Дата публікації допису: Dec 30, 2013 6:18:57 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга І. Документ №73
6 серпня 1941 р.
23 червня мене мобілізували до червоної армії, а вже 26 арештували. Трапився випадок, що один «боєць» проколовся штиком кріса. Це й стало причиною мого арешту. Мені й кільком арештованим разом зі мною закидали, що ми нібито сказали: «Так усі вороги України будуть проколені, всякі жиди, москалі, комісари й політруки...» Возили нас автами на вул. Солодову, але там прокурора не було (вже втік), опісля на пл. Бернардинську, ч. 6, далі на вул. Баторія і знову на пл. Бернардинську , де й нас залишили.
Почалось тюремне життя «защитніков родіни»... «Доблесні» і «героїчні» енкаведисти почали зразу ж катувати арештованих. Почався перший допит, який звичайно, за їх методою, був лагідний!.. Закидували всякі проступки, яких нам і не снилось робити. Правди, нас ще не тортурували. Але ми чули вночі з 26 на 27 червня плачі, крики, зойки, стогони з сусідніх камер. Чути було голосні крики, потім харчання, яке ставало щораз тихішим, аж затихало зовсім. З уриваних окликів можна було пізнати, що катовані мученики – українці.
З 27 на 28 вночі та сама історія, тільки жертви видавали тихіші звуки, рідко чули голосніший крик. Значить «техніка ідьот вперйод»…
З 28-го на 29-го чути було, як виносили трупів і пакували на акта. Ми не могли довші сидіти, і помолившись Богу, виважили двері й утекли з тюрми. Тоді утекло нас близько 20.
В. Ш.
Українські щоденні вісті (Львів). 1941, № 27, 6 серп.