Дата публікації допису: Jan 08, 2017 3:19:0 PM
Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014
Літературний архів Рівненського часопису "Волинь" як джерело про Голодомор 1932-1933 рр. на Україні
Простежено у часописі "Волинь", який видавався під час німецької окупації, матеріали про голодомор 1932-1933 рр. Ключові слова: сталінізм, голод, винищення українців.
Редакційні архіви часописів Волині фактично не збереглися, поодинокі ж з них містять зазвичай ще не відкриті широкому загалу цінні дані. Літературний архів часопису (ширше видавництва) "Волинь" у Рівному майже цілком ніким не досліджена спадщина. Хоча про саме видавництво і про участь у ньому таких видатних діячів, як Степан Скрипник, Іван Тиктор, Улас Самчук, Ніл Хасевич, Олена Теліга і т. д., написано багато, чимало і всебічно.
В умовах окупованої німецькими військами України газеті "Волинь" та іншим виданням судилося стати набагато ширшими за регіональні (волинські).
З 19 квітня 1943, бачачи, що часопис став всеукраїнським, редактори до його назви додали статус: "український часопис", та німецьке видавництво "Преса України" таке вживання заборонило. Формально газета лишилась регіональною, фактично – всеукраїнською. Видавничу продукцію читали від Станиславова і аж до Миколаївщини. Як не дивно, найбільше симпатиків газета "Волинь" здобула в центральній і південній Україні. В одній лише Кіровоградській області, за словами Каймакана Олексія Івановича, тамтешнього начальника управління зв'язку, який просив туди газет; потреби в них складали біля 20000 примірників (ДАРО, ф. Р-280, оп. 1, спр. 15. – Арк. 30).
За браком паперу редакція була спроможна хіба на якихось 7000 примірників для цього регіону ([До читачів] // Волинь. – 1941. –1 вересня. – Арк. 100).
В першому ж числі "Волині" читаємо: "Починаємо видавати часопис Волинь". Не треба пояснювати вам і значення рідної преси. Все це елементарні поняття і кожному вони зрозумілі. Просимо наше громадянство всебічно допомагати нам у нашій роботі. Надсилайте масову передплату, читайте, співпрацюйте. Надсилайте дописи з місць, пишіть статті на різні геми і з різних ділянок нашого життя, пишіть статті про все, що було пережите. Вони послужать матеріалом для будочого нашої землі" ([До читачів] // Волинь. – 1941. –1 вересня).
Українське громадянство на заклик жваво відреагувало, в редакцію почали приходити не лише короткі замітки, статті, але й цілі збірники, драматичні твори і повісті. Що раніше людям не давали видрукувати чи ті боялися навіть показувати в СРСР, то вони надсилали з надією, що їхні творіння будуть надруковані.
Звісно, що з проблемами різного характеру більшість таких об'ємних творів так і лишилися в архіві видавництва. Тим не менше зараз настав той "будучий час", коли їх слід було дослідити і надрукувати найвагоміше. Робота це складна і кропітка: більшість із дописувачів в кращому випадку маловідомі особистості, тому пошуки тут можуть бути довготривалі і складні.
Як вже вище згадувалось, видавнича продукція "Волині" мала популярність на теренах раніше підрадянської України, це населення вже стикнулося з репресіями, переслідуваннями, пережило Голодомор і могло донести до решти читачів факти про ці події.
Та й сама редакція не оминала увагою таку тематику. Чільне місце серед інших тем мало питання Голодомору 1932-1933 рр. Насамперед слід зазначити, що саме у видавництві "Волинь" було здійснено друге видання всім відомої "Марії" Уласа Самчука (Самчук У. Марія: Хроніка одного життя. Видання ІІ. – Рівне: Волинь, 1941).
Також було надруковані уривки з цієї повсті (Самчук У. З книги про хліб (уривок з роману "Марія") // Волинь. –1941. – 28 вересня).
Теми репресій та Голодомору торкається Улас Самчук у своїй публікації "Сталінові "Prоmemoria'"': "...Цифра ця вистарчальна, пане Сталіне, щоб ми, українці, щоб наші нащадки і наша історія поставили вам у самому центрі України гігантський пам'ятник прокляття і жаху. Ті матері, що з голоду пожирали своїх діточок, ті гори пухлих тіл, ті розсипані по нашій святій землі кістяки, напевно, не минуться вам так, як викурена вами знаменита люлька" (Самчук У. Сталінові "Prоmemoria" // Волинь. – 1942. – 5 березня).
Але повернемося, власне, до неопублікованого літературного архіву часопису "Волинь". Раніше ми вже опублікували спогади одного очевидця про Голодомор 1932-1933 рр. (Климчук Андрій. Голодомор на Кіровоградщині очима очевидця [Електронний ресур] // Режим доступу: http://www.vox-popuii.com.ua/rubriki/istoria/zlocini-nkvd/ golodomor nakirovogradsiniocoma ocevidca avtor klimcuk andrij).
Це був вчитель Павло Горовий із Златополя на Кіровоградщині (тепер це місто злилось з Новомиргородом). Слід зазначити, що Павло Горовий – це літературний псевдонім Гайщука Федора З. (?). Автор описує моторошні картини дійсності навесні 1933 р., коли щодня помирали учні, які були в нього в класі (ДАРО, ф. Р-280, оп. 1, спр. 2. – Арк. 140-143, 183-184).
Ще один спогад про Голодомор М. Димара, який бажав, щоб його твір надрукували під псевдо М. Хвощ. Автор проживав в Арбузинці на Миколаївщині і також був безпосереднім свідком Голодомору. Спочатку автор в своєму спогаді "Село" описує колективізацію на Миколаївщині, а далі переходить до трагічних подій 1932-1933 рр.: "Найжахливіший 1932-1933 рік. Це рік свавільного розгулу жидівських сатрапів, що планово знищували село. Пухлі від голоду люди, як тіні, блукали по селах. Мільйони їх гинули по шляхах та улицях, шукаючи собі їжі. Поширились крадіжки. Крали таємно і примарно. В 1932 р. уряд видав драконівський закон про охорону "соціалістичної власності". Цей закон дозволив за взяте колосся з колгоспного поля розстрілювати, а щонайменше загнати до Сибіру на 10 років. Багато сиріт залишилось внаслідок реалізації цього закону. Тюрми заповнювали невинним людом, що гинув, як мухи восени. Села хиріли, перетворюючись на руїни скіфських поселень. Культура почала рухатись на сотні років назад..." (ДАРО, ф. Р-280, оп. 1, спр. 2. – Арк. 7-8 зв).
Дописувачем газети "Волинь" був П. Я. Цюпа з Помічної Кіровоградської області. В одному із своїх віршів під назвою "Колгоспи" він описує радянське життя, колективізацію та послідуючий Голодомор:
Як були ми в колгоспі,
Уявіть-но собі,
Як оселедці в бочці
В солоній ропі.
Нас мочили-солили
Нашим потом, замість солі,
Щоб ми лиш робили
Без розуму і без волі.
Щоб Бога не визнавали,
Свій нарід не любили.
Старість не шанували,
Самі себе, щоб гнітили.
Нас голодом морили,
Та краяли-шинкували,
Щоб щастям ми світ дурили,
Самі себе кичували.
Отже й кичували
Не тілько тіло й душу.
Мовляв, так нас рятували,
Як циган придорожну грушу!
(ДАРО, ф. Р-280, оп. 1, спр. 7. – Арк. 38).
Про автора знаємо не багато. З його листа відомо, що він був простий сільський чоловік похилого віку (64 роки). Ніякої освіти не мав, писав самотужки вірші, казки, оповідання, записував прислів'я та загадки. Його вірші були об'єднані у дві збірки: "Вечірні зорі" (40 поезій) та "Колгосп" (11 поезій) ( ДАРО, ф. Р-280, оп. 1, спр. 7. – Арк. 42).
Климчук Андрій журналіст, "Мистецькі грані", м. Рівне