Хай Вам світло пишеться!!!

 Слово людини, яка відміряла значну частину свого життя, народжується не сплесками емоцій, а його величністю розумом, поглядом у завтра, у пройдений етап днів своїх, які нарікаються, називаються нашою долею. Ця думка народилася в автора цих рядків не мимоволі, а внаслідок роздуму над добіркою віршів Миколи Миколайовича Щербаченка, ветерана доблесної праці, людини, яка має за плечима значний життєвий досвід.

 З його розповіді про себе переконалася втому, що він щирий патріот Бердянського краю. Народився в сорок дру­гому році в селі Осипенко. Був найстаршим з трьох братів. Батько, Микола Яко­вич, учасник війни, дійшов з однополчанами до Австрії, в одному з боїв був поранений у ногу. Став інвалідом, пра­цював сторожем у рідному селі. Мати, Єфимія Федорів­на, працювала дояркою, пізніше на різних роботах. Скромними, працьовитими підростали і мужніли з рока­ми їхні сини.

Микола після закінчення ПТУ N5 служив в армії в ра­кетних військах, працював на солідоловому заводі, пізніше його доля була пов’язана з “Ростсільмашем”. Після по­вернення до Бердянська пра­цював майстром на заводі підйомно-транспортного об­ладнання.

Скромний, зосереджений під час нашої розмови, з лю­бов'ю розповідав Микола Щербаченко про своїх трьох доньок, яких подарувала йому кохана дружина.

Що привело його, робітни­ка, до написання віршів? Ба­жання поділитися своїми думками, роздуми про сучас­ну політичну картину, недале­коглядність наших „батьків”, які зрікаються народу. Мико­ла Щербаченко має свою точку зору, свій погляд, на що має право як громадянин незалежної держави.

Поетами, на яких рівнявся і рівняється, називає Макси­ма Рильського і Володимира Маяковського, останній з яких так натхненно-набатно проголосив чітку позицію, погляд-платформу на життєві події.

Порадила зібрати вірші “під одним дахом” - видати збіроч­ку хоча б скромним накла­дом. Здається, погодився.

— А як би Ви назвали збірку?

—“Мыслим вслух”.

Повністю згодна зі скром­ною і мудрою назвою, “іме­нем" майбутньої “дитини”.

Микола Миколайович пише переважно російською мо­вою, деякі вірші написані ук­раїнською. Щодо щирості і техніки віршування мене більше приваблюють його тво­ріння, написані мовою Тараса Шевченка і Лесі Українки.

 Колись ходив я пішки під столом,

До річки Берди бігав босоніж.

Свою хатину, вкриту комишем,

Як на картині, бачу я вві сні.

До школи ми ходили залюбки,

Читати нас учили вчителі.

І коли приносили п’ятірки,

то радо посміхалися батьки

І батько дуже часто повторяв:

“Трудися ручкою і олівцем!

І щоб його слова не забував,

Частенько наставляв він ремінцем.

 Як патріот рідного Бер­дянська, Микола Щербачен­ко натхненний його красою і величчю, присвятив йому не один вірш.

Любимый наш город, Бердянск дорогой,

На море Азовском расцвел ты, родной.

Ты город-красавец, гордимся тобой.

Мы рады, что ты нам подарен судьбой.

 Автор майбутньої збірки мріє про те, що його вірш буде покладений на музику і стане піснею. Під час розмови з композитором зрозумів, що більше уваги надається тек­стам, написаним українською мовою, тому попросив пере­класти “Гимн Бердянску” з російської. Першу редакцію перекладу вже надіслала Ми­колі Миколайовичу, з окреми­ми рядками він не погодився.

Свою громадянську пози­цію Микола Щербаченко вис­ловив у віршах “Піду я в Канів до Тараса”, “Сон”. У першо­му з них автор звертається до образу Великого Кобзаря - натхненника і пророка ук­раїнців:

 Піду я в Канів до Тараса –

Поговорити хочу з ним

Про нашу долю без прикрас,

про все йому я розповім.

Своїм я горем і країни,

Як з рідним батьком, поділюсь.

Нема єдиної родини,

За Україну я боюсь.

Мою увагу привернув вірш “Колыбельная внучке”, про­низаний світлою любов’ю до рідної дитини:

Пришло время отдыхать,

Нужно глазки закрывать.

Баю, баюшки, бай, бай.

Настя, глазки закрывай.

Тут витримані ритміка і ритми, чого бракує автору в інших творіннях. Чого побажати Миколі Щербаченку? Чомусь згадалися мудрі рядки Пав­ла Тичини:

І рости, і діяти нам треба

так, щоб аж гриміло з краю в край.

Угорі над нами - небо, небо!

А внизу простори - хоч співай!

Роблю скромні помітки на сторінках поруч з віршами автора. Хай не боїться він критики, редакцій рецензен­та!

Справжні шедеври народ­жуються радістю чи болем, світлими чи гіркими думами-роздумами про долю рідної землі. Хай Вам світло пишеть­ся!

 Тетяна СУГАЛОВА – КАТРИЧ

Член національних спілок письменників і журналістів України.

Четвер  16 серпня 2012 рік