Embedded Files
МИТЬ ДО РОЗСТРІЛУ
Хлопчиськом я був, коли смерть лютувала,
Ні їсти, ні пити, голодні були.
Була одна курка, яєчко знесла нам,
І браття по черзі його вже пили.
1 раптом колона із танків з'явилась,
Спинилась на вулиці проти двора.
І кинулись німці, як видно голодні,
Шукати поїсти в людей по дворах.
Зайшов до нас німець рудий та високий,
Пілотку тримав він у лівій руці,
Узяв із пілотки він біле яєчко: «Айн яйко!
Айн яйко!» – сказав він мені.
Малий я хитнув лиш йому головою:
«Гір найн!» – я промовив йому, як зумів.
«Айн яйко! Айн яйко!» – хитнув головою,
Поклав він яєчко і зброю дістав.
Підносив повільно, все вище, і вище,
Націлив на мене у груди, в лице,
Потім – до лоба, підніс руку ближче,
І чорнеє дуло навів на мене.
Направив мені пістолет межи очі,
Настійливий німець вів знову своє,
Сердито й суворо дивився на мене,
Йому залишилось зробити одне...
Чому так було, мені дивно і досі,
Я впевнений був, то залишиться мить -
Нічого не буде, гачок не натисне,
Йому щось завадить, і буду я жить.
Ось рипнули двері, і мати з'явилась,
Була десь годину – і раптом таке!
Він ніби злякався, сховав свою зброю.
І знову узяв він з пілотки яйце,
Тут мати йому на скарлупку вказала
І мовила гучно: «Поїли пани!»
І все говорила, руками махала,
Він мабуть подумав: «Вже краще іти!»
З дворів до колони спішили танкісти:
Той яйко і млеко до танку несе,
Той просто води взяв з мережі питної,
Той курку за крила тримає і йде.
От влізли на місце, ревнули мотори,
Дим сивий з'явився, дійшло аж сюди.
І рушила з місця колона фашистська,
А гуркіт від неї стояв навкруги.
Вже двоє чи троє німецьких солдатів
Дивились із люків, смішно їм було,
Їх лиця світились, щось кидали вгору,
І пір'я далеко по вітру несло.
А потім вже щезла ворожа колона,
Стих гуркіт на вулиці нашій вузькій.
А мати від смерті мене врятувала!
Подумав: «Чи снилось, чи все це було?»
Ні, це не снилось, було це насправді,
Не рипнули б двері й з'явилася тут,
Спізнилась би мати на мить там надворі
То був би мені вже від німця капут.
14 квітня 1997 р.
ГОРОХОВА ЮШКА
Кругом небезпека,
Палають хати,
І чути розриви,
Лютують кати.
Десь іноді куля
Промчиться шальна,
І гілка десь трісне,
Впаде звисока.
Військо фашистське
По вулиці йде,
Чути далеко,
Як щось там гуде.
Раз мати послала
Води принести,
Та німець, хоч повар,
Умів стерегти.
Моїм відерцем тут
Котел він залив
І юшки з гороху
З другого налив.
Страшенно я вдома
Усіх здивував –
По воду ішов я,
А юшку придбав.
Так хто ж цей добродій?
З землі може Рур
У формі ворожій,
А був металург?
3 Саксонії може
Він був селянин?
Знаєм напевно:
Він був не один.
29 червня І997 р.
БЫЛА ВОЙНА НАРОДНАЯ
Время нас от войны отдаляет,
А годы так быстро летят!
Подростки войны – пожилые,
Иные со снимков глядят.
Лишь школьники в книгах читают,
Что была когда-то война,
Не знают разрывов снарядов,
И гул самолетов врага.
Лишь смотрят в кино молодые,
Снабжали как фронт сообща,
Мальчишки, девчонка и вдовы
Работали в поте лица.
Трудились они на заводах,
ТОЧИЛИ снаряды фронтам,
Растили на поле пшеницу,
И хлеб отправляли бойцам.
Я помню, в Подольском селеньи
Мальчишкой голодным я был.
Как фронт прокатился на запад,
Сверкало, и грохот там был.
Как бывший колхоз возрождали,
А техники мало было,
Весна на поля наступала,
В дворах становилось тепло.
За плугом ходить приходилось,
Лошадок кнутом погонять,
И сеять пшеницу вручную
Солому скоту скирдовать.
А отдых бывал тогда редко –
Ведь каждый из нас сознавал,
Что труд для победы наш нужен,
Задачу свою понимал.
Похоронки порой приходили
Вместо писем в селенье тогда,
Дети сиротами вдруг становились,
Вмиг отцов потеряв навсегда.
Воды утекло с тех пор много,
Но детская память моя
Картинки тех лет сохранила,
Все, кажется, было вчера.
Так пусть не повторится снова
Жестокая эта война,
Чтоб дети не знали страданий,
Был мир на планете всегда.
2 марта 2010 г.
ВОЙНА И МИР
Война. Это слово знакомое с детства.
Но была задолго до нынешних дней.
И знают ее лишь из книг, кинофильмов.
Погибли в войну миллионы людей,
Война – нехорошее, жуткое слово.
Война – это жертвы людские и кровь.
Смерть близких людей, и не только на фронте,
Теряли знакомых, детей и свой кров.
Там семьи теряют отцов своих часто,
Лишаются матери вдруг сыновей,
И много при этом разрушенных зданий,
Центров культуры, красивых церквей.
Осталось немного участников действий,
Немного и тех, кто фронтам помогал.
Все меньше и меньше становится старших,
Всех тех, кто когда-то наш мир отстоял.
А дети тогда становились взрослее,
И часто в семье заменяли отцов.
В школах ведь часто тогда не учились, –
Их школой была обстановка и кровь.
Все видел мальчишкой своими глазами,
Пришлось и в опасности побывать мне не раз,
Под расстрелом мне быть приходилось,
Пистолета холодную сталь испытать.
А линия фронта надо мной прокатилась
Шесть раз, как огромный и огненный вал.
И много знакомых, родных там погибло,
Пострадал даже тот, кто в боях не бывал.
Как только бои удалились на запад,
В колхозе работать со всеми пришлось,
И был не один я средь женщин, подростков,
В стране таких много подобных нашлось.
Никто не роптал на невзгоды и холод,
Подросткам работать было нелегко,
О возрасте справка была там излишня,
Не требовал платы за труд свой никто.
Так будем же мы благодарны всем старшим
За то, что мы в мире спокойно живем,
За то, что они отстояли свободу,
Дорогою верной сейчас мы идем.
10 апреля 2012 г.
Володимир Лановейчик про II світову війну
Не перевелися ще жартівники в Україні
80 р. Вітання з ювілейним днем народження від міського голови
80 р. Трохи про себе в день 80-річчя
81 р. Нагородження В. І. Лановейчика Почесним орденом міста Бердянська
85 Лановейчику Владимиру Ивановичу
Page updated
Google Sites
Report abuse