Дата публікації допису: Apr 13, 2012 6:4:57 AM
Зі спогадів Степана Орищича,
1934 р. н., уродженця та мешканця села Дорожів Дрогобицького району Львівської області
Записали Олеся Байко, Володимир Дудок та Михайло Заєць
«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,
число 7, 2010-2011. стор. 80.
В останню неділю червня, як почалася війна, моя мама пішла до Дрогобича. По дорозі, в селі Воля Якубова, вона випадково побачила, як енкаведисти робили погром – вбили понад 15 невинних людей. Керували розправою верховоди з Дублянського НКВД. Міліціонер Дорожівський з дороги за метрів 200 вистрілив і поранив жінку, котра тримала на руках грудну дитину. Вона ще встигла через вікно вкинути то бахурє (мала дитина) до хати, зак другов кулев він її забив. Моя мама, побачивши це, через штрику (залізничну колію) завернула до свого села. Чекісти наздогнали її і душили. Але мама за якийсь час віджила і встала йти, а вони вернулися і прикладом розтрощили їй голову. Мамі тоді було 47 років. Лишилося нас, сиротами, п'ятеро дітей, я був наймолодший – мав шість років. Мнов заопікувався священик Матищак.
Уже за партизанки в могилу до моєї мами допоховали таємно шістьох наших повстанців: Івана Шрамка, Янівих двох синів – молоденькі були – десь з 1923 року, Забитка, Костика Гната, Мацьопкого – той був старший – з 1911-го.
За других совітів тут такий Люлян (Юліан) Гнатіш приймав молоко. Десь в 1945-му на марку бандерівців прийшли його забирати топити. Він зметикував, що до чого та й ляпнув до жінки: «Ти видиш, шо то за їдні мене берут», бо то були емгебисти. А вони зрозуміли, що їх викрито, та й жінку, малих дітей – всю сім'ю вирізали. Аж коли Служба безпеки бандерівська впіймала одного з тих чекістів і Дорожівського Миколу, що тоді у Волі Якубовій вбивав людей, то вони зізналися, хто мою маму і Люлянових згубив. Дорожівський оповів, що то не він, йно Степан Мазур маму забив.
Той Мазур був комуніст – страшний душогуб. Скілько він людей знищив! Перше чекістам помагав вбивати, потім, за німців, був комендантом Самбора, а як верталися москалі, на подвіру у Злупків німецького офіцера підступно вилами заколов. Потім ходив по облавах, вбивав людей.
Тут коло нас було невелике польське село Зади. Мазур вже за других совітів, у 1945 р., зібрав тих головорізів, що з ним були у Волі Якубовій в 1941 р. – Шмигельського, Федя, Шапорного, брата Василя, якого потім, десь в 1947 р., вистежили і забили бандерівці, зібрав – та й пішли палити ті Зади. Пограбували, все дурх спалили. Живих діточок у вогонь вергли! Мазур служив москалям і вони його не чіпали. Аж в 60-ті роки зачали'го тягати, коли люди писали анонімно до КГБ, але він вдався до Москви, до того енкаведиста, що ним керував у 1941 р. в Дублянах і той’го виратував.
Подумайте собі: яка то банда була!