Бо настала велика потреба. (Автор: ХОПТЯНИЙ Любомир Степанович)

Дата публікації допису: Jun 30, 2016 6:36:11 PM

Народився 20 лютого 1931 р. в с. Кошляки Збаразького повіту, нині Підволочиський р-н Тернопільської області. Син Степана Хоптяного та Олени з дому Підгурських. До арешту навчався в Новосільській середній школі. Заарештований 29.12.1948 р. за членство у юнацькій патріотичній організації «Дружба». Утримувався в Тернопільській слідчій тюрмі. Засуджений 21.04.1949 р. військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області на 10 років та 5 років ВТТ із конфіскацією майна за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2,54-11 КК УРСР. Покарання відбував на Колимі у селищі Енгєн-Уголь п/я 383/9. Звільнений 08.10.1954 р. відповідно до Указу ВР СРСР «Про звільнення неповнолітніх в'язнів».

Мешкав у Львові, навчався у Львівському вечірньому торговельному інституті. Однак, після подій в Угорщині 1956 року, за вказівкою КГБ СРСР Любомир Хоптяний, як і інші патріоти-націоналісти, був змушений покинути Львів (1957 р.). Відповідно було заборонено проживання в Західній Україні. Доля закинула його на Донбас, де працював гірничим майстром на шахті Холодна Балка у м. Макіївка. Там у 1950 році одружився – дружина Валентина Яківна, син Олег народився у 1963 році. У 1983 р. вдалося змінити місце проживання на Волочиськ Хмельницької області (з 2000 р. подружжя мешкає у Підволочиську).

Один із засновників організації Товариства української мови у Волочиському районі (учасник Установчого Конгресу в жовтні 1990 р. у Києві), НРУ, УРП, а з 1992 р. член Конгресу Українських Націоналістів (член Установчого Конгресу, голова РО КУН Волочиського р-ну), учасник всіх 7 Великих Зборів КУН. Член редакції районної Книги пам'яті «За Україну, за її волю...» (І том 2006 р., II том 2009 р. – Тернопіль: Збруч). Публіцист, один з фундаторів районного та гімназійного музею боротьби ОУН і УПА, голова районної Спілки вояків ОУН і УПА.

Юнацька ОУН «Дружба»

Коли б мене запитали, які радісні події запам'яталися мені з дитинства, я зараз, не задумуючись, відповів би – «Акт про відновлення Української держави» 30 червня 1941 року. Ми всі, і дорослі, і діти, думали, що вимріяна нами воскресла Україна. Адже за Польщі, гуртуючись навколо «Просвіти» в народному домі, мріяли про Україну. Я, 10-літній, декламував вірші Шкрумеляка. І тоді, в липні 1941 р., великими групами йшли люди до Нового Села, де на вигоні біля смерічок було проголошено відновлення Української самостійної держави. Я був гордий, що на трибуні серед багатьох і мій тато, а він був ще такий молодий, всього 38 років. Національне підняття було таке велике, що і мій тато, і молоді хлопці записувались до українського війська.

Співали:

«Кидай неньку стару,

Кидай любку й сестру,

Бо настала велика потреба

Організовувались органи самоуправління, самооборони. Комендантом самооборони в Кошляках був Степан Лисий, а мій батько Степан Хоптяний – заступником, Ваврух Петро – головою самоуправління. Це були органи самоуправління української державності. Але, як ми знаємо, що ніякий окупант волі не дарував. Після проголошення Української Держави 30 червня 1941 року, провідники ОУН Бандера, Стецько і чільний склад ОУН були заарештовані, органи самоуправління і самооборони розігнані, а німці призначили своїх старостів і поліцію.

Підпільна боротьба проти німців посилювалася; на Волині цілі райони стають самостійними. Але боротьба між двома окупантами також іде до завершення – червоний фашизм перемагає і вже в березні 1944 року червоні вступають в село Кошляки. Через кілька днів починаються репресії. Батька заарештували в кінці березня. Вночі у нашу хату з криком вриваються енкаведисти: «одевайся». Старенька бабця обняла мого тата за коліна, не пускає, але чекіст пхнув її ногою, а батька прикладом. І забрали... Забрали назовсім...

Новосільська тюрма нам запам'яталася. Бабуня, мама і я носили передачі до 8 червня 1944 р., до дня, коли батька замордували. Вже в 1945 р., коли прийшов з армії Орест Шевчук, ми задумались над створенням молодіжної організації ОУН. До цього ми працювали окремо з УПА, а разом могли зробити більше. І ми створюємо організацію юнацької ОУН, називаємо її «Дружба» – це було літо 1945 р., приймаємо присягу, платимо членські внески, які використовуємо на потреби організації. Для конспірації кожен вибирає собі псевдо. Наша молодь вчилася у Токах, Новому Селі, Підволочиську. Мирослав Думанський вчився у Львові, був задум і там створити осередок організації.

Членами «Дружби» стають: Орест Шевчук (провідник організації"), Ярослав Крупський, Стефанія Сікора, Володимира Підгурська, Олена і Стефанія Думанські, Василь Крисоватий, Любомир Хоптяний, Борис Чорний, Євген Зарічний, Олена Трипалюк, Нестор Бакалюк, Богдан Трипалюк, Ольга Жук, Мирослав Думанський, Борис Безкоровайний. Всі перераховані були згодом, у 1948 році, заарештовані і отримали по 25 років таборів та по 5 років позбавлення прав.

Вже потім, за настійними просьбами батьків Олени Трипалюк, після смерті ката Сталіна, був заочний пересуд і замінили на 10 років. Це було в 1954 році, і в цьому ж році нас почали звільняти як малолітніх, які відбули дві третіх покарання, але повернемось до організації.

У 1948 р. УПА вже переходила в невеликі боївки і в глибоке підпілля. Йшла боротьба на ідеологічному фронті. Настала потреба писати листівки або друкувати. В Підволочиську Назар Володимир, брати Ковальчуки (також в них була організація «Львинець») придбали старий шрифт і найпримітивнішим способом почали друкувати листівки, які ми розповсюджували по селах Новосільщини, Підволочищини (іноді це були окремі райони). Були випадки, що сім'ї енкаведистів Зябліцева, Йонова, Катанцева (тодішні кати НКВД Нового Села) вечеряли при відкритих кватирках, то ми їм до вечері «подавали» пресу про діяльність ОУН і УПА з листівками. Звичайно, це діяв юнацький романтизм – ось, нате!

На засіданнях організації ми вивчали історію України, мали підпільну пресу, любили читати історію Крип'якевича, трилогію Богдана Лепкого «Мотря», «Батурин», «Не вбивай» перечитували по кілька разів. «Холодний Яр» Горліс-Горського, «У споконвічному вирі» Лопушинського, книжки видавництва «Червона калина» – це були книги, якими ми зачитувались.

Багато з нас писали вірші. Повстанці використовували нас, як зв'язкових, ми носили записки, так звані «грипси», часто проходили багато кілометрів. До речі, в школі вчилися ми на відмінно і добре. Ми також вивчали військову справу, офіційно в школі були так звані «воєнруки», були гвинтівки при школі і малокаліберки, з яких ми вчилися стріляти в ціль. У нас також був підпільний арсенал, але якщо він значно поповнювався, ми віддавали частину повстанцям. Забезпечення явок, постій також входив в наш обов'язок.

Бували випадки, що в нас на горищі повстанці, а в селі раптово з'являлося НКВД, приходили до хати. Завдання моєї мами полягало у тому, щоб вони навіть не подумали, що десь можуть бути підпільники. Звичайно, часто виручала самогонка і усмішка, хоч в думках було інше, а щоб вас «шляк трафив». Ось в такому напруженому стані жило багато наших земляків, але все це робилося для України і ніхто не думав, що за це буде заплачено велику ціну. Ми старались збирати продукти для повстанців, а членкині нашої організації в'язали рукавички, шалики. Виправляли шкіри – шили чоботи, на верстатах ткали полотно – шили штани, куртки (фарбували горіхом і чим тільки можна було).

Для того, щоб пояснити українцям східних областей, а також інших республік місію ОУН і УПА, ми писали листи, де пояснювали, що ОУН і УПА бореться за самостійну державу, що основним закликом ОУН є: «Свобода народам – свобода людині!».

Ось на цьому ми і попались. Ми тепер вже начитались детективів і знаємо, що ведеться експертиза почерків, а тоді ми про це не здогадувалися. Були проведені по школах письмові роботи, «інспектори» від НКВД їх забрали, зробили експертизу і почались арешти. Судили нас у Тернополі, Чорткові, Львові у 1948-1949 роках.

Життя іде до заходу сонця, але всі ми працюємо і впевнені, що Україна стане такою, про яку мріяв мій тато і мама, про яку мріяли українські повстанці, про яку мріяли ми з юнацької ОУН, що називалася «Дружба».

Члени юнацької підпільної ОУН «Дружба» в селі Кошляки

1. Шевчук Орест – провідник організації, народився 25.09.1924 р. в с. Кошляки. Заарештований 25.02.1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-11, 54-10 ч. 2 Тернопільським військовим трибуналом на 25 і 5 років, відбував покарання на Колимі. Звільнений у травні 1955 р.

2. Крупський Ярослав – народився 15.06.1929 р. в с. Щаснівка. Заарештований 14.02.1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-11 трибуналом військ Прикарпатського військового округу на 25 і 5 років. Відбував покарання на Колимі, селище Матросова. Звільнений 03.01.1956 р.

3. Сікора-Мартинюк Стефанія – народилася 07.10.1931 р. в с. Кошляки. Заарештована 21.12.1948 р. Засуджена за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбувала покарання на Колимі: «Будугичаг», Вак-Ханка, Дітрин, Хіні-Ханджа. Звільнена 04.08.1954 р.

4. Підгурська-Романчук Володимира – народилася 1932 р. в с. Кошляки. Заарештована в грудні 1948 р. Засуджена за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2,54-11 на 25 і 5 років. Відбувала покарання в Кенгірі. Звільнена в 1954 р. Померла.

5. Думанська-Хомин Олена – народилася 1929 р. в с. Кошляки. Заарештована в грудні 1948 р. Засуджена за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбувала покарання на Колимі: «Будугичаг», Вак-Ханка, Хіні-Ханджа. Звільнена в 1954 р. Померла.

6. Думанська-Ляхович Стефанія – народилася 1932 р. в с. Кошляки. Заарештована в грудні 1948 р. Засуджена за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбувала покарання на Колимі: «Будугичаг», Вак-Ханка. Звільнена в 1954 р. Померла.

7. Жук-Небесна Ольга – народилася 1931 р. в с. Токи. Заарештована 15.02.1949 р. Засуджена за ст. 20-54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Тернопільської області на 10 і 5 років. Відбувала покарання на Колимі: «Будугичаг», Вак-Ханка. Звільнена в 1954 р.

8. Думанський Мирослав – народився 1930 р. в с. Кошляки. Заарештований у 1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Прикарпатського військового округу. Відбував покарання на Колимі: «Будугичаг», Вак-Ханка. Звільнений в 1954 р. Помер.

9. Крисоватий Василь – народився 1931 р. в с. Кошляки. Воїн УПА, загинув у бою з НКВД у вересні 1950 року.

10. Хоптяний Любомир – народився 20.02.1931 р. в с. Кошляки. Заарештований 28.12.1948 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбував покарання на Колимі, селище Ельген-Уголь, п/я 383/9. Звільнений 8.10.1954 р.

11. Чорний Борис-Нестор – народився 08.11.1932 р. в с. Кошляки. Заарештований 12.02.1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом Прикарпатського військового округу на 25 і 5 років. Відбував покарання: Казахстан, Кенгір, Колима. Звільнений у 1955. Помер.

12. Зарічний Євген – народився 1930 р. в с. Кошляки. Заарештований у 1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10, 54-11 військовим трибуналом Прикарпатського військового округу на 25 і 5 років. Відбував покарання на Колимі. Звільнений в 1955 р. Помер.

13. Трипалюк-Господарська Олена – народилася 1933 р. в с. Кошляки. Заарештована в 1948 р. Засуджена за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області на 25 і 5 років. Звільнена 17.07.1954 р.

14. Бакалюк Нестор – народився 31.05.1932 р. в с. Кошляки. Заарештований 21.02.1949 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбував покарання – Джезказган, Спаск Карагандинської області, Ольжераск Кемеровської області, Омськ, п/я 120. Звільнений 07.08.1954 р.

15. Безкоровайний Борис – народився 1930 р. в с Токи. Заарештований у 1949 р. Засуджений військовим трибуналом Прикарпатського військового округу на 25 і 5 років. Відбував покарання на Колимі. Звільнений в 1956 р. Помер.

16. Трипалюк Богдан – народився 02.01.1931 р. в с. Кошляки. Заарештований 16.12.1948 р. Засуджений за ст. 54-1а, 54-10 ч. 2, 54-11 військовим трибуналом військ МВД Тернопільської області на 25 і 5 років. Відбував покарання на Колимі, селище Каньон, п/я 383/6. Звільнений 04.10.1954 р. Помер.

Висновком військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 червня 1954 року міру покарання членам «Дружби» було зменшено до 10 років позбавлення волі, в зв'язку з чим були звільнені малолітні. Це зроблено за настійними домаганнями батьків Олени Трипалюк-Господарської.

Ще в організацію «Дружба» входили, але не були заарештовані:

1. Іван Яриш – 1929 р. н., працював вчителем. Помер.

2. Нестор Глушка – 1929 р. н., працював у кооперації. Помер.

3. Степан Кондзьолка – 1927 р. н., працював інженером, член КУН, проживав у Сухівцях. Помер.