво-Печерської лаври – розташовані в історичному музею Москви.
- Забрано з Львівського історичного музею 13 ювелірних виробів із золота, 116 інвентарних номерів срібних речей загальною вагою 12 кг. 777 гр., примусово вилучені актами № 43 від 27 січня та № 100 від 20 лютого 1950 р.
До непокірних священників без вагання застосовували смертну кару: страчений єпископ Чернігівський Василь, священики Троїцької церкви в Полтаві, священик церкви в селі Волосько-Баклаївка на Харківщині. Загалом замучені в Україні та репресовані тисячі духовних осіб.
1937 року до річниці Жовтневої революції розстріляно діячів української культури: К. Буревія, Г. Косинку, Т. Крушельницького. Д. Фалького за сфальсифікованим звинуваченням у вбивстві С. Кірова. Хоч в дійсності його вбили "соратники" комуністів.
1937 року в листопаді, до 20 річниці приходу комуністів до влади, розстріляно Соловецьких в'язнів. Їх вивезли в Карелію в Сандармох, роздягали до спідньої білизни і вели у морозний холод до лісу, де розстрілювали. Всіх розстріляних було 1111. Серед них 300 українців, доля яких стала відома лише 1997 р. Знищений літературно-мистецький цвіт нації: Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Антін, Остап і Богдан Крушельницькі, Валеріан Підмогильний, Павло Филипович, Валеріан Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Ворний, Михайло Козерц, Олекса Слісарено, Михайло Яловий, Степан Рудницький, Матвій Яворський, Сергій Грушевський, Микола Павлущов, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, Михайло Полоз.
1924 р. почалося систематичне вивезення Центрального Чорноморського архіву з Миколаєва, нині він не повністю знаходиться в Архіві військово-морського флоту в Санкт-Петербурзі.
З України вивезено документи майже всіх військових установ і підприємств (80 тис. справ), в тому числі документи Другої Світової війни.
1923-1925 роках від України забирають і передають Росії 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. осіб, 70 відсотків яких були українцями. Протести населення придушувались залякуванням і репресіям.
1925 року повстання на Кубані закінчилося вбивством В. Рябоконя, сотника станиці Гривенської, який боровся за українську Кубань.
1927 року відбувся судовий процес над 10 студентами, які виступали за відновлення незалежності України. 26 листопада керівники Іван Шумигора, Василь Артеменко, Віктор Басович були розстріляні, решта – засуджені до різних термінів ув'язнення.
1927-1931 роках відбулася ліквідація Української Автокефальної Церкви та фізичне знищення ієрархів, зокрема митрополитів В. Липнівського та М. Борецького. Майже всі 10657 священиків та 35 єпископів були арештовані, піддані тортурам та розстріляні або заслані в табори.
У 1928-1932 роках здійснювалося руйнування комуністами сільського господарства внаслідок знищення продуктивних селянських господарств шляхом розкуркулення. Застосовувалися розстріли та виселення сотень тисяч українських селян на Північ та Сибір.
У 1930-1932 роках – совєтська влада жорстоко придушувала селянські повстання.
В 1931-1932 роках на державному рівні був організований штучний голодомор, який забрав більше 11 млн. українських селян живих і ненароджених. Лазар Кагановіч і Мендель Хатаєвіч "показали", хто на українській землі хазяїн.
1941-1945 роках – Друга Світова війна, яка зменшила кількість населення на 16 млн. осіб. По території України двічі пройшлися армії двох окупантів, залишали спалені, зруйновані села, знищену худобу і велику кількість голодних або мертвих жінок та дітей (чоловіки були мобілізовані в армію).
З липня 1945 року до 1948 спеціальна група НКВД під обстрілом загонів УПА діяла в Західній Україні. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, живими захопили 1142 особи. Станом на 20 лютого 1950 р. 19 чекістських спецгруп діяли впродовж 1943-1953 рр. Каральні загони знищили 153 тис. українців, 134 тис. заарештували, 66 тис. сімей (приблизно 204 тис. осіб) вивезли в Сибір та на північ.
1972 р. родинні фонди Гоголя та Бикових були конфісковані. З Житомирського та Хмельницького держархівів вилучені 128 єврейських тор та документи про родовід Леніна з материнської лінії.
Упродовж 1951-1972 років з архівів України вилучили понад 3000 фондів і 80000 справ.
Ще 1991 року, навіть після оголошення Декларації про державний суверенітет, з України вивезені матеріали, пов'язані з боротьбою більшовицької влади проти ОУН-УПА.
1947 року з колекцій музею львівських озброєнь передано до Історичного музею Москви і Ленінграду 9 експонатів, згодом до Ермітажу відвезено унікальну турецьку палатку.
Із Сумського художнього музею забрано унікальну колекцію з 42 старовинних європейських орденів та медалей, яка подарована музею мешканкою міста.
1956 року дирекції Закарпатського краєзнавчого музею наказано передати в Ленінград 46 етнографічних експонатів (посуд, вишивка, порохівниці).
До Москви з України відправлено низку творів Айвазовського, Бенуа, Турбіна. За актом 23 липня 1938 р. на виставку до 750 річчя "Слова о полку Ігоревім" з України передали безцінні реліквії зруйнованого більшовиками Михайлівського монастиря – мозаїку XII ст. "Дмитро Солунський", шиферну плиту із зображенням вершників (XII ст.), фрагмент фрески XII ст., копію фрески XI ст. музикант із Софіївського Собору в Києві. Сьогодні ці реліквії розпорошені між Третьяковською галереєю в Москві, Ермітажем, Російським музеєм у Петербурзі та Новгородським музеєм- заповідником.
У 1939 р. з Львівського історичного музею забрали речі всесвітньо відомих унікальних Михайловських скарбів 1878-1896 рр..
Професор Лариса Крушельницька згадує про список творів з фонду Державного музею українського мистецтва у Львові, які передані в спецфонд бібліотеки філіалу АН УРСР, включав твори найвидатніших художників XX століття О. Куриласа, С. Гординського, П. Ковжуна, О. Новаківського, П. Холодного, М. Сосенка, В. Перебийноса, І. Труша, Я. Музики, Дасовського, О. Сорохтея.
Спалено картини І. Іванця (замордований на просторах СРСР), М. Бойчука, С. Нелепинської-Бойчук, П. Ковжуна, В. Баляса, О. Архипенка, В. Крижанівського, М. Бутовича, С. Гординського, Ю. Нарбута (Крушельницька Л. Від сьогодні до завтра... / Л. Крушельницька. – Львів: Астролябія, 2012. – С. 50-56).
Досі не вдається повернути до Одеси картин та меморіальних речей художниці К. Подольської, які 1985 р. були вивезені приватними особами для виставки талановитої одеситки.
Матеріали розкопок античних колоній на півдні України, скіфські старожитності, пам'ятки передфракійського періоду з території Закарпаття, давнослов'янські та давньоруські пам'ятки Києва, Галича, Володимира Волинського щорічно вивозились з України для поповнення колекції Ермітажу, де весь античний відділ створений на українських матеріалах (!), розкопаних в Криму на Керченському півострові, в Миколаївщині і Херсонщині.
Не лише золоті, срібні вироби, не тільки дорогоцінне каміння вивозилося в Росію з України для прославлення історії "старшого брата", але й стародруки: Острозька Біблія 1581 р., Євангеліє 1575 р., 64 стародруки ХVІ-ХVП ст., 15 рукописних книг ХV-ХVІІ ст.
Так само як нацисти спалювали книги, так само і комуністи знищували бібліотеки, спалювали цінні наукові книжки, художні твори, про що згадують очевидці – письменник Роман Федорів, професор медицини Степан Мартинів у Львові, директор бібліотеки ім. Стефаника проф. Лариса Крушельницька (Крушельницька Л. Від сьогодні до завтра... / Л. Крушельницька. – Львів: Астролябія, 2012. – С. 50-56).
У Києві 24 травня 1964 р., вночі була підпалена бібліотека ЦНБ ім. Вернадського, фонди бібліотеки горіли три доби. На місці злочину затримали В. Погружальського, який виходив з книгосховища. Знищено 414000 одиниць у відділі україніки.
Приблизно в той самий час на початку березня 1964 р. згорів будинок культури в Каневі, де містилася Центральна бібліотека ім. Шевченка.
Факти дають підставу думати, що знищення українських літературних пам'яток було цілеспрямованим.
Приведені в статті факти про втрати художніх та історичних цінностей зібрані В. Горбачуком і надруковані в книжці "Барви української мови" і у виданні А. Куліша "Книга Пам'яті українців" (Куліш А. Книга пам'яті українців / А. Куліш – X.: Просвіта, 2000. – С. 28-49).
Відомості, а точніше етноцид, не дає жодних підстав стверджувати, що Україна "між рівними рівна, між вільними вільна під сонцем свободи, як цвіт розцвіла і щастя знайшла", як співалося в гимні Української радянської соціалістичної республіки.
Факти засвідчують зовсім протилежне. Росія збагачувалась за рахунок високої культури українського народу, грабувала монастирі, церкви, забирала державні фонди, дорогоцінні унікальні історичні пам'ятки, вивозила експонати музеїв, археологічні здобутки, нищила бібліотеки і спалювала книжки.
Для України за час "братньої дружби" сталися величезні втрати – матеріальні, наукові, культурні та демографічні.
Етноцид не мав меж – тотальне знищення культури і вивезення в Росію пам'яток мистецтва.
Крім етноциду, існували різні методи знищення населення України – розстріли, виселення сімей, катування та вбивства у в'язницях, концтабори, яких за картою Надії Мудрої нараховувалося в Україні 152, і ще розкиданих по всьому СРСР – 267; знищення інтелігенції, письменників, науковців, поетів, музикантів, композиторів, художників, масове знищення українських селян шляхом організації трьох голодоморів: 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947; ґвалтування жінок і дівчат в післявоєнний час в Західній Україні з метою зараження їх сифілісом (1946-1949), за що, як нагороду, діставали скерування на лікування.
Все це не сприяло природній репродукції поколінь. Бо на кожне покоління припадали 2 голодомори, або голодомор і війна, або ж війна і концтабори. Генофонд нації в кожному наступному поколінні повністю не відтворювався – він губився, розсіювався (у різних державах) і збіднювався внаслідок великих втрат у кожному поколінні (Служинська З. Від родини до популяції / 3. Служинська, О. Служинська. – Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка, 2008. – С. 42-79).
Після Другої світової війни появилися нові "цінності", алкоголізм, наркоманія і розпуста, наслідками яких стали СНІД, туберкульоз, гепатити. Нація ослаблена фізично і морально. Голодомори започаткували втрату генофонду. Гнобителі здійснювали плановий геноцид. Кожне покоління українців успадковує генофонд від своїх батьків, але не кожному вже протягом 5-6 поколінь щастило передавати його своїм нащадкам.
І Сталін, і Гітлер завдали нищівного удару Україні, особливо демографії українців і культурі. І все таки, знищити духовність народу було неможливо. Для того треба було зруйнувати основу народу – селянство. Сталін вибрав голодомор, Гітлер – остарбайтерство. Жертви не співмірні, проте залишили незагоєний слід. Від голодомору 1932-1933 рр. гинули мільйони. Нацисти спалювали села – в Чернігівській області – 21 село, в Сумській – 21 село знищено разом з населенням, в Київській області –17 сіл, в Житомирській – 32 села, у Волинській – 97 сіл, всього 250. Все те скоротило тривалість життя українського населення і штучно вплинуло на зниження чисельності українців.
Між акціями більшовиків 1932-1933 рр. і масовими вбивствами нацистів 1942-1944 рр. пройшло 9-11 років, по суті трагічні події демографічних втрат випали на одне і те ж покоління. пройшло 9-11 років, по суті трагічні події демографічних втрат випали на одне і те ж покоління.
Нагадаємо, що між 1933 і 1943 рр., був ще 1937 р., в якому більшовики винищили українську інтелігенцію, духовенство, студентство та службовців – всі соціальні групи зазнали репресій у репродуктивному віці. Вони не могли залишити покоління, генофонд якого вже ніколи не відтвориться.
Ще один парадокс, який стосується остарбайтерів. Тим, які вижили і повернулися на батьківщину, доля не посміхалася, їх зразу висилали у віддалені райони Росії на будівництво, і їх умови життя не відрізнялися від тих, які були насильно виселені у табори, як вороги народу.
Існувало тайне розпорядження не приймати остарбайтерів у вищі навчальні заклади.
Ті, що залишалися в Німеччині і не повернулися в СРСР, зазнали ліпшої долі, здобули вищу освіту, заклали сім'ї і залишилися українськими патріотами. Багато з них стали відомими науковцями, вченими, але Україна втратила тисячі громадян, а їх нащадки вже ніколи не повернулися до України.
Усе населення України сприймала комуністична тоталітарна влада, як класового ворога, тому всі верстви підлягали тотальному знищенню, особливо це стосувалось інтелігенції, духовенства та селян в тих областях, які були під німецькою окупацією.
Тоталітаризм в СРСР комуністи довели до абсолюту – вся республіка планувалась до тотального виселення (так як кримські татари, чеченці). Зрештою, як і сьогодні в 2013-2014 роках в Україні, під впливом і за підтримки Росії, тоталітаризм як централізація влади над особою і суспільством, над економікою однією партією, тепер вже кажуть – однією особою, призвів до розвалу економіки, втрати довіри до правосуддя, міліції, служби безпеки, державної влади, масових протестів у всіх областях.
Революція 2013-2014 рр. вивела на Майдан покоління, яке вже народилося в незалежній Україні не знало режиму комунізму, війни, голодомору.
Без оцінки специфіки національних рис, без розуміння впливу генофонду, який безустанно знищувався впродовж попередніх поколінь, важко збагнути психологію повстання і вимог Майдану 2013-2014 років.
Генетична риса українського народу полягає в його свободолюбності, прагненні до волі, незалежності, і ради цього йдуть на жертви.
"Майдан" свідомо стояв і стоїть від грудня до сьогодні (2014 р.). Це не товпа, а вимога нації.
Крути, Січові Стрільці, УГА, герої УПА, шестидесятники, Небесна Сотня – це той цемент, який, за словами публіциста Ярослава Сватка, тримає українську націю. На думку Джеймса Мейса10, мають рацію ті політики, котрі висувають на перший план відновлення духовності, традицій, повернення до своєї історії (Мейс Джеймс. Свічка у вікні / Дж. Мейс. – К.: Видав. ПрАТ "Українська пресгрупа" // Серія "Підривна література". Бібліотека Газети "День" Україна incognita, 2013. – 112 с.).
Цей шлях перетворення, як найефективніший, вибрав президент Віктор Ющенко. Він вдихнув віру в народ – Батурин, Крути, Голодомор – це його свічка пам'яті.
Якою багатою була б Україна, коли б її не грабували, не морили голодом, не завойовували, не переселяли, не нищили людей, не загарбували би Крим і не оточували б тисячами озброєних військ границі країни.
Служинська Зиновія доцент, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького; Служинська Олександра кандидат медичних наук, ДУ Інститут Спадкової патології