Дата публікації допису: Jul 01, 2013 3:54:16 PM
Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.
Книга ІІ. Документ № 10
23 жовтня 1941 р.
З приходом большевиків у Буковині в червні минулого року життя з дня на день ставало дорожче. Мешканці Чернівців тільки те й робили, що бігали по харчі, які зникали, а ціни на них росли з години на годину. По шинках та ресторанах все було повно людей – пили до безтями, бо вартість грошей страшенно падала. Крім того не один думав ще й так, чи дочекає він до завтра, отже треба хоч нині пожити...
Поволі починалися арешти. Попросили одного до НКВД, другого – і слід застиг. Поширилися лови на чесних людей. Одних замикали в льохах НКВД, других розстрілювали, інші йшли на заслання або на примусову працю. З української інтелігенції в Чернівцях залишилася здається, одна стара немічна письменниця Ольга Кобилянська. Скільки большевики знищили за рік українського населення, поки що годі сказати; вимордували ж силу наших людей. Ще в перші дні розстріляли велике число українців, між ними обох Завад – міського радника та його сина студента. Д-р Гузар, д-р Залозецький і д-р Омельський підчас слідства наклали на себе руки.
Місто убожіло. Порядно вдягненій людині ніяково було показатись на вулиці. Крам пощезав. Черевики та одяг большевики частинно вивезли до себе за Дністер. Український Народний Дім та всі інші українські товариства закрили. Сходитися не вільно. Всюди бушують жиди; а при боці комісарів жидівочки, шепчуть їм на вухо...
Село жило своїм життям. Там ділили поле, відбирали від багатих і давали бідним. Різня, сварка, доноси, арешти... Якорем спасіння для українців на Буковині була «німецька переселенча комісія». З переселенцями виїхали до Німеччини всі православні священики, багато інтелігенції та селян. Біда заглядала до всіх хат. Люди складали нові пісні: «Ні хліба, ні дров, нехай живе Молотов», або «Ні корови, ні свині, лише Сталін на стіні»...