Дата публікації допису: Jan 28, 2013 6:14:17 PM
Розповідь Євгена Павліновича, 1933 р. н., жителя села Черниці.
Наша сім’я проживала у селі Черниці, на Заваллі. Мали досить велику господарку. Тато виготовляв вози, колеса до них, сани. Для допомоги брав ще декількох місцевих робітників, а також жителів із села Київця.
При можливості нашу хату не обминали лісові хлопці – партизани. В більшості випадків заходили, щоб повечеряти або взяти щось з їжі у дорогу, в цьому ми їм не відмовляли. Були випадки, що і залишались на ночівлю. Одного разу тато врятував партизанів від облавців. Коли партизани заходили до хати, завжди залишали одного чергового у дворі. Саме було якесь свято. Партизани сиділи довго у хаті та гостювалися, а черговий у цей час, видно, задрімав. Коли батько почув сильний гавкіт собак, вийшов у двір подивитися, і побачив на вулиці біля Жолінського групу облавців. Скоро зайшов у хату, повідомив про це партизанів, вони швидко одяглися і вибігли на вулицю. Почалася перестрілка і партизани пішли в поле у сторону лісу. Як пізніше мені розповів Володимир Жолінський, у їхній хаті з переляку усі лежали на підлозі – поки не закінчилася стрілянина.
Не знаю, при яких обставинах, десь у 1949 році мого тата арештували. В цей же час арештували також Василя Кучминду і Цапового зі села Пісочної. Тримали тата під арештом у Самборі. Там його дуже тяжко мордували. Після повернення з Сибіру тато розповідав, що найтяжче було витримувати «гумову сорочку», яка дуже стискала тіло. Інші тортури – коли прив’язували до крісла, а на голову капала вода. Після таких «крапельниць» люди просто сходили з розуму. Татові та Василю Кучминді присудили 25 років тюрми. Після цього батька вивезли у Сибір, у Красноярський край, місто Тайшет. Він там відсидів 10 років, попав під амністію і його випустили.
Михайло Кучминда був поліцаєм у Пісочній під час німецької окупації. Коли організувалися партизани, був у них сотником. Після того випадку, коли на свято Михайла у 1947 році розбили партизанський загін під хутором Острів, М. Кучминда утік. Напевно, ще з пів року він появлявся у селі, бо тут переховувалася його дружина з трьома діточками. Хлопчика, якого звали Ярославом, дали нам, а дружина з дівчатами переховувалися по чужих хатах. У 1948 році вона з дочками виїхала у село Устя, і після цього М. Кучминда у село не з’являвся. Його син Ярослав мав якусь хворобу, голова у нього постійно була нахилена в один бік, у семирічному віці він помер.
Родину Василя Кучминди (Шабати), його хата була на краю села біля цвинтаря, вивезли у Сибір задарма. Партизани запланували поквитатися з «стрибком» на прізвище Мелешко з Київця, який у чомусь перед ними провинився. Дізналися, коли він поїде через село у район, і зробили на цвинтарі засідку. Коли Мелешко проїжджав возом з облавцями біля цвинтаря, їх почали обстрілювати. Серед облавців були жертви, але Мелешко залишився живим. Він викликав підмогу на місце подій, а НКВДисти, не розібравшись у ситуації, арештували усю сім’ю Шабати і вивезли у Сибір.
Записав Іван Кахнич 02.01.2011 року.